російська федерація розпочала проти України неспровоковану, жорстоку і варварську війну, щодня завдаючи численної шкоди. Масові вбивства цивільних людей, тотальне руйнування міст, української економіки, об’єктів інфраструктури та промисловості, знищення природного середовища — це лише мала частина злочинів, які росія чинить проти українського народу. Наслідки збройної російської агресії для України є катастрофічними, тому рф має понести відповідальність та відшкодувати всі завдані нею збитки у повному обсязі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Притягнення держави-агресора рф до максимальної відповідальності є неминучим, тому вже зараз необхідно зосереджувати зусилля на розробці механізмів, пов’язаних із цим процесом. Зокрема, важливим завданням є створення системи відшкодування шкоди, заподіяної фізичним і юридичним особам внаслідок збройної агресії рф проти України, а також нормативно-правове врегулювання цього механізму. Вирішення цих питань має ключове значення, адже наявність дієвого правового механізму відшкодування збитків сприятиме відновленню та захисту прав постраждалих фізичних і юридичних осіб.
Зважаючи на те, що з моменту повномасштабного вторгнення національне законодавство змінилось щодо багатьох правових аспектів в питанні відшкодування шкоди, то варто зосередитись на наступному правову моменті — хто все таки несе відповідальність за завдану збройною агресією рф шкоду після 24 лютого 2022 року?
Звертаючись до міжнародно-правового регулювання, а саме до ст. 91 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, можна дійти наступного висновку: Сторона, що перебуває у конфлікті й порушує положення Конвенцій або цього Протоколу, повинна відшкодовувати завдані збитки, якщо для цього є підстави. Вона несе відповідальність за всі дії, що вчиняються особами, які входять до складу її збройних сил.
Також варто враховувати і національно-правове регулювання. Ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» говорить нам, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Також у ч. 10 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено: Держава Україна не несе відповідальності за незаконні дії російської федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях або за прийняті ними незаконні рішення.
Отже, проаналізувавши норми міжнародного та національного законодавства, доходимо до логічного висновку: нести відповідальність за завдану рф шкоду має тільки держава російська федерація.
Щодо судового імунітету російської федерації
Зміст судового імунітету держави полягає в тому, що будь-яка держава як суверен не може бути підпорядкована судовій юрисдикції іншого суверена (іншої держави), окрім випадків, коли держава з власної волі погодилась підпорядкувати себе юрисдикції іноземних судів.
Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 2004 року, передбачають, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
А отже, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування завданої шкоди. Отже, Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічну позицію щодо непоширення на російську федерацію судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо сплати судового збору у справах проти рф
П. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що звертаючись із позовами до рф, позивачі у справах за позовами до держави-агресора про відшкодування заподіяної майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування у полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях
Щодо визначення підсудності справ проти рф
П. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (підстави визначення підсудності справ судам України), передбачає, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», — права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
З вищевикладеного вбачається, що спори про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф підсудні саме національним судам України.
Щодо належного відповідача у справах проти рф
Варто враховувати позицію Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладену, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі N 242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі N 201/7038/20 (провадження N 61-16141св20), де зазначено, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Аналізуючи судову практику, можна зауважити, що в різних справах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією визначаються різні відповідачі, при цьому суд не визнає жодного з них як неналежного.
Наприклад, у справах №908/1955/22, № 922/5343/23, № 913/268/24, №910/5699/23 відповідачем визначається російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації. У справах №910/10517/22, №910/5699/23 відповідачем визначається російська федерація в особі Міністерства оборони російської федерації. У справі №911/1832/22 відповідачем визначається російська федерація в особі посольства рф. У справі №925/903/22 відповідачем є російська федерація в особі генеральної прокуратури російської федерації. У справі № 910/9799/22 відповідачем є російська федерація в особі президента російської федерації. У справі №913/218/22 відповідачем є російська федерація в особі уряду російської федерації.
Проте варто зауважити, що 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, внаслідок чого посольство рф в Україні припинило свою роботу. Отже, на мою думку, зазначати відповідачем рф в особі посольства рф в Україні є недоцільним.
Щодо необхідності повідомлення відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф
Питання про необхідність повідомлення відповідача у справах про відшкодування шкоди завданої збройною агресією російської федерації є досить гострим та проблемним.
Згідно з вимогами господарського процесуального законодавства позивач, подаючи позов до суду, повинен надати докази подання позовної заяви з додатками до відповідача (п.1 ч.1 cт.164 ГПК України).
Щодо справ про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф, із застосуванням цього загального правила виникають певні складнощі, адже прямий зв’язок між росією та Україною повністю розірваний.
Стосовно вищезазначеного є різні думки судів. До прикладу, у справі №927/228/24 Суд дійшов висновку зобов'язати позивача здійснити переклад на російську мову ухвали Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2024 у справі №927/228/24 та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Посольства російської федерації в Польщі, докази чого надати суду.
Натомість у справі №911/1832/22 Суд дійшов висновку, що відповідно до листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» N 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, не рекомендується здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Щодо застосування принципу «Alter ego» (принцип «другого я»).
Принцип «Аlter ego» в цій категорії справ застосовується у випадках, коли юридична особа фактично виконує функції держави, державного органу або іншої публічної установи. Якщо Суд визнає, що юридична особа є alter ego держави або іншого публічного органу, це може мати наслідок у вигляді відповідальності за борги держави, зокрема на майно юридичної особи може бути звернено стягнення за боргами держави або іншого публічного органу.
Якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego («другим я») такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави.
Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.
Щодо проведення тесту на alter ego
Тестом на alter ego називають по суті критерії, які застосовує ЄСПЛ та національні Суди для того, щоб перевірити чи дійсно юридична особа є alter ego держави і чи може ця компанія нести відповідальність за дії цієї держави та, зокрема за завдану нею шкоду, зокрема у справах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України.
Критерії, за якими проводиться тест на аlter ego: правовий статус Компанії згідно з національним законодавством, зокрема спеціальний порядок створення та функціонування; інституційна незалежність Компанії (у тому числі ступінь державної власності); характер діяльності Компанії та контекст її діяльності, зокрема, чи створені вони з комерційною метою та чи виконують конкретні державні функції під наглядом державних органів; операційна незалежність Компанії, тобто ступінь державного нагляду і контролю при виконанні вищезазначених функцій, а також контроль держави над їх активами; відокремлення майна Компанії від власності держави. Необхідно ігнорувати формального відокремлення майна, якщо суд встановить, що фактично «держава розпоряджається [майном компанії] як своїм» або «суттєво контролює» його.
Водночас як ЄСПЛ, так і Верховний Суд при застосуванні вищезазначених критеріїв встановили, що жоден з них не є «визначальним» сам по собі.
Отже, аналізуючи національну та міжнародну судову практику, можемо зробити наступні висновки:
1. Відповідальність за шкоду, завдану збройною агресією рф проти України, має нести ВИКЛЮЧНО російська федерація.
2. Юридичні особи, що зазнали збитків, можуть звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених прав. Звертатися слід за місцем розташування зруйнованого (викраденого, або такого, доступ до якого обмежено через тимчасову окупацію) майна.
3. Відповідачем у цій категорії справ доцільно зазначати російську федерацію в особі її представницьких органів (Міністерства юстиції російської федерації, Міністерства оборони російської федерації, Генеральної прокуратури російської федерації тощо).
4. Необхідно вжити всіх можливих заходів, щоб повідомити Відповідача про наявність такого спору та про рух судового процесу.
5. Важливою є можливість застосування у таких спорах принципу «alter ego» та залучення компаній, щодо яких тест на alter ego був успішно проведений.