Даний матеріал є результатом наукових досліджень, проведених автором на базі Сілезького Університету та Університету Північної Кароліни у рамках реалізації гранту Національного Центру Науки Республіки Польща (номер гранту: 2022/45/N/HS5/00961). Кураторами дослідження були Maria Coady, професор рівності департаменту педагогіки Університету Північної Кароліни, професор лінгвістики Сілезького Університету Александра Невяра, керівники моєї наукової програми, провідні польські науковці-правники, проф. Анна Хоронжевска та д-р. Артур Білгорайський.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З початком повномасштабного вторгнення, з України виїхало близько 6 мільйонів мешканців, переважна більшість яких знайшла прихисток у країнах Європейського Союзу. Попри прийняті норми про біженців в ЄС, адаптуватися в новому суспільстві переселенцям не просто, особливо важким є нове для багатьох мовне середовище. Тому у цій статті розкрито результати моїх досліджень проблематики використання рідної мови біженцями та адаптації українців до нового середовища.
Читайте також: "The right to use one’s native language in the European Union: what opportunities do ukrainians have?".
Контекст
Насамперед варто поставити питання, що ми розуміємо під словом “біженець”. На емоційному рівні сприйняття цього слова на європейському континенті постійно змінювалось.
Біженець, згідно з Женевською конвенцією 1951 року, – це людина, яка була змушена залишити країну свого попереднього проживання через обґрунтовані побоювання переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, політичних поглядів або приналежності до певної соціальної групи. Статус біженця надається після індивідуального розгляду справи.
Також нормами права Європейського Союзу визначено термін "статус додаткового захисту" (в англійській версії Директиви 2011/95/EU це дослівно subsidiary protection) – це особа, яка не відповідає критеріям біженця згідно з Женевською Конвенцією, але не може повернутися до своєї країни через серйозну (т.з. реальну) загрозу для себе.
Найбільш важливим для населення України став статус "Бенефіціар тимчасового захисту" – це додатковий статус захисту, який тимчасово надано Єврокомісією для громадян України у зв’язку зі збройним конфліктом в Україні. На відміну від статусу біженця та додаткового захисту, тимчасовий захист надається автоматично, без необхідності індивідуального розгляду заяви, і діє до ухвалення рішення Єврокомісією про його припинення. Сьогодні більшість українців у ЄС мають саме цей статус.
(Рис. 1. Кількість бенефіціарів міжнародного захисту. На графіку зображено динаміку міграції населення з України до країн ЄС у зв’язку з воєнними діями (період часу: 03.2022-12.2024). Джерело опрацювання: опрацювання власне. Джерело даних: Євростат, посилання).
На Рис. 1 статистика біженців з України. Польща, Німеччина та Чехія - це топ-3 країн, які приймають українців. Дане дослідження було зосереджено на ситуації біженців з України в Польщі; ця країна-член ЄС завжди була в епіцентрі подій, що підтверджує статистика вище.
Дослідження
Основною метою дослідження було сконструювати стандарт охорони біженців у контексті їх прав пов’язаних з мовою. Тематика мовної адаптації біженців дуже тісно переплітається з мовними правами. Загалом, мовні права охоплюють все, що пов’язано з захистом використання мови. Аналіз літератури показав, що ця категорія прав часто зв’язана з педагогікою та лінгвістикою. Про мовні права прочитаємо теж в контексті прав національних, етнічних меншин та корінних народів (наприклад, у роботах Туве Скутнаб-Кангас та Роберта Філіпсона). Також встановлено, що у міжнародних договорах термін “мовні права” безпосередньо не зустрічається, проте це поняття є частиною їх інтерпретації. Так, ЄСПЛ розглядає ці права здебільшого через призму свободи слова та права до шанування приватного та родинного життя; а також права до справедливого судового розгляду (у цьому контексті мова про призначення перекладача у судовому процесі). Також такі організації, як Комітет Прав Людини чи Комітет міністрів Ради Європи, напрацювали рекомендації, щодо охорони мовних прав, зокрема мігрантів.
Деякі мови користуються популярністю в суспільствах, тоді як інші можуть викликати суперечності. Жодна міжнародна організація не може безпосередньо застосовувати свою практику на території країн-учасниць, до того ж навіть регіональні міжнародні організації (як Європейський Союз) досить лімітовано регулюють не лише тематику інтеграції біженців, а й проблематику використання мови загалом. Тому в цих дослідженнях для мене було важливим розуміння суспільного ставлення до проблеми, адже значною мірою ситуація біженців залежить від того, як до них ставиться приймаюча сторона. Для такого розуміння була обрана модель, розроблена у 1980-х роках американським соціолінгвістом Ріхардом Руїсом. Цей науковець визначив, що в суспільстві існує три «лінзи» сприйняття будь-якої мови (він назвав ці лінзи «орієнтаціями»):
● Мова як право – розглядається як невід'ємна частина прав людини. Підхід базується на ідеї, що кожна людина має право вільно використовувати свою рідну мову в усіх аспектах життя, зокрема в освіті, державних установах та судочинстві. Цей підхід підкреслює важливість підтримки мовного розмаїття та захисту мов меншин як засобу забезпечення культурного багатства та соціальної справедливості;
● Мова як проблема – багатомовність розглядається як виклик, що ускладнює інтеграцію та ефективне управління в суспільстві. Цей підхід часто використовується в політиках, які спрямовані на уніфікацію мови, що спрощує адміністративні процеси. Він також може включати спроби асиміляції меншин шляхом нав'язування їм мови більшості;
● Мова як ресурс – підхід розглядає мову як актив, що може сприяти економічному розвитку, культурному збагаченню та соціальній згуртованості. У цій орієнтації мови меншин визнаються як важливі для збереження культурного розмаїття та інноваційного розвитку.
Важливість цих трьох концептів проявляється в політиці та практиках щодо мовної освіти та прав меншин. Від того, яка лінза буде переважати у суспільстві, залежить відношення до культури новоприбулих: чи будуть створені умови для підтримки культурного різноманіття, або навпаки, впроваджуватимуться політики асиміляції та уніфікації.
Отже, на основі згаданих вище концепцій можна виокремити чотири ключових права, доступність яких у країні прихистку може бути ключовою для біженців на різних етапах свого життя на цій території: (1) право на доступ до інформації своєю мовою під час користування публічними послугами, (2) право вивчати мови країни перебування, (3) право вивчати та використовувати рідну мову, та (4) право використовувати свою мову в судових процесах.
У випадку біженців, підґрунтям для вищезазначеного каталогу є не лише Конвенція про біженців 1951 р. та директиви щодо статусів міжнародної охорони Євросоюзу, але і загальний режим недискримінації (у тому числі з приводу мови), який зокрема проголошено у Загальній декларації прав людини (1948), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965), Міжнародних пактах про економічні, соціальні та культурні права (1966) та про громадянські та політичні права (1966).
Додатково, маємо практику міжнародних інстанцій (як наприклад вже згаданий ЄСПЛ). У справах на тему порушення свободи слова, зокрема Местан проти Болгарії, Татар і Фабер проти Угорщини, Вайнай проти Угорщини, Менцен проти Латвії, ЄСПЛ дійшов висновків, що він як міжнародний орган не може впливати на кшталтування законодавства країн-учасниць Європейської конвенції з прав людини, проте визнав порушенням норм конвенції такі надмірні дії, як накладання штрафів чи інших видів покарання, які де-факто обмежують свободу слова. Зокрема, цей міжнародний суд розглядає як свободу експресії такі дії як невербальні акти: демонстрування речей чи знаків. З другої сторони, право до написання свого імені рідною мовою ЄСПЛ розглядав як частину права до шанування приватного та родинного життя, хоч не дійшов у цій справі до висновків на користь заявника (про що мова в справі Менцен проти Латвії). В контексті ролі рідної мови у процесі навчання варто також згадати справи Д.Г. та Інші проти Чехії. Це рішення ЄСПЛ проти сегрегації дітей ромів у чеських школах встановило, що ціла система шкільного навчання в Чехії не відповідає Європейській конвенції з прав людини. У результаті, чеська влада ліквідувала усі спец. школи для дітей з інтелектуальними порушеннями, до яких систематично відправляли дітей ромів. З часу рішення у справі Д.Г., ЄСПЛ засудив фізичну сегрегацію в змішаних школах у справі Сампані та Інші проти Греції, а також визнав, що володіння мовою не може бути підставою для сегрегації дітей, оскільки це порушує статтю 14 ЄКПЛ у справі Орщущ та Інші проти Хорватії. Крім цього, суд чітко зазначив, що нейтральні освітні практики не можуть бути непрямо дискримінаційними у справі Хорват і Крісс.
Проте також встановлено, що вищевказані засади міжнародного публічного права та рішення міжнародних інстанцій, тим більше рекомендації далеко не завжди мають практичний вираз у правотворенні на місцях. Здебільшого, вже згаданий ЄСПЛ традиційно уникає безпосередніх конфронтацій на полі мовного законодавства країн-членів (наприклад, у справі Ігорс Дмітрієвс проти Латвії цей орган утримався від оцінки того, в якій мові повинні надаватися адміністративні послуги). В українському суспільстві ходить міф, що англійська – майже перша мова в Європі і всі її знають, та це далеко не так. Наприклад, у такій країні як Польща, ви дійсно можете знайти людей, які цілком добре спілкуються англійською мовою, але переважно - це молодь. Практика використання англійської в державних установах є дуже й дуже лімітованою, у чому вже впевнився майже не кожен біженець. Згідно з Конституцією Республіки Польща (1997), мовою адміністративних установ є польська мова. І така специфіка накладає низку обмежень на заявника. По-перше, це означає, що особа повинна використовувати польську мову для заповнення всіх документів, при наданні доказів по справі, а якщо особа не може самостійно це робити, то повинна найняти собі перекладача. По-друге, орган не повинен відповідати особі-заявнику на іншій мові, ніж польська. Тільки у судах, з уваги на міжнародне право, учасникам процесу повинні забезпечити перекладача.
Що маємо у висновку? Людина, – біженець, – що повинна не підпадати під дискримінацію і має бути захищеною, стикається з обмеженням своїх прав на рівні інтеграції в іншомовне суспільство.
Найбільш вразлива категорія в будь-якому суспільстві – це діти. Акцент зроблю на українських дітях, що перебувають в надскладному становищі: дитина з зрозумілого оточення потрапляє на незвідану територію, де їй доводиться приймати нові правила, соціалізуватися, що зробити без знання мови досить складно, і все це на фоні травматичного досвіду війни, коли тобі, не по своїй волі, доводиться залишати домівку та своїх знайомих, а інколи навіть й батьків.
Де-факто, мовою навчання у Польщі є польська. Отже, щоб навчатися у, наприклад, польській школі дитина має опанувати мову цієї країни на відповідному рівні до її віку. Учень також зобов'язаний не відставати від своїх однокласників, адже він здає екзамени такі ж, які здають усі, навіть поглиблений екзамен з рідної мови країни, де проходить навчання. У деяких випадках українські учні здають добре точні науки, але не екзамен з мови. Отримання незадовільної оцінки хоча б з одного предмету у деяких країнах ЄС є приводом для залишення дитини на другий рік, і мова не є виключенням. Наслідки можуть бути катастрофічними: дитина позбавлена змоги закінчити школу та здати випускні екзамени. У перспективі, це може взагалі травмувати учня та позбавити його будь-якого бажання вчитися, вступати до вищого навчального закладу.
