Воєнний стан в Україні наклав свій відбиток на всі сфери життя, зокрема на відносини роботодавців і працівників. І якщо в державному секторі ситуація більш-менш стабільна, то про приватний такого не скажеш. Адже функції держави мають виконуватись завжди, а от бізнес належить сам собі та з настанням повномасштабного вторгнення зіткнувся з такими проблемами, як релокація, руйнування майна, відтік кадрів і загалом закриття. Відповідно, фінансова неспроможність роботодавця часто призводить до скорочення штату і звільнення персоналу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Але що робити у випадку, коли роботодавець зловживає ситуацією і незаконно звільняє працівника? Чи можна поновитись на посаді або відшкодувати недоотриману зарплатню? Далі надам декілька дієвих порад, які можуть допомогти у разі виникнення такої ситуації.
Загалом підстави для звільнення, які діяли у мирний час продовжують працювати і сьогодні, проте додались деякі нові. Наприклад, відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (п. 8-3 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України); смерть, визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим працівника (п. 8-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП);смерть, визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим роботодавця-підприємця (п. 8-1 ч. 1 ст. 36 КЗпП); неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП).
Зупинимось докладніше на кожній з підстав. Уявімо ситуацію, коли працівник виїхав із постійного місця проживання, протягом чотирьох місяців не виконує своїх трудових обов’язків, не з’являється на місці роботи і ніяким чином, ні усним, ні письмовим не повідомляє, що з ним і де він. У такому разі роботодавець може законно звільнити такого підлеглого, навіть за наявності дітей. Але якщо працівник протягом цих чотирьох місяців з’являвся хоч на день на роботі, звільнити за вищевказаною підставою вже не вбачається можливим, тобто важливим нюансом буде саме безперервність терміну.
Цікавою «новинкою» є така підстава для звільнення, як неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Роботодавець має довести факт того, що знищено саме «робоче місце» конкретного працівника і саме внаслідок бойових дій, тобто це має бути зафіксовано документально. Неможливість повноцінної роботи підприємства у зв’язку з проведенням бойових дій на території / місцевості, де воно розташоване не підпадає під даний пункт, важливий факт знищення майна. У такому разі роботодавець може звільнити працівника навіть під час його перебування у відпустці чи на лікарняному, проте з попередженням за 10 календарних днів та виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Звільнений за цією підставою працівник буде мати перевагу у наймі на свою попередню посаду у випадку, якщо підприємство відновиться і буде мати вільні вакансії.
Відтепер звільнятись «по-новому» може і сам працівник. Якщо підприємство знаходиться в зоні активних бойових дій або існує загроза життю і здоров’ю працівника (а під час воєнного стану фактично це стосується всіх людей), то такий працівник не зобов’язаний повідомляти про своє звільнення за два тижні, а може завершити виконання обов’язків у зручний для себе час. Така можливість не доступна працівникам, що залучені до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури або у випадках примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану.
Проте не всі роботодавці дотримуються закону при звільненні працівника і є певна процедура оскарження таких дій. Процедура оскарження звільнення працівниками в цілому не змінилася і, як і раніше, працівник має право оскаржити своє звільнення до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Звертаю увагу, що строк рахується з дня вручення копії наказу, а не сама дата його створення. Однак якщо претензії працівника стосуються розрахунку при звільненні, звернутися до суду він має право у тримісячний строк з дня отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Варто згадати, що загалом, якщо строк звернення до суду було пропущено працівником з поважних причин (що може доволі часто траплятись в умовах воєнного стану), суд може поновити такі строки. Однак відтепер поновлення строків неможливе, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минув один рік і більше.
Зрозуміло, що для звернення до суду треба мати достатньо належних доказів, щоб не витратити дарма час і кошти та досягти бажаного результату, а також грамотно та з дотриманням вимог закону прописана позовна заява. І якщо ви не маєте належного досвіду в цих питаннях, то краще скористатися послугами юристів.
Як підсумок, можна відмітити, що протягом останніх років законодавство зазнало доволі значних змін щодо звільнень, як пов’язаних з воєнним станом, так і ні. Водночас сьогодні законодавство майже не розширює можливостей роботодавців для припинення трудових відносин під час війни, пропонуючи лише деякі процедурні спрощення при таких звільненнях.
Ірина Козуненко, адвокатка, юристка практики вирішення судових спорів RELIANCE, членкиня Миколаївської обласної організації Союзу юристів України членкиня Асоціації правників України