Запобіжні заходи є різновидом заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення його дієвості. Тримання під вартою є найсуворішим в ієрархії запобіжних заходів, передбачених національним кримінальним процесуальним законодавством.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У зв’язку з введенням в Україні воєнного стану зазнали певних змін і процесуальні особливості застосування такого різновиду запобіжного заходу, як тримання під вартою. При цьому загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження регламентовані ст. 132 КПК України.
Загальна процедура застосування тримання під вартою
Можливість застосування запобіжного заходу до особи безпосередньо пов’язана із наявністю у неї відповідного процесуального статусу у кримінальному провадженні (підозрюваного або обвинуваченого).
Відповідно до положень ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання — слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження — судом за клопотанням прокурора. Отже, зважаючи на вагомість наслідків для особи, щодо якої виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу, навіть на стадії досудового розслідування слідчий не наділений процесуальними повноваженнями самостійно звертатися до суду з таким клопотанням, а виключно за умови його погодження прокурором.
Розгляд клопотань сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу, за загальним правилом, здійснюється місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. При цьому Вищий антикорупційний суд здійснює розгляд таких клопотань у кримінальних провадженнях, які віднесені до його підсудності.
Отже, застосування до особи тримання під вартою здійснюється виключно на підставі ухвали слідчого судді або суду. При цьому у ст. 615 КПК України регламентовано особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану. З огляду на зміст цієї статті її норми підлягають застосуванню виключно у разі об’єктивної неможливості здійснення кримінального провадження у загальному порядку, наприклад, ведення у певному регіоні активних бойових дій. Так, ч.ч. 2, 3 ст. 615 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою чи постанови керівника органу прокуратури про тримання під вартою, прийнятої відповідно до вимог та з урахуванням обставин, передбачених цією статтею, може бути продовжений до одного місяця керівником відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором. При цьому строк тримання під вартою може продовжуватися неодноразово в межах строку досудового розслідування.
Водночас про таке рішення невідкладно, за першої можливості, повідомляється прокурор вищого рівня, а також суд, визначений у порядку, передбаченому законодавством, з наданням копій відповідних документів не пізніше 10 днів з дня повідомлення. Звертаю увагу, що ця спеціальна норма стосується виключно питань продовження строку тримання під вартою, а не його застосування. З 8 березня 2022 року цією нормою також передбачалася можливість застосування запобіжного заходу керівником відповідного органу прокуратури, проте вона діяла лише пів року — до 24 серпня 2022-го.
Положеннями ст. 29 Конституції України закріплено, зокрема, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Тому при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, пов’язаного із обмеженням свободи людини, яким є, зокрема, тримання під вартою, прискіпливої уваги потребує доведеність одночасного існування підстав і мети запобіжного заходу, з якими безпосередньо пов’язана визначена законом можливість його застосування.
Так, метою застосування запобіжного заходу, згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Тоді як підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити бодай одну з передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України дій.
Індивідуальні особливості застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, безпосередньо визначаються нормою ст. 183 КПК України.
Особи, до яких може бути застосовано тримання під вартою
Кримінальний процесуальний закон у ч. 2 ст. 183 КПК України визначає конкретний перелік осіб, до яких може бути застосовано найсуворіший запобіжний захід, серед яких:
− особа, котра підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
− раніше судима особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, але виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
− раніше не судима особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років, але виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
− раніше не судима особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років;
− раніше судима особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки;
− особа, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку в порядку і на підставах, передбачених розд. 9 КПК України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВРУ;
− особа, щодо якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу в порядку і на підставах, передбачених розд. IX2 КПК України.
Можливість застосування альтернативи застави
Важливо, що найсуворіший запобіжний захід застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, визначених ч. 1 ст. 176 КПК України, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Однак ця норма містить певні винятки, передбачені ч.ч. 6, 8 ст. 176 КПК України, дія яких обмежується виключно періодом дії воєнного стану.
Так, з 23 квітня 2022 року діє правова норма (ч. 6 ст. 176 КПК України), якою встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України (ст. ст. 109–1142 КК України), злочинів, пов’язаних із терористичною діяльністю (ст.ст. 258–2586 КК України), злочинів, передбачених ст. 260 КК України («Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»), ст. 261 КК України («Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення»), певних категорій злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст.ст. 437–4421 КК України), застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Проте можливість його застосування залежить від доведення прокурором наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України.
З 10 вересня 2022 року набрала чинності правова норма (ч. 8 ст. 176 КПК України), згідно з якою під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні військових кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 402–405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При цьому норма, закріплена у ч. 8 ст. 176 КПК України, на відміну від ч. 6 цієї статті, містить чіткий імператив щодо відсутності можливості застосування до військовослужбовців, підозрюваних за встановленим законом переліком злочинів, будьякого іншого більш м’якого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою. Про такий імператив свідчить наявність у цій нормі прислівника «виключно», що означає винятковість, чітку визначеність конкретного запобіжного заходу, що не допускає диспозитивного підходу.
В контексті цього важливо звернути увагу на те, що правову норму, викладену у ч. 6 ст. 176 КПК України, рішенням Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року у справі №7р(II)/2024 визнано конституційною, тобто такою, що відповідає положенням ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Однак досить цікавими для правозастосовної практики є мотиви, з яких при цьому виходив КСУ та зміст яких свідчить про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, згідно переліку злочинів, закріплених ч. 6 ст. 176 КПК України у період дії воєнного стану, не є безальтернативним. Так, у п. 6.3 свого рішення КСУ зазначив, що: «…аналізуючи ч. 1 ст. 183 Кодексу, Конституційний Суд України звертає увагу, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним ст. 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м’який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених ч. 3 або 4 ст. 183 Кодексу (друге речення ч. 1 ст. 182); «під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109–1142, 258–2586, 260, 261, 402–405, 407, 408, 429, 437–442 Кримінального кодексу України» (абз. 8 ч. 4 ст. 183). Тобто із наведених приписів випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 Кодексу.