Відсутність окремої освітньої програми для українських учнів у більшості країн ЄС, зокрема в Польщі, пояснюється тим, що до початку російсько-української війни питання інтеграції біженців у шкільну систему не стояло так гостро. З початком війни, у 2022 році, Міністерство освіти та науки Республіки Польща рекомендувало зараховувати дітей з України до підготовчих відділень, створених у школах. У таких класах учні навчалися окремо від місцевих однолітків, причому, що цікаво, діти різного віку могли бути зараховані до одного відділення. Це унеможливлювало викладання повноцінної навчальної програми, адже рівень знань у кожного був різний. Тому у таких класах зосередилися переважно на курсах польської мови. Підготовчі відділення для іноземних дітей існували в польській системі освіти і раніше, але до масового напливу біженців з України вони не мали широкого розповсюдження. Ця ситуація стала серйозним викликом для країни. Проте, завдяки методу проб і помилок, поступово вдалося досягти певної стабілізації: нещодавно було скасовано обов’язковий іспит з польської мови для українських учнів, а з вересня 2024 року офіційно запроваджено посаду міжкультурного асистента у школах. Це людина, яка зможе спілкуватися мовою дітей-біженців, а також добре знає культурні особливості як місцевої спільноти, так і новоприбулих, що сприятиме міжкультурному діалогу в навчальному середовищі. Однак всі вищенаведені заходи спрямовані не на підтримку вивчення рідної мови українських дітей, а на максимально ефективне опанування мови навчання – польської.
Існує і інший погляд на мовне питання інтеграції новоприбулих. Як позитивний приклад згадаю Швецію, а саме закон про мову від 2009-го року, де у другій статті прописано, що держава має забезпечувати якісну різноманітність і доступ до мови людини, якою вона хоче говорити. Більше того, варто згадати, що у Швеції при наданні адміністративних послуг кошти перекладача покладено на орган, а не на заявника.
Що це означає на практиці? Ситуації пов’язані з дискримінаційними підходами до біженців в країнах ЄС, у Швеції трапляються набагато рідше, наприклад, якщо дитина прибуває до шведської школи то вона має право адаптуватися через навчання на рідній мові, адже школа винаймає спеціаліста зі знанням обраної мови учня, який дублює програму іншою мовою. Таким чином, відбувається плавний перехід учня до вивчення шведської мови, що значно покращує усі аспекти життя учня, який згодом без проблем може стати частиною суспільства країни без відчуття, що його рідна мова тут зайва.
Мовна проблема стосується і дорослих українців, ефект незнання мови більшості (або відсутності альтернативних рішень) – це у результаті неможливість отримати адміністративні послуги рідною або хоча б відомою особі мовою (сюди ж додаємо додаткові витрати на перекладача, чого не треба робити місцевим), отримати роботу, подати документи для отримання посвідки на проживання, водійського посвідчення або інших документів, слабка економічна інтеграція. Ще у кінці 50-х років у Сполучених Штатах Америки широкий розголос зробили звіти влади Техасу, згідно з якими іспаномовні діти не могли закінчити публічні школи, а дорослі мали значно менший дохід ніж англомовні. І здається, що у разі відсутності відповідних рішень така перспектива може знайти підтвердження на європейському континенті також.
Висновки
Мовна підтримка відіграє критично важливу роль у процесі інтеграції та адаптації біженців, особливо дітей, які є найбільш вразливими до травматичних переживань. Без належної мовної допомоги існує ризик формування замкнутих спільнот, що може призвести до появи соціальних "гетто".
Тому система освіти та соціальні інституції мають ставити питання мовних прав і підтримки в пріоритет, адже це є ключем до ефективної інтеграції та зниження ризиків соціальної ізоляції. Одним із можливих рішень цієї складної проблеми може бути залучення представників національних меншин до процесу адаптації біженців, а також інтеграція біженців до програм, спрямованих на підтримку національних меншин. Наприклад, до таких ініціатив можна віднести програми навчання представників української національної меншини в Польщі, що особливо важливо для дітей-біженців.
Ця проблематика вже є предметом наукових досліджень, які тривають і сьогодні. Враховуючи динамічні соціокультурні зміни в Європі, найближчим часом будуть розроблені критерії оцінки мовної ситуації біженців. Це дозволить зіставити політику різних країн ЄС щодо біженців та оцінити її наслідки для інтеграції.