22 жовтня 2019, 12:04

Судовий контроль у податкових спорах: міф чи реальність?

Опубліковано в №43-44 (697-698)

Луїза Серебрякова
Луїза Серебрякова «TaxLink, платформа податкових знань» експерт

Поряд з принципом верховенства права, про який всі чули, але ніхто його не бачив, стоїть принцип обов'язковості судових рішень. Конституція однозначно та без жодних сумнівів проголошує, що «судове рішення є обов'язковим до виконання». Однак, як показує практика, навряд чи про це чули контролюючі органи, не на користь яких було ухвалене рішення у справі.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 р. зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.

Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС України) закріплює три основні механізми здійснення судового контролю:

  • зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення;
  • розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному ст. 287 КАС України;
  • визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Звіт про виконання судового рішення

Відповідно до ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого було ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк.

Протягом тривалого часу суди застосовували підхід, закріплений у постанові Пленуму ВАСУ №3 від 13.03.2017 р., яким передбачалося, що подати заяву про здійснення судового контролю можна виключно під час прийняття постанови у справі. Натомість протилежний підхід був сформований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 20.06.2018 р. у справі №800/592/17, в якій встановлення судового контролю за виконанням судового рішення було здійснене вже після ухвалення рішення у справі.

Такий підхід можна назвати цілком логічним. По‑перше, коли суд ухвалює рішення, то резюмується, що таке рішення обов'язково буде виконуватися, а право на подання клопотання про подання звіту щодо виконання судового рішення є додатковим засобом, який може застосовуватися у випадку, коли боржник ігнорує свій обов'язок з виконання судового рішення. По‑друге, словосполучення «Суд, який ухвалив судове рішення» надає право стверджувати, що мова йде про право встановити судовий контроль постфактум, тобто після ухвалення рішення.

Водночас, якщо враховувати положення пп. «ґ» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, в якому йдеться про те, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій. Можна стверджувати, що таку форму судового контролю Суд може застосовувати не тільки після ухвалення рішення, але й у процесі його ухвалення.

Окрім того, варто звернути увагу, що застосування такої форми контролю є правом суду, а не обов'язком. Це підтверджує справа №235/7638/16 а, в якій Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що в цьому випадку на Суд не покладається обов'язок зі встановлення судового контролю. Суд володіє таким правом, яке може застосувати, виходячи з об'єктивних обставин.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця

Відповідно до ст. 287 КАС України, право подати скаргу мають учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, окрім державного виконавця та приватного виконавця. Таке право реалізується шляхом подання позовної заяви, якщо відповідні особи вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця були порушені їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлений інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності таких осіб.

Така форма судового контролю стосується не боржника, а виконавця, який неналежним чином виконує свої обов'язки та, як наслідок, не сприяє виконанню судового рішення. Наприклад, мова може йти про порушення строків, які встановлені в Законі України «Про виконавче провадження».

Заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень

Згідно зі ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої було ухвалене рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

В заяві особа також зазначає докази, якими обґрунтовуються вимоги, про які їй відомо та які можуть бути використані судом. Вбачається, що така форма може стати ефективним механізмом для спонукання недобросовісного боржника виконувати свій обов'язок. Практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цього питання ще не сформована, проте активно формується судами першої та апеляційної інстанції.

Прикладом може слугувати справа №815/429/17. Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу щодо митного оформлення вантажу, власником якого є іноземна компанія. Суд встановив, що процедура оформлення безпідставно затягувалася у часі та не була завершена навіть після набрання чинності судовим рішенням. Тому компанія звернулася із заявою до суду про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду в порядку ст. 383 КАС України. За результатами розгляду заяви Суд першої інстанції зробив висновок, що заява не підлягає задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Переглядаючи справу за апеляційною скаргою позивача, Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції та задовольнив заяву в порядку ст. 383 КАС України.

Отже, підсумовуючи, можна сказати, що сьогодні суди формують практику, яка розширює поняття «судовий захист». Наразі судовий захист охоплює не лише справедливе та неупереджене вирішення податкового спору, але й здійснення судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах. Засоби здійснення такого контролю, які закріплені на законодавчому рівні, можуть позитивно вплинути на проблему невиконання судових рішень в Україні.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати