29.01.2019 р. Кабінет Міністрів України підтримав розроблений Міністерством юстиції Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду)».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «А, може, до суду? До суду, значить, до суду…».
Основними новаціями цього законопроекту в частині змін до Закону України «Про третейські суди» є:
1) встановлення нових вимог до засновників третейських судів, зокрема:
- третейський суд можуть утворювати засновники, строк діяльності яких до моменту утворення третейського суду повинен становити більше 5 років;
- засновники повинні забезпечити третейський суд приміщенням та матеріальними засобами для здійснення діяльності;
- засновники як діючих, так і новостворених третейських судів повинні отримати висновок Третейської палати України (далі - ТПУ) щодо відповідності засновника вимогам цього Закону та зареєструвати зміну відомостей про третейський суд;
- засновники зобов’язані сплачувати організаційні внески на утримання ТПУ в «рівних та пропорційних розмірах», «цільове» призначення та періодичність сплати яких визначаються рішенням Всеукраїнського з’їзду третейських суддів;
2) зміна статусу та повноважень ТПУ:
- ТПУ набуває статусу юридичної особи, яка «утримується за рахунок організаційних внесків засновників постійно діючих третейських судів, у рівних та пропорційних розмірах, затверджених Всеукраїнським з’їздом третейських суддів, а також з інших джерел, не заборонених законодавством»;
- ТПУ надає обов’язковий для всіх постійно діючих третейських судів висновок щодо відповідності засновника постійно діючого третейського суду вимогам цього закону. У разі невиконання засновником постійно діючого третейського суду, встановлених законом, вимог ТПУ звертається до органу державної реєстрації із заявою про порушення засновником вимог закону з метою припинення діяльності такого третейського суду;
3) зміни щодо підвідомчості справ третейському суду:
- замість існуючої у п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (далі - Закон) норми про виключення з підвідомчості третейського суду спорів у справах щодо захисту прав споживачів пропонується виключення з підвідомчості «спорів у справах за позовами споживачів про захист їх прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів»
- передбачається через 3 роки з дня, наступного за днем опублікування змін до закону, виключити п. 7 ч. 1 ст. 6 Закону, згідно з яким третейському суду непідвідомчі справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.
На жаль, цей законопроект не обговорювався з засновниками постійно діючих третейських судів, на яких проектом закону покладається нові обов’язки. Обов’язковість обговорення нормативно правових актів з об’єктом їх впливу передбачена у статтях 5, 6, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», пунктах 12,13 постанови КМУ «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 03.11.2010 р. №996.
Існуюча наразі Третейська палата України також не обговорювала цей законопроект.
Заявлена у законопроекті мета - «відновлення довіри до третейського розгляду» - не є актуальною. Кількість працюючих третейських судів та кількість розглянутих ними справ незначна. Актуальною є не недовіра до третейських судів, а низька обізнаність про їх можливості, законодавчі обмеження підвідомчості третейським судам справ, нестабільна судова практика державних судів в оцінки підстав для скасування рішень третейських судів та видачі виконавчих листів на примусове виконання їх рішень, що зменшує їх привабливість для сторін спору.
Так, з опитування населення, що проведено у 2018 р. громадською організацією «Фундація DEJURE» (за підтримки USAID), відсоток недовіри до державних судів (55%) вдвічі більший ніж недовіри до третейських судів (25%). Крім цього, ці 25% «недовіри до третейських судів», скоріше за все, пояснюється незнанням населення про їх існування і можливості, оскільки більшим ніж відсоток недовіри населення до третейських судів є відсоток населення, якому взагалі невідомо про діяльність третейських судів - 34% (с. 39 Звіту).
Дійсно, кількість третейських судів, які у 2017-2018 рр. розглянули хоча б одну третейську справу, складає лише 39, що менше ніж 10% від кількості місцевих державних судів, а кількості розглянутих третейськими судами справ - менше 1% від справ, розглянутих місцевими державними судами.
