Повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило життя абсолютно кожної людини в нашій країні, починаючи від немовлят (навіть тих, які ще не народилися на момент 24 лютого 2022 року), і аж до людей похилого віку. Плин життя кожного українця змінився незалежно від його політичних уподобань, рівня доходу, місцезнаходження тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Війна безжальна до кожного, попри вік і стать. Війна змусила нас стикнутися з безліччю викликів, екзистенційних питань і болючих втрат.
Як відомо, людина може звикнути і призвичаїтися до будь-чого в житті, навіть до страшних реалій буденного життя під час найбільшої війни у Європі за останні 80 років. Всі ми, читаючи Ремарка (або інших авторів, які описували події під час війни) в підлітковому віці, дивувалися — як же можна спокійно прогулюватися містом, ходити в кав’ярню під час війни або навіть перебуваючи в окупації.
Кожен українець поставив на паузу особисте життя на початку воєнного вторгнення: всі були зосереджені на тому, як можна допомогти країні: записувалися добровольцями до армії, займалися волонтерством і порятунком своїх друзів, рідних і просто незнайомих людей з небезпечних місць. ДНК українців особлива тим, що лише нашій нації притаманна надзвичайна сила об’єднання, яка так сильно вразила увесь світ. Наші мужні чоловіки та жінки стояли в довжелезних чергах, щоб записатися в територіальну оборону та ЗСУ, а працівники критичної інфраструктури вийшли на роботу, попри обстріли, що дало змогу мільйонам людей покинути небезпечні місця та врятувало сотні тисяч життів. Згідно з дослідженням YOUкраїна в березні 2022 року, близько 81% громадян були залучені до боротьби проти ворога — майже 6% вступили до лав ЗСУ і ТрО, всі інші займалися волонтерством, допомагали ресурсами військовим і цивільному населенню, брали участь в інформаційній війні тощо.
Лише наші дії як сильної об’єднаної нації спровокували таку безпрецедентну допомогу та підтримку з боку міжнародних партнерів.
З плином часу цивільна частина нашого населення поступово повернулася до свого звичного життя з урахуванням того, що війна — це наразі наша нова реальність. Ми як ніхто знаємо, що війна стосується кожного громадянина — це не тільки справа військових, хоча, звісно, наша армія — найважливіша складова нашої перемоги, це титани, на яких тримається (буквально) незалежність нашої держави.
Жінкам довелося вчитися адаптувати організацію виконання своїх соціальних ролей в умовах воєнного стану. Майже кожна жінка була змушена інтегрувати волонтерство та допомогу в наближенні нашої перемоги у своє буденне життя і при цьому уможливити мінімальні втрати в інших сферах.
Мільйонам жінок довелося покинути свій дім і своє тодішнє життя. Що ж є складовими життя? Це дім, ваші речі, робота і друзі, місто, в якому ви живете, супермаркет, де ви щотижня купуєте продукти, або парк, у який ви ходите гуляти з дітьми. Прокинутися від вибухів, не мати змоги зібрати необхідні речі, покинути свій дім під час обстрілу свого міста і їхати кудись у більш безпечне місто без жодного розуміння, де ти будеш спати цієї ночі. Звучить, наче художній фільм, але мільйони українців отримали такий досвід у реальному житті. У кожного з нас є друзі та рідні, які приїхали в безпечне місце і зрозуміли, що не взяли із собою навіть молочної суміші, щоб погодувати дитину, або жодної пари дитячих шкарпеток. Вимушений переїзд став одним із перших викликів для наших жінок.
Станом на 5 грудня в Україні зареєстровано майже 5 млн внутрішньо переміщених осіб. За кордоном наразі перебуває більше 5 млн українців зі статусом тимчасового захисту, і переважна більшість — це жінки й діти. Жінки водночас стали потребувати сил, аби побудувати своє нове життя на новому місці, організовувати побут свій і дітей, займатися роботою, волонтерством, а ще — показувати й підтримувати гідний імідж українця за кордоном — ходити на мітинги, підвищувати рівень обізнаності іноземців про війну в Україні тощо.
