Останнім часом серед роботодавців активно практикується підписання зі своїми співробітниками договорів про нерозголошення конфіденційної інформації або ж про конфіденційність. Розглянемо основні види таких договорів, практику їх підписання та значимість для сторін.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Договір про конфіденційність (часто його називають NDA — Non disclosure agreement) є двостороннім чи іноді багатостороннім правочином, мета якого полягає в нерозголошенні, взаємному обміні матеріалами або іншою інформацією, доступ до якої обмежено третім особам, а також зберіганні конфіденційної (комерційної) інформації. Важливим фактором є саме зберігання конфіденційної інформації — у більшості випадків роботодавці підписують такий договір саме заради цього.
У ст. 21 Закону України «Про інформацію» визначається, що під конфіденційною розуміється будь-яка інформація про фізичну особу та інформація, доступ до якої обмежений фізичною або юридичною особою. Ця ж стаття визначає кілька випадків, коли інформація не може мати обмежений доступ. Це про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932‑1933 рр. в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; про незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50% акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100%, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону; інші відомості, доступ до яких не може бути обмежений відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Договір NDA походить з англосаксонської правової системи. Для американського ринку такий вид договору став нормальною практикою. На даний час підписання договору NDA стає все більш популярним і в нашій країні, особливо для компаній у галузі ІТ і в фінансовому секторі.
На практиці виділяють 4 основні види договорів про конфіденційність:
1. Стандартний договір NDA. Це загальний шаблон, який використовується, коли роботодавцю потрібен юридичний захист його ідей, інформації та певних досягнень.
2. NDA для працівника. Такі договори укладаються між сторонами для попередження співробітників компанії, що вони не повинні обговорювати ділову інформацію поза межами робочого місця, в т. ч. ту, яка стала їм відома під час виконання трудових обов'язків. Кожен роботодавець у таких договорах викладає всю інформацію, яка є важливою для компанії в залежності від її виду діяльності. Як показує практика, кожен пункт про нерозголошення в договорі написаний гіркою практикою попередніх недобросовісних працівників. Іноді роботодавці також включають в договори пункт, який забороняє співробітнику після звільнення з компанії укладати наступні трудові відносини з можливими потенційними конкурентами для недопущення конфлікту інтересів. Саме про цей факт можна довго вести різного роду дискусії, однак звертаю увагу, що відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, кожен має право на працю, в т. ч. на вільний вибір занять та професій.
3. NDA для співбесід. Цей вид договору зустрічається на нашому ринку не так часто, однак його підписують компанії, які при співбесіді розкривають потенційному співробітнику конфіденційну інформацію, яка є для компанії вкрай важливою. Практика показує, що такі договори підписують здебільшого компанії з іноземним капіталом, діяльність яких стосується ІТ‑розробки різного програмного забезпечення чи технічних завдань.
4. NDA для винахідників. Такі договори використовуються винахідниками для захисту своїх ще не запатентованих винаходів, рішень або інновацій. Трапляються ситуації, коли винахідникам варто обговорити свої проєкти та винаходи з третіми особами, і вони хочуть бути впевнені, що інформація про майбутній патент не буде передана третім особам. Для попередження ситуацій, що загрожують втратою патенту, між сторонами підписується саме такий договір. У ньому вказується, що є для обох сторін конфіденційною інформацією, включаючи проєкти, схеми і бізнес-операції.
В українському законодавстві договори про конфіденційність регулюються низкою нормативно-правових актів. По‑перше, це Цивільний кодекс України, а саме його ст. 505–508, що визначають право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, а також положення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», в якому надається пояснення, що таке розголошення комерційної таємниці і неправомірне її використання, і частково Закон України «Про інформацію».
Наслідки порушення умов договору про конфіденційність
У таких договорах вказується, що одна сторона (співробітник, підрядник) зобов'язується припинити порушення та відшкодувати іншій будь-які збитки, а в деяких випадках і упущену вигоду, що понесені компанією внаслідок порушення умов про конфіденційність. Зазвичай сторони фіксують у договорі суму штрафу, який має бути сплачений у випадку розголошення конфіденційної інформації. Розмір штрафу може складати від кількох тисяч гривень до мільйонів. Для накладення на особу такого штрафу найважливішим є саме факт доведення особою розголошення конфіденційної інформації.
Судова практика
Звернемо увагу на судову практику. Для прикладу, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2231/18. У цьому рішенні є кілька ключових моментів. Між сторонами було укладено договір про надання консультаційних послуг. Договір передбачав обов'язок не розголошувати конфіденційну інформацію, яка стане відома сторонам в період дії договірних відносин. Однак один з учасників договору порушив цю умову та розголосив конфіденційні дані своїм родичам та третім особам шляхом надсилання такої інформації через корпоративну пошту. Цікавим моментом є те, що доказовою базою в цій справі стали електронні листи, які сторона договору надсилала третім особам. Це доводить належність подачі електронних доказів у такій категорії справ. Отже, для доведення факту розголошення обов'язково має бути чітка доказова база, яка буде прямо вказувати про факт розголошення інформації. У цій справі суд задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача штраф, який було передбачено умовами договору.
Рішенням Господарського суду Києва у справі №910/2006/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Суть їх полягала у тому, що між сторонами було укладено договір підряду на роботи з програмування. Цей договір передбачав певні умови конфіденційності. У своїй заяві позивач вказує, що відповідач порушив умови конфіденційності та розмістив на сайті своєї компанії, яку зареєстрував після завершення контракту, інформацію про програмне забезпечення, яке створював для позивача.
Суд у своєму рішенні визначив, що під конфіденційною інформацією фактично слід розуміти дані, доступ до яких обмежено фізичною або юридичною особою, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Тобто не можна вважати конфіденційною інформацію, яка знаходиться у відкритому доступі для необмеженого кола осіб. Однак суд зауважив, що у даному випадку відповідачем фактично розміщено зображення та активні посилання на сайти позивача, які знаходяться у публічному доступі у мережі Інтернет. Отже, за висновками суду, розміщення відповідачем на сайті інформації про програмне забезпечення ніяким чином не порушує прав та законних інтересів позивача та не вказує на розголошення відповідачем конфіденційної інформації та порушення умов договору.
Отже, як можемо побачити, практика в таких спорах є абсолютно різною та залежить від конкретного випадку.
Загалом підкреслю, що сама природа договору NDA є вкрай важливою, вона спрямована на збереження конфіденційної інформації, яка стає відома сторонам під час здійснення їхньої діяльності. Зауважу, що український ринок готовий до такого виду договорів та активно застосовує їх у роботі.
