26.02.2019 р. Європейський Суд справедливості (далі — Суд ЄС, Суд) прийняв два рішення — «N Luxembourg 1 v Skatteministeriet» (Case C-115/16) та «T Danmark» (Case C-116/16). Цими рішеннями Суд роз'яснив поняття «бенефіціарне право власності» на основі аналізу Директиви ЄС про материнські й дочірні компанії (Директива 90/435/ЄC від 23.07.1990 р. про загальну систему оподаткування, що застосовується до материнських та дочірніх компаній різних країн-членів, з поправками, внесеними Директивою 2003/123/ЄC від 22.12.2003 р.), а також Директиви ЄС 003/49/ЄC від 03.06.2003 р. про єдину систему оподаткування відсотків і роялті між асоційованими компаніями різних країн-членів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Трактування поняття «бенефіціарне право власності» (або «бенефіціарна власність») стало причиною багатьох спорів у країнах правової сім'ї загального права. Наприклад, одне з таких гучних рішень прийняв апеляційний суд Англії — Indofood International Finance Ltd v JP Morgan Chase Bank N. A. London Branch [2006] EWCA Civ 158. У цій справі Суд трактував вищезгадане поняття в угоді про уникнення подвійного оподаткування між Індонезією та Маврикієм. Однак податкові адміністрації багатьох країн все одно намагалися оскаржити право отримання пільг на підставі договору через відсутність бенефіціарного права та належних норм для реалізації цього права, внаслідок чого з'явилася значна судова практика у процесі вирішення цієї проблеми. Врешті-решт це призвело до того, що ОЕСР проконсультувала та роз'яснила значення бенефіціарного права. Однак, незважаючи на рекомендації ОЕСР, судові спори продовжувалися.
Насправді Директива ЄС про материнські та дочірні компанії не має жодних положень щодо бенефіціарного права, а Директива ЄС про відсотки та роялті передбачає звільнення від оподаткування на утримання дивідендів лише тоді, коли одержувач є фактичним власником платежу. Отже, Суд ЄС надав оцінку деяким положенням, які стосуються дивідендів, відсотків та роялті.
Значення бенефіціарного права власності
Суд ЄС встановив, що відповідно до Директиви ЄС про відсотки та роялті, поняття «бенефіціарний власник» трактується як юридична особа, яка фактично отримує вигоду від виплаченого йому відсотка. Таке положення міститься у ст. 1(4) Директиви, де також є уточнення, що компанія країни-члена вважається бенефіціарним володільцем відсотків або роялті лише тоді, коли вона отримує ці платежі на свою користь, тобто на свій рахунок, а не як посередник (агент, повірена особа, уповноважений підписант тощо).
Таким чином, Суд ЄС встановив, що «бенефіціарний власник» — це не просто формальний отримувач, а суб'єкт, який отримує економічну вигоду від отриманих відсотків. Також Суд наголосив, що зазначеному поняттю варто відвести окреме, автономне значення серед права ЄС, а не внутрішнє значення країни-члена, що застосовує Директиву ЄС про відсотки та роялті.
Бенефіціарне право власності та зловживання ним
Суд окремо зазначив, що бенефіціарне право власності описує конкретний вид права власності на майно або на право, яке є не просто формальним, номінальним або фідуціарним. Згідно з правом ЄС, відсутність бенефіціарного права вважається зловживанням, що немає жодного комерційного обґрунтування.
Узагальнюючи висновки Суду справедливості у процесі розгляду справ «N Luxembourg 1 v Skatteministeriet» (Case C-115/16) та «T Danmark» (Case C-116/16), варто зазначити наступне:
• Будь-яке недобросовісне виконання або зловживання законодавством ЄС, а саме Директиви ЄС про материнські та дочірні компанії, а також Директиви ЄС про оподаткування процентів та роялті між асоційованими компаніями різних країн-членів, є підставою для відмови у застосуванні податкових пільг незалежно від того, чи міститься у законодавстві країни-члена положення, що стосується боротьби з незаконними податковими практиками, та незалежно від того, чи збігається двостороння угода із зазначеними директивами, чи є спеціальні норми, що регулюють уникнення недобросовісного використання директив.
• Фактом, що свідчить про наявність сумнівних податкових практик, може бути транзакція усієї чи майже усієї суми дивідендів одним платежем, або отримання компанією податкової пільги, яка не має права на звільнення від податку на прибуток у межах директив.
• Для того, щоб виявити недобросовісну податкову практику, потрібно довести цілі директив, не досягнуті внаслідок формального отримання суми дивідендів, а також що суб'єкт самостійно створив штучні умови для отримання податкових пільг у межах директив.
• Податкові органи не зобов'язані виявляти кінцевого бенефіціара, їм достатньо лише довести, що компанія не є бенефіціарним власником.
• Єдина мета створення такої компанії — отримання дивідендів та їх перенаправлення на користь інших суб'єктів, що не мають права на отримання податкових пільг у розумінні директиви — по суті є підставою визнання такого суб'єкта фейковим.
• Для отримання інформації щодо цілі діяльності компанії рекомендується проаналізувати його фінансовий звіт, структуру витрат, функціонал співробітників, наявність приміщення тощо.
• Також немає значення, чи є бенефіціарний власник компанії резидентом країни, з якою укладена угода про уникнення подвійного оподаткування з країною-джерелом доходу. Цей чинник не впливає на визнання структури недобросовісною та не дає права на отримання нею податкових пільг.