Знущання над ЄСПЛ Колегія суддів АП ВАКС зазначає наступне: Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! «Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, про що прямо зазначає ч. 5 ст. 9 КПК України. Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав осіб. Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду». Я не погоджуюся з цією тезою з наступних підстав: Суд посилається на рішення ЄСПЛ: («Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine),. З них він цитує: «…що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підстав підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення» та «обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об'єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів». Щодо рішень ЄСПЛ. Всі перелічені рішення стосуються незаконного затримання. 1). Справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти сполученого Королівства» від 30.08.1990. Заявники були затримані в Північній Ірландії поліцейським, який мав законне повноваження (з того часу скасоване) затримувати на термін до 72 годин будь-яку особу, підозрювану ним в тероризмі. Суд постановив, що мало місце порушення статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції, встановивши, що надані докази були недостатніми для того, щоб об’єктивно визначити «обґрунтовану підозру» для арешту. Також у рішенні стверджується, що ««обґрунтована підозра» у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин». Якщо це рішення, наприклад читати, а не висмикувати з нього цитати, то зрозуміло, що йдеться про обґрунтованість затримання особи (обґрунтованість підозри в момент затримання), а не обґрунтованість підозри в розумінні п.3 ч.1 ст.276 КПК України, де наявність достатніх доказів для підозри є обов’язковим. І саме про затримання йдеться у ст. 5 підп. С п. 1 Конвенції: «законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення». Зрозуміло, що на момент затримання та вручення підозри достатньо «наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням». Але національне законодавство передбачає можливість оскарження підозри саме по спливу двох місяців, а не з моменту затримання, як в деяких європейських країнах. Тому в оскарження підозри, так і в наявність достатніх доказів, КПК покладає зовсім інший зміст. Тут доцільніше було б нагадати рішення ЄСПЛ «Белле проти Франції», а саме п.38: «Для того, щоб право на доступ до правосуддя було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права». 2). Щодо справи ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011. Заявники підозрювалися в умисному вбивстві. Приводом затримання стала підозріла поведінка заявника. Під час особистого обшуку при затриманні було вилучено наркотичні засоби. Згодом було з’ясовано, що вилучені засоби не є наркотичними, а заявник піддавався катуванню. ЄСПЛ в рішенні зазначив наступне: «Пункт 175. Суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення (див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від З0 серпня 1990 року, п.32, Series A, N 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, N 300-A). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Ба більше, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри». Що ми бачимо? Знову йдеться саме про затримання. Та ЄСПЛ зауважує на необхідності обґрунтованих підстав затримання особи. Знущання над КПК України Колегія суддів АП ВАКС зазначає наступне: «Натомість, як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_8 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, в його діях відсутня обов`язкова ознака об`єктивної сторони складу інкримінованого злочину, а саме - зловживання службовим становищем, а також відсутній прямий причинно - наслідковий зв`язок між діями підозрюваного та наслідками у вигляді вибуття з власності НАК «Нафтогаз України» грошових коштів в особливо великому розмірі. Тим самим, фактично, слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу розглянув кримінальне провадження по суті, вдався до оцінки належності, достатності та допустимості доказів та встановив відсутність в діях підозрюваного складу злочину, детально аналізуючи відсутність окремих його елементів та причинно-наслідкового зв`язку. При цьому, слідчий суддя явно вийшов не лише за межі предмету розгляду клопотання, але й порушив такі загальні засади кримінального провадження, як змагальність і диспозитивність, оскільки сторона захисту на ряд обставин, встановлених слідчим суддею, під час судового розгляду не посилалась». Не погоджуюсь з даною тезою з наступних підстав: Окрім процесуального порядку складення та вручення підозри, слідчій суддя перевіряє склад кримінального правопорушення та наявність достатніх доказів. Так ч.1 ст.2 КК України «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом». Пункт 3 ч.1 ст.276 КПК зазначає, що повідомлення про підозру здійснюється у випадку: «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Згідно з п.1 ст.84 КПК «Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню». Саме достатність доказів згадується в п.1 ст.94 КПК: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Тобто слідчий суддя повинен перевірити для початку належність, допустимість та достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів – з точки зору достатності. Тобто для повідомлення особи про підозру має бути склад кримінального правопорушення та достовірні, належні, допустимі, а в сукупності достатні докази для повідомлення особи про підозру. Тобто для повідомлення особи про підозру як мінімум треба мати в наявності: суб’єктивну сторону злочину, суб’єкт злочину, об’єктивну сторону злочину, об’єкт злочину, та достатні докази для підтвердження наявності цих елементів складу злочину! Факт того, що згідно з ст.368 КПК України ті ж самі питання, що ще раз досліджуються під час ухвалення вироку, ніяк не змінюють зміст ч.1 ст.2 КК України, пункту 3 ч.1 ст.276 КПК України, п.1 ст.84 КПК України, п.1 ст.94 КПК України. Все, що вказано в згаданій ухвалі, на жаль, є, на мій погляд, лише паплюженням права. Практично кожна сторінка, кожна теза містить надумане право замість існуючого.
09 березня 2023, 18:21