«Ну, як то кажуть, будете у нас на Колимі, ласкаво просимо…», – майор зачиняє за мною двері КПП Київського СІЗО.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Я натягнуто посміхаюся і виходжу на вулицю, наостанок оглядаю будівлю легендарного Лук’янівського тюремного замку (такою була його перша офіційна назва). Збудований у 1859–1862 роках за проєктом Михайла Іконнікова, він знав різні часи, але ставлення до тутешніх «постояльців» завжди було однакове. Як за формою їх утримання, так і за змістом. Негативне.
«Архітектор» сучасного пенітенціарного підходу — Міністр юстиції України Денис Малюська, як відомо, чи не найпозитивніша людина в уряді. Чого варті лише його пости у Facebook. Наприклад, учора, 17 травня, він, лежачи на новенький «шконці», оприлюднив відео room-тур з платних камер оновленого корпусу Київського слідчого ізолятора, а вже сьогодні, 18 травня, його заступниця Олена Висоцька презентувала заклад ЗМІ.
У листопаді минулого року в інтерв’ю нашому виданню вона зітхнула, що «коли ми ремонтуємо камери, нам кажуть: «Ви б краще школу відремонтували!». Ті ж норвежці відверто кажуть, що ми від них відстали на 20 років, але визнають, що також проходили цей шлях. І він дуже складний, насамперед, для самого суспільства, для тих умов, у яких воно живе».
Але собаки гавкають, а Мін’юстівський караван реформування пенітенціарної системи потроху йде. Корпус медичної частини СІЗО та «житловий» корпус відремонтували саме за норвезьким зразком. Усього оновили 18 камер: 14 двомісних та 4 одномісні. Їх виконали в стилі скандинавського мінімалізму, пофарбували у світло-сірій тональності та «нафарширували» телевізором, мікрохвильовою піччю, окремим туалетом з душовою кабінкою, телефоном (стаціонарним – з прослуховуванням та записом на сервері), Wi-Fi (тобто, передбачається, що у «постояльців» будуть ґаджети з виходом в інтернет. Не важко здогадатися, що і їжа у них не буде «баландою». Вартість – 12 тисяч грн на місяць. Це у Києві. В інших містах ціна буде нижчою.
Звичайно, все це трохи нагадує окремо взятий столичний бенкет під час загальноукраїнської пенітенціарної чуми. Про що, наприклад, говорять коментарі звичайних людей у Facebook під постом Міністра юстиції. Наприклад: «Людина, яка потрапила в СІЗО, має заплатити за європейський стандарт, а якщо грошей немає, тоді сиди в Українському ГУЛАГу? Це що за подвійні стандарти такі? Я провів три роки в Запорізькому СІЗО, мене виправдали і відпустили із зали суду. Але я хочу сказати, що людина, яка знаходиться в камері, де на 10 квадратних метрах по 13–15 осіб, не може думати про свій захист».
Олена Висоцька визнає, що проблема дійсно існує. «Приведення умов тримання до міжнародних стандартів і збільшення житлової площі на особу – одна з тих рекомендацій, яку українській стороні надає Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. На це ж у своїх рішеннях, зокрема по справі «Сукачов проти України», вказує ЄСПЛ».
Саме тому, одним з найважливіших напрямків реформування пенітенціарної системи є приведення у відповідність до міжнародних стандартів комунально-побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засуджених та осіб, взятих під варту. Важливо, що в оновленому копусі було враховано норму площі 4 кв. м на одну особу, що відповідає встановленим європейським нормам», – наголошує Олена Висоцька.
Зі свого боку уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова вважає, що «платні камери в СІЗО – це дискримінація за майновою ознакою». «На відміну від процедури внесення застави, яка прописана в законодавстві, платні камери засновані на підзаконному акті»., – наполягає вона.
У березні цього року ОАСК відкрив провадження у справі щодо оскарження запроваджених Мін’юстом платних послуг у СІЗО. Мін’юст впевнений, що вчиняє правильно, адже кошти, які надходять завдяки цьому експерименту, йдуть на покращення умов у звичайних установах, оскільки брак коштів на капітальні та поточні ремонти в них нікуди не дівся. А фінансування звичайних установ відбувається за залишковим принципом.
У держави в пріоритеті лікарні, дитячі садки, дороги та інші важливі речі. Звичайно, Мін’юст міг би розвести руками: «Грошей немає, але ви тримайтесь» і спати спокійно. Але ж приведення СІЗО до нормальних умов – також соціально важлива річ. І навіть не тільки тому, що це вимога наших європейських партнерів, а й звичайна людяність, адже в СІЗО утримуються переважно люди, які юридично вважаються невинними. Таким чином, впроваджуючи ідею саме платних камер, Мін’юст отримує сотні тисяч грн небюджетних коштів для ремонту звичайних безкоштовних приміщень.
Кому від цього погано? «Багатію», жоден з яких за увесь час незалежності України не дійшов до камери або «бідняку», який «провів три роки в Запорізькому СІЗО в камері на 10 кв. метрах, де розташовано по 13–15 осіб»? У «бідняка», завдяки таким «багатіям» хоча б є шанс утримуватись в більш прийнятних умовах.
Саме тому вже розпочатий продаж Мін’юстом недіючих виправних установ, кошти з яких також підуть на покращення побутових умов у діючих. Тобто увесь цей пласт проблем, який ніколи не вирішувався ані за часів Лук’янівського тюремного замку, ані СРСР, ані за майже 30 років незалежності, почав потроху рухатись. І нічого поганого в цьому, як на мене, немає. Адже у нас, як відомо, «від тюрми та суми не зарікаються». Кожен може опинитись там. І мати достойне утримання в таких установах – обов’язок нормального цивілізованого суспільства.
Якщо ми не хочемо бути ним, то музейна експозиція (де чомусь постійно грає музика з «Місця зустрічі змінити не можна» - на щось натякають?), яка була відкрита у Лук’янівському СІЗО, нагадає, у яких «колимських» умовах у ньому, наприклад, утримувались політики Михайло Грушевський, Симон Петлюра та Володимир Винниченко, філософ Микола Бердяєв, поет Максим Рильський, предстоятель УГКЦ Йосиф Сліпий, режисер Сергій Параджанов та багато інших відомих особистостей. А скільки невідомих…
Тому ця СІЗОнна робота Мін’юсту принаймні сприятиме тому, щоб Колими у Києві більше не було.