У контексті міжнародного комерційного арбітражу введення санкцій найчастіше викликає два питання. По‑перше, чи можуть арбітражі розглядати спір, якщо щодо однієї зі сторін були введені санкції? По‑друге, чи може відповідне арбітражне рішення бути виконане у світлі публічного порядку? Хоча обидва питання породжують неоднозначні відповіді, панує думка, що санкції не є перепоною для арбітражного трибуналу розглядати спір, а основна проблема полягає в можливості виконання винесеного рішення. Саме таке питання постало перед Верховним Судом, який мав з'ясувати, чи можуть бути визнані та виконані в Україні рішення міжнародного комерційного арбітражу, винесені на користь російської компанії «Авіа-Фед-Сервіс», про стягнення з української компанії «Артем».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Між українською та російською компанією виникло кілька спорів щодо сплати грошових коштів через порушення договірних обов'язків. Ці спори були розглянуті міжнародним комерційним арбітражем при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації та прийняті рішення на користь «Авіа-Фед». Російська компанія звернулася до українських судів із заявами про їх визнання та виконання. Компанія «Артем» заперечувала проти їх задоволення, зокрема, посилаючись на той факт, що задоволення відповідних заяв суперечитиме публічному порядку України в частині провадження і дотримання режиму санкцій проти окремих компаній оборонного комплексу Російської Федерації та щодо оборонного сектору країни-агресора.
Після розгляду справ судами нижчих інстанцій (у трьох справах суди задовольнили заяви «Авіа-Фед», а лише в одній (справа №824/174/19) — відмовили) справи дійшли до Верховного Суду, який мав надати остаточну відповідь на поставлене питання.
Першою слухалася справа №761/46285/16‑ц, яку Верховний Суд розглянув у січні 2020 р. на користь російської компанії. Погоджуючись з позицією «Авіа-Фед», Верховний Суд відмовив у задоволенні скарги «Артем», а також не побачивши порушення публічного порядку, надав дозвіл на визнання та виконання арбітражного рішення. У мотивувальній частині суд виходив з того, що спір між сторонами стосується суто виконання договірних зобов'язань. «Артем» не довів, що виконання такого рішення призведе до порушення публічного порядку. Як випливає з постанови суду, режим санкцій, введених стосовно «Авіа-Фед» та пов'язаних з ним осіб, не дає підстави вважати, що «визнання та виконання арбітражного рішення вплине на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна або в результаті його виконання будуть вчинені дії, які прямо заборонені законодавством України або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна». Тобто позиція Верховного Суду зводилася до того, що санкції не є перешкодою для виконання арбітражного рішення.
Вже через місяць, у лютому 2020 р., розглянувши аналогічну справу №824/100/19, Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу «Артем» та відмовив у визнанні арбітражного рішення. Дослідивши концепцію публічного порядку, суд дійшов подібного висновку, як у справі №761/46285/16‑ц, тобто що ця концепція включає «правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок)». Однак у цьому схожість рішень закінчується. Верховний Суд продовжив своє дослідження та зазначив, що національне санкційне регулювання, яке з'явилося з прийняттям Закону України «Про санкції» внаслідок збройної агресії щодо України, також є складовим аспектом цієї концепції. При цьому, на думку суду, на процедуру визнання та виконання арбітражних рішень розповсюджується положення ч. 2 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», яким встановлена заборона на визнання та виконання рішення іноземних судів. До того ж, проаналізувавши факт застосування санкцій до «Авіа-Фед», суд дійшов висновку, що визнання та виконання арбітражного рішення порушуватиме «фундаментальні політичні інтереси держави у забезпеченні національної безпеки, в тому числі безпеки людей, які проживають на її території». Отже, Верховний Суд чітко встановив, що санкції, накладені на «Авіа-Фед», є перешкодою для визнання та виконання арбітражного рішення в Україні.
Враховуючи, що справи мають ідентичні фактичні обставини, наявність такої суперечливої практики насторожує. По‑перше, така суперечність не дає однозначної відповіді на питання про те, чи взагалі можливе визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо бенефіціаром такого рішення є особа, яка перебуває під українськими санкціями. Ця справа вже привернула увагу міжнародної арбітражної спільноти, яка широко дискутує і застосовує на практиці судові рішення, прийняті вищими судовими інстанціями країн-членів Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 р. з приводу її застосування. Їй важко буде зрозуміти функціонування судової системи, де Верховний Суд, який забезпечує сталість та єдність судової практики, приймає суперечливі висновки.
По‑друге, як зазначила Велика палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 р. у справі №320/8269/15‑ц, «неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права».
Водночас наявність ще двох справ, які має розглянути Верховний Суд, дає надію, що ця суперечність буде виправлена, що Верховний Суд зможе дійти до уніфікованого тлумачення і правової визначеності у питанні можливості визнання та виконання арбітражного рішення, бенефіціаром якого є особа, щодо якої були введені українські санкції.
Олександр Волков, радник Asters, якого другий рік поспіль відзначають у дослідженні Best Lawyers як одного з провідних фахівців з міжнародного арбітражу в Україні, аналізує суперечливу судову практику стосовно виконання арбітражного рішення, бенефіціаром якого є особа, щодо якої були введені українські санкції.