У розрізі материнства жінки стикнулися з безліччю викликів. Найскладніше — це пояснити своїй дитині, що коїться. Кожен із батьків робить все можливе, щоб захистити свою дитину і забезпечити їй безпеку, проте в умовах війни це постійний ризик. Потрібно підібрати правильні слова і пояснити дитині, чому росіяни напали на Україну, чому дитина повинна тепер жити в іншому місті або країні, чому тато пішов на фронт і чому школу, садок або сусідній будинок розбомбили ракетами. Це болючі питання, на які складно підібрати правильні відповіді, аби не порушити дитячу психіку та уявлення про світ. Мені як мамі було тяжко стримувати сльози, коли моя трирічна донька боялася лягати спати, бо «вже темно і скоро будуть летіти погані літачки». Жінкам дуже важливо зберегти свій психічний стан на стабільному рівні і зберігати якісний емоційний контакт з дитиною. Дитинство дуже сильно впливає на становлення особистості, і усі майбутні психологічні проблеми дорослої людини мають свої витоки в дитинстві. Саме тому жінкам дуже важливо піклуватися про свій психологічний стан, оскільки стабільна психіка матері — це стабільна психіка дитини.
Окрім питання, як пояснити своїй дитині, що таке війна, жінку хвилює і велика кількість інших переживань — тиск суспільства або рідних через те, що вона виїхала за кордон або навпаки, що не виїхала і не вивезла дитину в безпечніше місце; переживання щодо близької людини, яка пішла до армії; невимовний біль через втрату когось рідного; необхідність починати життя заново — на роботі або в новому місті; тривога, що завтрашній день може принести болючі новини; відчуття провини за те, що поміж усього ще й дозволяє собі відпочивати.
Жінки не повинні соромитися або боятися звернутися по допомогу — не лише в догляді за дитиною, а й психологічною допомогою також. На щастя, зараз дуже багато ресурсів, які дають змогу жінці отримати допомогу в обох напрямах. В містах України, а також за кордоном, можна знайти волонтерські центри, які організовують безліч розвиваючих і творчих занять для дітей, де їх можна залишити на декілька годин. За кордоном багато садочків надають квоти для українських дітей і готові брати діточок до себе на безоплатній основі. Соціальна програма деяких країн Європи дозволяє українцям зі статусом тимчасового захисту віддати свою дитину в садок або школу безкоштовно.
З’явилися масштабні платформи, на яких можна отримати безоплатну психологічну допомогу. А також психолога Pro bono можна знайти просто в соцмережах — багато психологів ведуть свої сторінки і зазначають, що готові безоплатно надати допомогу людям, які постраждали від війни.
Останнім часом з’явився тренд на те, щоб займатися із психологом, проте наразі це не просто черговий мейнстрім, а дуже правильна і якісна порада, яку необхідно інтегрувати у своє життя. Кожен з нас має турбуватися про своє здоров’я, і психологічне зокрема.
Майже кожна жінка хоча б раз стикалася з проблемою гендерних стереотипів у своєму житті. Воєнний час не виняток. Але зараз ця тенденція змінюється. Жінки довели, що можуть на рівні з чоловіками захищати безпеку нашої держави. З економічного погляду статистика показує, що цього року саме жінки відкрили більшість нових бізнесів. У звіті Global Gender Gap щодо гендерного розриву за 2023 рік Україна зайняла 66-те місце (порівняно з 81-м у 2022-му). Проте зараз дуже критичним є питання зрівняння заробітних плат між жінками і чоловіками, оскільки, за даними Міністерства економіки, гендерний розрив в оплаті наразі становить майже 19%. Це дуже критичний показник, особливо зараз, коли багато жінок повинні самостійно утримувати своїх дітей.
Волонтерство стало невід’ємною частиною життя більшості українців. Хто з українських жінок не допомагав плести маскувальні сітки для наших військових, готувати або приносити їжу ВПО, шукати військове спорядження, способи вивезти знайомих і незнайомих із небезпечних зон, прилаштувати кішку з Херсону або донатами? Питання риторичне, а відповідь на нього очевидна.
Жінки, які не пішли до лав армії, щосили намагаються налагодити та забезпечити міцний тил. Щодня я стаю свідком того, як мої подруги, знайомі та колеги роблять маленькі кроки, які, я вірю, не просто наближують нашу перемогу, а зберігають життя нашим захисникам. Кожна така жінка надихає мене рухатися далі і намагатися не відставати від них. Наперекір відомому стереотипу про жінок, я можу з упевненістю сказати, що жінки надихають одна одну.
Ми продовжимо працювати і надалі, зокрема й над собою, задля допомоги нашим військовим і заради нашого майбутнього, бо воно в наших руках.