1. Дотримання способу та порядку отримання доказу є не менш важливим, ніж сам доказ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, у постанові ВС ККС від 5 вересня 2023 року у справі №333/1286/21 зазначається, що стороною захисту не надано доказів того, яким шляхом у розумінні ч. 3 ст. 93 КПК України та в якому порядку, передбаченому КПК України (ч. 1 ст. 86), отримано відповідний доказ. Також стороною захисту згідно вимог ст. 99 КПК України не надано мобільний телефон, на якому зберігається зображення (марка, ідентифікаційні ознаки, інформація про власника тощо) та не заявлено відповідне клопотання для його отримання в порядку, передбаченому ст. 333 КПК України. Отже, збирання стороною захисту доказів шляхом, визначеним ст. 93 КПК України, безпосередньо впливає на подальшу оцінку судом їх належності та допустимості включно з версією подій захисту.
2. Зразки, що отримуються для проведення експертного дослідження, мають особливий процесуальний статус.
У постанові ВС ККС від 20 червня 2022 року у справі №646/8454/17 зазначається, що використання експертом як зразка голосу виправданого ОСОБА_2 матеріального носія із записом допиту останнього як свідка у кримінальному провадженні в силу п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК призводить до недопустимості його висновку, є безпідставними.
Зразки, що отримуються для проведення експертного дослідження, самі по собі не містять обставин, що входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, а тому не мають доказового значення. Їх особливий процесуальний статус покликаний насамперед на для забезпечення перевірки вже наявного у сторони кримінального провадження доказу, повноти й об’єктивності проведеного дослідження з метою встановлення предмета конкретної експертизи. А тому підстави стверджувати про недопустимість висновку експерта з огляду на приписи п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК відсутні. Отже, отримання із зразків для проведення експертного дослідження з наявних копій фонограм допиту свідка можливе за умови, що інформативні дані, отримані під час допиту цієї особи, не використовувалися.
3. Оцінка сукупності доказів повинна надаватися з погляду достатності та взаємозв’язку.
У постанові ВС ККС від 11 серпня 2022 року у справі №446/838/21 йдеться, що у випадку наявності неузгодженостей між показаннями засудженого та потерпілого судам необхідно досліджувати ті докази, на яких безпосередньо зафіксована подія злочину задля того, аби підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини вчинення кримінального правопорушення, які повідомляються учасниками кримінального провадження та які є достовірним джерелом доказів, що не має під собою суб’єктивного підґрунтя певної особи. Отже, оцінка сукупності доказів у кримінальному провадженні повинна надаватися з урахуванням достатності та взаємозв’язку всіх доказів.
4. Порушення вимог ст. 290 КПК України при відкритті стороні захисту документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД. У постанові ВС ККС від 28 вересня 2022 року у справі №757/38626/17 зазначається, що колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з цією позицією, оскільки перевірка слідчим суддею аспектів дотримання органами досудового розслідування вимог КПК України щодо проведення відповідних НСРД, отримання їх результатів у іншому кримінальному провадженні жодним чином не може звужувати право сторони захисту на належне ознайомлення не лише з цими доказами, але і з документами, які стали підставою для їх отримання, й не усуває обов’язку сторони обвинувачення відкрити такі документи в порядку ст. 290 КПК України, щоб суд мав право допустити відомості, що містяться в них, як докази з огляду на вимоги ч.12 ст. 290 КПК України. Отже, сторона захисту має право перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону проведених НСРД.
5. Якісний і кількісний вимір доказів та їх використання у доказуванні достовірності фактів і обставин.
Відповідно до судової практики ККС ВС від 2 червня 2022 року у справі №571/1436/15 зазначається, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин. Отже, докази в судовому процесі отримують якісне значення в доказуванні тільки в разі, якщо у них встановлено достовірність фактів і обставин.
6. Порушення істотних вимог кримінально-процесуального закону є безумовною підставою для визнання доказу недопустимим.
У постанові ВС ККС від 21 січня 2020 року у справі №381/2316/17 зазначається, що викладений у вироку висновок про недопустимість доказів, отриманих за результатами огляду місця події 7 червня 2017 року, ґрунтується на вимогах вказаних статей КПК України та узгоджується з наведеною позицією Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів, який неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Отже, доказ, здобутий з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, належить визнати недопустимим.
7. Доказування ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, зокрема непрямих доказів. У постанові ВС ККС від 7 грудня 2020 року у справі №728/578/19 зазначається, що згідно зі ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. При цьому чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (щодо конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку. Ст.94 КПК навпаки визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з погляду належності, допустимості, достовірності, алей сукупність зібраних доказівз погляду достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (доказування) факту вчинення злочину конкретною особою. Отже, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, зокрема непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність або недоведеність поза розумним сумнівом.
8. Доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій/фактів.
Згідно зпрактикою ВС ККС від 21 квітня 2021 року у справі №699/144/19 підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства — гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання. Відповідно суспільство, яке цінує добре ім’я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.
Отже, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.