(законопроєкт №12439 від 24.01.2025)
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За останні роки в Україні непоодинокими стали випадки здійснення тиску на суб’єктів господарювання, допущення правоохоронними органами як зловживань щодо арешту майна бізнесу, так і бездіяльності в поверненні такого вилученого майна.
Паралельно з інавгурацією Президента в США та загалом на фоні глобальних політичних обговорень, можливо, не всі звернули увагу на законопроєкт № 12439 від 24.01.2025 року.
Вказаний законопроєкт передбачає внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та покликаний надати більше захисту бізнесу під час здійснення кримінальних проваджень щодо бізнесу.
Варто виокремити найбільш «гучні» запропоновані зміни, які насправді зможуть перевернути з ніг на голову систему «арештів» та «переслідувань» бізнесу.
1. У разі відмови у задоволенні клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор не має права повторно звертатись до слідчого судді з таким клопотанням, якщо не зазначено нові обставини та докази, які не розглядались слідчим суддею.
Надважлива зміна, адже непоодинокі випадки на практиці, коли правоохоронні органи, бувши необмеженими в праві повторного звернення із клопотанням про арешт, зловживають цим.
Усе ж такі зміни не нівелюють зловживання, адже відсутність регламентованої відповідальності за такі дії не зупинить правоохоронні органи формально «додавати нові обставини» або долучати формальний «новий доказ» та звертатись.
2. Копія клопотання про арешт майна одночасно з його направленням слідчому судді, надається до початку судового розгляду підозрюваному, обвинуваченому, іншому власнику чи володільцю майна або його захиснику. Така ж зміна, в сукупності з першим пунктом частково дозволить припинити зловживання повторними поданнями, адже захист зможе доводити кожному новому слідчому судді про відсутність як нових доказів, так і нових обставин.
Важливим є також те, що до клопотання повинні бути додані документи, які підтверджують надання / направлення такого клопотання. Якщо брати аналогію з клопотанням про запобіжний захід або врученням обвинувального акту, то відсутність доказів направлення / надання очевидно має призводити до повернення клопотання для усунення недоліків в порядку подання клопотань.
3. Слідчий суддя зобов’язаний визначити в ухвалі про арешт майна дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, а також арешт майна здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду на строк не більше двох місяців та може бути продовжений в межах строку досудового розслідування.
Чому це важливо. Наразі арешт майна може бути фактично безстроковим, адже право на нескінченну повторність звернень призводить до випадків, коли після скасування арешту, власник майна ще фактично не повернув своє майно, як вже розглянуто нове клопотання. Також до значної тривалості арештів ще додається затяжний процес в апеляційному суді, який може відбуватись місяцями з підстав ненадходження матеріалів із суду першої інстанції.
Визначення строку арешту до двох місяців призведе до необхідності правоохоронним органам, за аналогією із запобіжним заходом щодо особи, кожні два місяці доводити слідчому судді про актуальність ризиків та обґрунтованість арешту, що також компілюється із практикою ЄСПЛ, де вже неодноразово зазначалось про необхідність доведення ризику зі спливом часу.
4. Підозрюваний, його захисник, представник юридичної особи щодо якої здійснюється провадження у разі виявлення під час досудового розслідування обставин, що підтверджують порушення підслідності, має право подати клопотання про зміну підслідності до прокурора вищого рівня. Встановлюється вимога щодо строку розгляду та форми відповіді на клопотання. Це дає змогу оскаржити до слідчого судді як не розгляд клопотання, так і відмову у його задоволенні.
Непоодинокі випадки зловживань із підслідністю як відбувались, так і продовжують відбуватись. Наприклад, ще у 2022 році Київською міською прокуратурою було подано низку клопотань про арешт майна 14 юридичних осіб в межах одного кримінального провадження, які нібито пов’язані з однією особою.
Зрештою, як у порядку ст. 174 КПК України, так і в порядку апеляційного оскарження, було скасовано арешт майна щодо кожної юридичної особи.
Після скасування усіх арештів, правоохоронний орган виділяє матеріали кримінального провадження в інше провадження та ініціює повторне та безпідставне накладення арешту на майно знову щодо всіх 14 юридичних осіб. Після відмови у задоволенні клопотання, знову було подано клопотання про арешт аналогічного майна, але вже в третьому кримінальному провадженні.
У результаті прокурором змінюється вже не кримінальне провадження, а підслідність та вчетверте накладається арешт за ініціативи «нового» слідчого відділу та в іншому суді.
Чому це важливо. Чинний КПК України чітко регламентує підслідність щодо розслідування тих чи інших кримінальних правопорушень, але непоодинокі випадки, коли органи безпеки розслідують суто комерційні кваліфікації або центральні правоохоронні органи маніпулюють підслідністю для отримання права на звернення із клопотаннями до різних судів (відповідно слідчих суддів).
Право клопотати щодо порушень правил підслідності надасть право залишити кримінальне провадження в одному визначеному правоохоронному органі.
Також зауважу, що як випливає з практики, правоохоронні органи ніколи не дотримуються законної процедури щодо арешту майна юридичних осіб. Зазвичай слідчі обмежуються двома підставами для арешту майна: визнають майно речовими доказами або ж зазначають про можливість конфіскації майна як заходу забезпечення.
Варто відзначити, що таке майно (речові докази) в 90% випадків ніколи не оглядається, абсолютно ніколи слідчі не визначають критерії за якими те чи інше майно підпадає під ознаки речового доказу (наприклад офісні приміщення, земельні ділянки, вантажні залізничні вагони тощо).
Щодо ж підстави про можливість конфіскації як заходу забезпечення, то інколи складається враження, що слідство взагалі не знає про існування розділу XIV-1 Кримінального кодексу, де чітко зазначається про підстави та порядок застосування заходів кримінально-правового характеру відносно юридичних осіб.
Так, застосування таких заходів (в тому числі можлива конфіскація як підстава для арешту) відносно юридичних осіб може бути здійснено тільки якщо відомості про конкретну юридичну особу внесено в єдиний реєстр досудових розслідувань (за аналогією коли в реєстрі відображаються відомості про підозрювану особу) і це не формальність, а вимога, яка регламентується КПК України (ч. 8 ст. 214 КПК України).
Отже, внесення зазначених змін до КПК України нівелює таке зловживання, адже буде заборона на подання повторних клопотань з аналогічних підстав. Ба більше, оскільки змінами передбачається вручення клопотань адвокатам, суддям буде доведено до відома про безпідставність арешту, про повторність клопотань і звернення з аналогічних підстав.
Постійний статус «арештованого» майна позбавляє можливість бізнесу вести господарську діяльність та занурює бізнес виключно у захист від атаки на бізнес, постійне доведення правових позицій в судах, але точно не ведення господарської діяльності.
Загалом законопроєкт передбачає низку інших змін до статей, зокрема і зачіпається питання тимчасового доступу, речових доказів та навіть є наміри надати право на апеляційне оскарження ухвали про встановлення строків на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження, але найбільш вагомі зміни, ті що стосуються розширення прав на захист щодо свавілля в арешті майна, адже наразі для того, щоб зупини господарську діяльність бізнесу, достатньо описати коротку фабулу про нібито вчинення злочину (навіть маніпулюють і вказують про злочини проти держави) і звернутись з арештом абсолютно усього майна і фактично, таким арештом тримати бізнес «на повідку» з метою, яка точно не належить до розслідування злочинів.
Бізнес потребує захисту від кримінальних переслідувань і такі законопроєкти повинні прийматись, а країна повинна підтримувати бізнес у такі складні часи.