Відносно 39 працюючих впродовж останніх 5 років третейських судів нам не відомо жодного рішення державного суду, які б свідчили про дії суддів цих третейських судів, які б свідчили про втрату довіру до них. Про решту майже 500 зареєстрованих третейських судів, які не здійснюють діяльності, населенню нічого не відомо, але вони своєю бездіяльністю і не можуть породжувати недовіру до них. Виключення навіть всіх 500 непрацюючих третейських судів з реєстру ніяким чином не призведе до посилення активності 39 діючих судів, або підвищенню рівня довіри до третейських судів. Що стосується 39 діючих судів, то факт їх позитивної діяльності та довіри до них визнаний сторонами спору, які звертаються до цих судів за розглядом спорів. Отримання ними позитивного висновку ТПУ є зайвим. Якщо ці суди з часом втратять довіру сторін спору, то перестануть звертатися до цих судів за розглядом спорів. Аналогічно отримання засновниками третейського суду позитивного висновку ТПУ не є гарантією, що такий суд стане активним або вже активний суд не втратить довіру у подальшому.
Вочевидь отримання позитивного висновку ТПУ про відповідність засновників суду новим вимогам закону прямо не впливає на рівень довіри до третейського суду, оскільки спори розглядають не засновники, а судді третейського суду! Якщо засновник третейського суду бажає, щоб створений ним третейський суд розглядав спори, він створює всі необхідні для цього умови. Якщо не бажає, то наказує сам себе бездіяльністю такого суду .
Крім цього, законопроектом не визначено, яким критеріям повинно відповідати приміщення, яке повинні надавати третейському суду засновники, яке матеріальне забезпечення третейського суду з боку засновників є достатнім, які правові наслідки припинення «періодичного» фінансування ТПУ з боку засновника тощо. Відсутність визначених законом критеріїв породжує суб’єктивізм у наданні обов’язкового за проектом висновку ТПУ.
Що стосується запропонованої законопроектом зміни редакції п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону та виключення з підвідомчості третейського суду спорів за позовами споживачів замість існуючого наразі виключення спорів у справах щодо захисту споживачів, то як нова, так і існуюча редакція цього пункту прямо суперечить праву особи на обрання для свого захисту державний або третейський суд. Про це право особи сказано у п. 3.1 рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 р. у справі №1-3/2008 «Про завдання третейського суду» з посиланням на ст. 55 Конституції України. Виключення з підвідомчості третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів або спорів за позовами споживачів суперечить не тільки ст. 55 Конституції України, але і Директиві Європейського Парламенту та Ради №2013/11/EU від 21.05.2013 р. «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами», де прямо передбачена можливість розгляду спорів за участю споживача у недержавному суді.
Виключення у 2011 р. із підвідомчості третейського суду спорів щодо захисту прав споживачів призвело до зупинення діяльності декількох третейських судів, заснованих громадськими об’єднаннями захисту прав споживачів.
Ще більше у 2015 р. обмежив підвідомчість третейських судів Верховний Суд України. Розглядаючи декілька справ про скасування рішень третейського суду, ВСУ зробив висновок про те, що до спорів щодо захисту прав споживачів відносяться і спори за позовами кредитора до споживачів про захист прав кредитора (!). Наслідком цього висновку ВСУ було скорочення у десятки разів кількості спорів, що розглядали третейські суди.
Таким чином, запропоновані зміни до Закону не сприятимуть підтримці працюючих третейських судів, зростанню кількості розглянутих ними спорів. Діяльність зменшеної за цим законопроектом кількості третейських судів залишиться ще більш невідомою для більшості населення. Метою законопроекту повинно бути підтримка працюючих третейських судів, сприяння більшому розгляду ними третейських справ, а не посилення вимог до засновників третейського суду, що призведе до скорочення кількості третейських судів, та відповідно кількості розглянутих ними справ, зниженню їх активності та привабливості для розгляду спорів.
Існують й інші зауваження до законопроекту, є також і пропозиції щодо альтернативного законопроекту, але рамки цієї статті не дозволяють їх викласти.