Визначальною ознакою ІТ-бізнесу є те, що основними активами компаній є не об’єкти нерухомого майна, майнові комплекси чи вироблена продукція, а права інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення, ім`я компанії (бренд) та логотип, які вирізняють компанію з-поміж інших. Саме тому дуже важливо приділяти особливу увагу належному оформленню таких прав, адже це є визначальним під час формування «ціни компанії» та захищає від недобросовісних конкурентів та контрагентів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Досить часто власники і менеджери IT-компаній помилково вважають, що у випадку створення програмного забезпечення працівником, який працює за трудовим договором та отримує заробітну плату, або ФОП за цивільно-правовою угодою майнові права на створений продукт належатимуть лише компанії. Та це не зовсім так. Відповідно до ст. 429 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, відповідно до норм Цивільного кодексу України, майнові права на створений об’єкт належатиме спільно працівникові та роботодавцю.
У свою чергу, відповідно до ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та/або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та/або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Тобто ми маємо колізію норм ЦК України та ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Однак обидва нормативно-правові акти передбачають можливість регламентації правовідносин між працівником та роботодавцем трудовим договором, у зв‘язку з чим ми завжди радимо клієнтам приділяти особливу увагу трудовим договорам, якими слід максимально деталізовано встановлювати права та обов`язки сторін та порядок і підстави набуття права власності на розроблений продукт.
Такого ж прискіпливого ставлення потребує врегулювання правовідносин між замовником та розробником у випадку розробки програмного забезпечення за цивільно-правовою угодою. Це зумовлено тим, що відповідно до ст. 430 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Про необхідність чіткої регламентації правовідносин, які виникають між IT-компанією та її працівником чи особою, яка залучається на підставі цивільно-правової угоди, вказується й у п. 35 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 р. Якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок, або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом), або за замовленням, то відповідно до ст. 429, 430 ЦК України виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором. При цьому особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями-фізичними особами.
Права на твори та/або об'єкти суміжних прав, створені поза межами трудового договору чи службового завдання, замовлення не можуть вважатися переданими роботодавцеві чи замовникові на підставі закону. Наприклад, здійснені працівником ілюстрації до твору, створеного у процесі виконання службового завдання, не розглядатимуться як службові твори, якщо вони не передбачені таким завданням чи трудовим договором (контрактом) з роботодавцем. Межі службового завдання у разі виникнення спору визначаються з урахуванням як змісту трудового договору (контракту), так і інших документів, що визначають обсяг службових обов'язків працівника (посадових інструкцій, наказів, розпоряджень, службових записок тощо).
Розмір і порядок оплати винагороди за кожний спосіб використання службового чи замовленого твору або об'єкта суміжних прав встановлюються договором творця з роботодавцем чи замовником. Такий договір може бути: а) трудовим (із зазначенням у ньому положень про розподіл виключних майнових прав на твір між роботодавцем і автором чи іншим творцем, розміру винагороди, переліку службових обов'язків зі створення певного твору чи творів, характеру службового завдання тощо); б) цивільно-правовим, укладеним як до, так і після створення твору чи об'єкта суміжного права з урахуванням вимог ст. 430, 1112, 1113 ЦК України, ст. 16 і 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Саме належна передача майнових прав інтелектуальної власності виконавцями безпосередньо компанії та факт сплати винагороди авторам будуть об’єктами Due Diligence у випадку продажу IT-компанії або залучення стороннього фінансування.
Крім того, незважаючи на той факт, що в Україні не передбачено обов’язкової реєстрації авторського права, ми все ж рекомендуємо клієнтам здійснювати відповідну реєстрацію та отримувати авторські свідоцтва. Таким чином IT-компанії підвищують вартість своїх активів, а також стають більш привабливими для потенційних покупців та інвесторів, які купують не «кота в мішку», а структурований бізнес, вартість якого можна чітко визначити.