Суди майже 10 років арбітрують претензії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) до керівників та акціонерів банків, стягуючи мільйонні та мільярдні збитки, які, на думку Фонду, були завдані банку та кредиторам.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Хоча ця категорія справ не є масовою, її значення важливе: статус відповідачів, які входять до списків найвпливовіших осіб, і вплив правових висновків на корпоративну практику роблять її ключовою у формуванні інвестиційної привабливості України.
Сподіваємося, наше трендоутворення збереже статус-кво з огляду на європейські тенденції у фінансовій і правозастосовній сферах.
Суб’єктна юрисдикція у разі участі у справі як відповідача фізичної особи
Практика судів відійшла у сторону пріоритетності предметної підсудності. Суб’єктна юрисдикція відходить на другий план — це викликає занепокоєння.
Фонд діє як орган управління банку, отже, є особою, яка з нею інституційно тотожна. Справи про відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, є компетенцією господарських судів (ст. 20 ГПК України). Жодна з редакцій законодавства не відносила акціонерів/контролерів як фізичних осіб до керівників банку.
Проте практика складається інакше. Верховним Судом ще не сформовано конкретного правового висновку щодо юрисдикції вимог ФГВФО до фізичних осіб — акціонерів/контролерів банків щодо відшкодування шкоди в контексті юрисдикції — чи то господарська, чи то цивільна.
Фонд у своїх позовах використовує поняття й перелік пов’язаних із банком осіб і посилається на загальне правило ст. 1166 ЦК України щодо цивільного делікту та можливості стягнення збитків за рахунок власного майна особи, яка заподіяла шкоду. Водночас виключно ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів і встановлює порядок здійснення судочинства у цих судах.
Фідуціарні обов’язки Фонду
Судова практика щодо фідуціарних обов’язків керівників банків є усталеною. Керівники банку зобов’язані забезпечувати отримання банком прибутку. Здійснення ними саме такої діяльності презюмується. Для підтвердження належного виконання фідуціарних обов’язків лише формального дотримання законодавства недостатньо. Необхідно довести, що їхні дії були спрямовані на те, щоб банк не опинився в стані неплатоспроможності (справи: Укоопспілки, №910/11027/18; Платинум Банку, №910/12955/20; Артем-Банку, №910/4149/21; «Камбіо», №910/130/21).
Проте закон прямо не закріплює існування фідуціарних обов’язків для Фонду. Водночас для ФГВФО та його посадових осіб діє обов’язок правомірного та добросовісного виконання інституційних і службових вимог. Тому Фонд, отримавши банк у своє управління, має діяти якнайкраще як в інтересах банку, так і в інтересах його кредиторів для майбутнього задоволення їхніх вимог. Адже від цього залежить спроможність банку виплатити свої зобов’язання перед вкладниками. Іншими словами, недобросовісність дій ФГВФО збільшує розмір збитків, які він у подальшому пред’являтиме до банкірів та акціонерів банку. І навпаки, якщо Фонд продаватиме активи банку за принципом найвищої вартості, що прямо вимагається ст. 50 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тим розмір шкоди зменшуватиметься або ж взагалі буде відсутній.
Здавалося б, усе зрозуміло. Проте чи все так однозначно з огляду на практику Верховного Суду?
У період 2021–2023 років (справи Укоопспілки, Артем-Банку) найвищий суд дійшов висновків, що:
• Закон визначає мінімальні стандарти поведінки Фонду в межах процедури ліквідації.
• Фідуціарні обов’язки поширюються на Фонд, який має бути еталонним управителем банку.
• Від ефективного розпорядження майном банку залежить задоволення вимог кредиторів банку.
• Перевірка дій Фонду в ліквідаційній процедурі. Інший підхід може призвести до зловживань ФГВФО та перекладання відповідальності на інших осіб.
Але вже у 2024 році (справи Артем-Банку, Платинум Банку) Верховний Суд кардинально змінив свою позицію, визначивши, що:
• Оцінка правомірності дій Фонду не входить до предмета доказування у спорах про стягнення збитків.
• Фонд не наділений фідуціарними обов'язками щодо банку.
• Дії Фонду не перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із порушенням відповідачами їхніх фідуціарних обов’язків.
І що цікаво у цьому аспекті?
Відповідно до Звіту Рахункової палати діяльність ФГВФО у 2016–2019 роках з реалізації майна банків є неефективною.
Підтверджено продаж активів банків: 1) за заниженою вартістю та 2) через пов’язаних із позичальниками осіб зі значною знижкою. Це зменшило надходження коштів від реалізації майна банків для задоволення вимог кредиторів.
А тому виникає запитання, чи правильною є позиція Верховного Суду в частині звільнення Фонду від виконання фідуціарних обов’язків щодо банку та кредиторів? Питання риторичне… Вважаю, що чинна практика з цього питання має бути переглянута Верховним Судом, оскільки продаж активів банку здійснювався Фондом самостійно, а відповідачі не впливали на цей процес. Тому виключно від ФГВФО залежало, за якою вартістю здійснювався продаж майна банку.
МАЙЖЕ ДЕСЯТЬ РОКІВ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У КАТЕГОРІЇ «ФГВФО VS БАНКІРИ»
–– 141 банк у фокусі
–– Станом на сьогодні:
53 банки припинено
53 банки у процесі ліквідації
–– Фонд працює над стягненням збитків із 62 банків
–– Загальна сума позовних вимог: 218 млрд грн
ТОП-3 НАЙБІЛЬШИХ СПРАВ ЗА ЦІНОЮ ПОЗОВУ
- Фінанси та Кредит — 46 млрд грн
- Дельта Банк — 24 млрд грн
- Надра — 18,5 млрд грн
Додатково: Ще близько 30 банків можуть потрапити до цього рейтингу