Знову чергова спроба виконавчої влади реанімувати альтернативні способи вирішення спорів у сфері цивільного обороту і комерційних відносин. Міністр юстиції України Денис Малюська проінформував про підтримку Кабінетом Міністрів України розробленого проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення порядку утворення та діяльності третейських судів з метою відновлення довіри до третейського розгляду)" (далі - проект Закону).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З огляду на темп, у якому працює Верховна Рада України останні пленарні сесії, нам варто чекати миттєвого прийняття ВРУ даного проекту Закону. Ми ж намагатимемося ще швидше, майже блискавично, оцінити дану законодавчу ініціативу і критично оглянути її із усіх сторін.
Немає сумніву, що будь-яке явище (тим більше правове) варто розглядати із позиції спільності аналізу: історія - сьогодення - майбутнє. Отже, заявленими благочинними цілями вказаного проекту Закону є, по-перше, розвантаження державної судової системи, по-друге - відновлення довіри до третейського розгляду спорів, по-третє - запровадження його ефективної діяльності.
Цілі задекларовано правильні, та й вони були правильними із самого початку нормативного регулювання третейського судочинства - із червня 2004 р., коли набрав чинності Закон України "Про третейські суди". Тільки от реалізація, на жаль, проявила інші цілі.
Історія. Я як практикуючий адвокат дуже добре пам'ятаю розквіт системи третейського вирішення спорів в період 2004-2011 рр. До речі, такий самий розквіт "схем" за допомогою рішень третейських судів - це і визнання права власності на певні об'єкти нерухомості, і "комплексне" стягнення кредиторської заборгованості без участі боржника, і зловживання фінансовими установами третейськими застереженнями у всіх договорах тощо. Численні спори у фінансово-кредитних правовідносинах вирішувалися як відносно об'єктивними третейськими судами, так і повністю "кишеньковими", що відповідним чином викликало реакцію як законодавчої влади у вигляді змін до Закону, так і судової - у вигляді узагальнень судової практики тощо.
Сьогодення. Вирішення спорів у третейських судах наразі є не дуже популярним у бізнес-середовищі, а тим більше - серед громадян. Не аналізуючи глибоко, відповідь на питання "Чому?" може бути сформульовано наступним чином: "Навіщо витрачати час і гроші, якщо все одно доведеться судитися у державних судах (переглядати рішення третейського суду, оскаржувати видачу/відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду тощо)?".
Із усієї сукупності третейських судів спадають на думку лише третейські суди при торгово-промислових палатах і, можливо, постійно діючі третейські суди при об'єднаннях українських банків - як дійсно інституції, які постійно розглядають відповідні спори. Тому, можливо, одна із проблем незатребуваності третейського розгляду спорів сьогодні - це незацікавленість самих третейських судів у формуванні позитивних комунікацій між ними та основними групами задіяних гравців - державою, суддями, адвокатами і юристами тощо?
Водночас спробуємо задати собі питання: Мін'юст, перед подачею проекту Закону до КМУ, проводив власний детальний аналіз роботи третейських судів за період 2004-2019 рр.? Якщо так, то хотілося би бачити результати такого аналізу у пояснювальній записці до вказаного проекту Закону.
До речі, такий аналіз був зроблений у 2018 р. ГО "Фундація DEJURE" за підтримки програми USAID, і мало своїм результатом опублікування звіту "Третейські суди в Україні: стан розвитку, статистика, практика та перспективи (станом на грудень 2018 рік)" із дуже цікавою й інформативною статистикою діяльності третейських судів в Україні. Мене особисто вразила цифра у 513 зареєстрованих "постійно діючих" третейських судів, із яких 50% взагалі не вирішили жодного спору; також тільки 39 із 513 ведуть бодай якусь діяльність, і лише 33 мають присутність в мережі Інтернет. Також було б цікаво побачити у звіті рейтинг "впізнаваності" (популярності) постійно діючих третейських судів.
Ситуація із розгляду спорів третейськими судами та їх перегляд вже стала предметом узагальнення судової практики і нового Верховного Суду, який випустив "Огляд судової практики розгляду Верховним Судом справ щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів (за період з 01.01.2018 р. по 31.05.2019 р.)", що додатково підтверджує інтерес до аналізованої нами тематики.
Майбутнє. Зауважимо, що в Україні, як і у цивілізованому світі, у майбутньому більшість цивільних і комерційних спорів все-таки буде розглядатися і вирішуватися третейськими судами, і цей момент має наближати аналізований проект Закону.
Основні положення законопроекту відповідають напрямкам вдосконалення законодавства про третейські суди, які були запропоновані у звіті і, скоріше за все, автори звіту приймали активну участь в роботі над проектом Закону. І хоча автори професійно зайняті у сфері третейського судочинства, зі своєї сторони звернемо увагу на деякі моменти.
По-перше, щодо статусу неприбутковості - самі по собі третейські суди, хоча за формою і є неприбутковими організаціями (можуть бути створені тільки при неприбуткових організаціях), за суттю - це такий самий бізнес, як і будь-який інший. Третейський суд "продає" свою юрисдикцію, репутацію і повний набір супутніх сервісних послуг "споживачам" його послуг, здійснюючи їх рекламування і конкуруючи як з іншими третейськими судами на ринку альтернативного вирішення спорів, так і із державною системою судів. Тому обмеження кількості і статусу засновників третейського суду за їх належністю до неприбуткових організацій видається дещо нелогічним.
По-друге, запроваджуючи обов'язок органу державної реєстрації (у даному випадку - це виключно Мін'юст) щодо звернення до суду із заявою про припинення діяльності третейського суду, засновник якого не відповідає вимогам закону та/або у інших встановлених законом випадках на підставі заяви Третейської палати України, варто було б запровадити і її обов'язкову процесуальну участь у розгляду судом такої заяви.
По-третє, можливо, варто було б додати до проекту Закону норми щодо: 1) матеріальної відповідальності третейського суду у випадку скасування його рішення (за аналогією із страхуванням матеріальної відповідальності приватного виконавця, нотаріуса, арбітражного керуючого) - як певний матеріальний запобіжник можливих зловживань; 2) значного розширення кола справ, які можуть бути розглянуті третейським судом (що мало б відбуватися паралельно із запровадженням високих критеріїв і до третейського суду, і до його засновників); 3) запровадження обов'язку всіх постійно діючих третейських судів надсилати до Третейської палати України скановані неперсоніфікованих версії рішень судів за наслідками розгляду ними справ - та обов'язку Третейської палати України вести облік вказаних рішень третейських судів (поряд із збільшенням ролі і авторитету Третейської палати України).
Висновок
Запропоновані зміни виглядають нібито дійсно необхідними, але, на мій погляд, назрів час для нової редакції Закону України "Про третейські суди", де б ширше і повніше знайшли своє відображення всі необхідні зміни і неврегульовані сучасні тенденції альтернативного вирішення спорів.
P.S. Також зрозумілим є і те, що без доведення до логічного завершення чергової судової реформи, що призведе до дійсного авторитету і самостійності судової влади, доступності правосуддя, правової визначеності та можливості легкого і швидкого примусового виконання прийнятих судових актів, повноцінне запровадження ефективної альтернативної системи вирішення спорів, вочевидь, є надскладним завданням.