У вересні 2015 р. набули чинності зміни до Закону України «Про телебачення та радіомовлення» від 21.12.1993 р. №3759-XII (далі – Закон), що стосуються обов’язкового розкриття суб'єктами інформаційної діяльності у сфері телебачення та радіомовлення своїх кінцевих бенефіціарних власників, пов’язаних осіб та структури власності в цілому.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зазначені зміни внесені до Закону, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення та радіомовлення» від 3.09.2015 р. №674-VIII (далі – Зміни до Закону).
Зміни до Закону передбачають обов’язок суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення та радіомовлення розкривати інформацію про реальну структуру власності до кінцевого бенефіціарного власника (контролера), а також встановлює для Національної ради з питань телебачення та радіомовлення (далі – Національна Рада) механізми контролю за достовірністю наданих відомостей.
Разом з тим, за результатами 9-ти місяців застосування процедури розкриття структури власності, можна констатувати, що Закон в частині регулювання зазначеного питання містить деякі неузгодженості та потребує вдосконалення в частині встановлення відповідальності за недотримання зазначеної вимоги.
Відсутність ефективних санкцій за недотримання вимог щодо розкриття
Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону, неподання, несвоєчасне подання такої інформації або подання інформації, що не відповідає дійсності, є підставою для застосування Національною радою санкцій відповідно до цього Закону.
Однією з найефективніших санкцій, яка може мотивувати суб'єкти інформаційної діяльності виконувати зазначену вимогу Закону, є відмова у продовженні строку дії ліцензії на мовлення.
П. 7 ст. 33 Закону містить виключний перелік підстав, у разі настання яких Національна Рада може відмовити у продовженні строку дії ліцензії на мовлення.
Серед зазначеного переліку відсутня така підстава, як ненадання суб'єктами інформаційної діяльності інформації про кінцевих бенефіціарних власників, пов’язаних осіб та структури власності або надання недостовірної інформації щодо зазначеного. Законом також не передбачені штрафні санкції за ненадання такої інформації або надання неправдивої інформації.
Отже, можна констатувати, що зазначена норма Закону щодо встановлення санкцій є суто декларативною, а Закон не передбачає ефективних механізмів спонукання суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення та радіомовлення до розкриття своєї структури власності.
На рівні Закону варто запровадити штраф за ненадання інформації або надання недостовірної інформації про структуру власності та передбачити повноваження Національної Ради відмовити у продовженні строку дії ліцензії на мовлення у разі такого порушення.
Критерій прозорості структури власності
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону, під час розгляду заяви на видачу ліцензії на позаконкурсних засадах Національна рада може відмовити у видачі ліцензії, зокрема у зв’язку з тим, що структура власності телерадіоорганізації та/або її засновника (засновників), що набуває (набувають) істотної участі, не є прозорою.
Закон варто доповнити положенням про те, що за наявності підстав Національна рада має право у будь-який час визнати структуру власності непрозорою з можливістю надалі анулювати ліцензію на мовлення. Також варто встановити невиключний перелік підстав, коли структуру власності може бути визнано непрозорою: чинне не рулювання є занадто загальним та залишає поле для маневрів.
Надання інформації щодо кінцевих бенефіціарних власників
Закон не містить чіткого переліку документів, які надаються на підтвердження кінцевих бенефіціарних власників суб'єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення та радіомовлення. Вдається доречним передбачити невиключний перелік документів, які Національна рада вправі запитувати у суб'єктів інформаційної діяльності для підтвердження достовірності інформації про їх кінцевих бенефіціарних власників.
Для підвищення відповідальності за достовірність інформації, що подається, також вбачається доречним передбачити, що документи стосовно контролерів підписуються ними особисто і вони несуть відповідальність за її достовірність.