Виходячи зі змісту приписів ст.ст. 3, 8, ч.ч. 12, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст.ст. 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Отже, за ч. 6 ст. 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід…».
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України на слідчого суддю, суд покладено обов’язок при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України, а саме у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого ст.ст. 255–2553 КК України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При цьому починаючи з 23 квітня 2022 року діє норма (абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України), якою розширено перелік випадків, на які поширюється право суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109–1142, 258–2586, 260, 261, 402–405, 407, 408, 429, 437–442 КК України (ті самі злочини, перелік яких наведено у ч.ч. 6, 8 ст. 176 КПК України). Однак дія цієї норми обмежується виключно періодом воєнного стану.
До того ж варто пам’ятати, що судове рішення, яким суд постановив не визначати розмір застави по вказаних вище категоріях справ і злочинах (зокрема коли вона обмежена періодом дії воєнного стану), обов’язково повинно базуватися на врахованих ним підставах та обставинах, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Окремо зазначимо, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається. Також з 20 травня 2022 року розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт в порядку ст.ст. 629–631 КПК України.
Строк дії ухвали про тримання під вартою
Строк дії ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Водночас, за правилами ч. 4 ст. 132 КПК України, ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, різновидом яких є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.
До того ж відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України за клопотанням прокурора запобіжний захід може бути скасовано слідчим суддею, судом у випадках і в порядку, передбачених КПК України.
Так, нормою ст. 2011 КПК України, яка набула чинності 19 серпня 2022 року, передбачена можливість скасування запобіжного заходу за клопотанням прокурора у зв’язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу підозрюваного, обвинуваченого для обміну як військовополоненого. Важливо, що при прийнятті такого судового рішення обов’язково враховується згода особи на такий обмін (у письмовому вигляді), яка має бути перевірена судом.
Місце відбування тримання під вартою
Відбування особою тримання під вартою здійснюється у слідчому ізоляторі, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Постановою Кабінету Міністрів України №305 від 22 квітня 2020 року запроваджено експериментальний проєкт щодо платної послуги з надання поліпшених побутових умов і харчування особам, узятим під варту, в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України. Такі поліпшені побутові умови передбачають, зокрема, наявність мікрохвильової печі, телевізора, санвузла (відгородженого з дверцятами), шафи для одягу та особистих речей. Водночас такі камери можуть забезпечуватися, за наявності, холодильником, мультиваркою, кондиціонером, комп’ютерним робочим місцем. Наразі 29 установ ДКВС України облаштовані платними камерами з поліпшеними умовами перебування, серед яких і Державна установа «Київський слідчий ізолятор».
Окрім цього, на офіційному сервісі «Онлайн будинок юстиції» залишається доступною опція придбання так званого подарункового сертифіката з надання послуги поліпшених побутових умов і харчування особам, узятим під варту. Тобто є можливість наперед оплатити за платну камеру, без зазначення інформації про таку особу та часу перебування під вартою. Такий сертифікат діє протягом шести місяців після придбання.
У разі невикористання сертифіката протягом вказаного часу кошти, сплачені за нього, зараховуються як благодійна допомога відповідному слідчому ізолятору. Вартість перебування у камері з поліпшеними умовами коливається від 290 грн до 2000 грн за добу та від 1699 грн до 12 000 грн за місяць залежно від регіону розташування місця утримання особи, взятої під варту (в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань» (№ 12) за цю послугу ціни найнижчі, а в ДУ «КСІЗО» — найвищі).
Слід зазначити, що перебування обвинуваченого у камері з поліпшеними умовами утримання під вартою передбачено лише до моменту постановлення вироку по справі. Тобто цей експериментальний проєкт Міністерства юстиції України, який вже діє п’ятий рік, передбачає можливість його використання виключно під час застосування до особи запобіжного заходу, а не відбування нею покарання за кримінальне правопорушення.
Висновки
Розв’язання питання застосування найсуворішого запобіжного заходу, який безпосередньо пов’язаний з обмеженням конституційного права особи на свободу, потребує підвищеного рівня судового контролю. Одна лише наявність у особи процесуального статусу підозрюваного не дорівнює існуванню правових підстав для застосування до неї запобіжного заходу, тим паче найсуворішого, оскільки в такому випадку нівелюється інститут судового контролю, покладеного на слідчого суддю, суд. Але на практиці навіть зараз, під час дії воєнного стану, трапляються непоодинокі випадки, коли застосування запобіжного заходу пов’язується саме з початком процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності і здебільшого базується на процесуальному рішенні слідчого/ прокурора — повідомленні про підозру, тоді як необхідність доведення існування ризиків, зазначених ст. 177 КПК України, переходить у категорію формальності.
Здійснюючи захист клієнта, зокрема при вирішенні питання про застосування щодо нього найсуворішого запобіжного заходу, слід вимагати забезпечення найвищих стандартів доведення у кримінальному провадженні та використовувати закріплені процесуальним законом механізми в поєднанні з правильно обраною стратегією і тактикою захисту, вживати всі дозволені процесуальним законом засоби й можливості задля недопущення необґрунтованого обмеження фундаментального конституційного права особи на свободу.