З початком збройної агресії російської федерації проти України, наслідком чого стало введення Президентом України воєнного стану та оголошення загальної мобілізації, дуже гостро постала проблема вчинення військовослужбовцями Збройних сил України та інших військових формувань кримінальних правопорушень, пов’язаних із самовільним залишенням військової частини та дезертирством. Це і не дивно — під час тотальної війни та загальної мобілізації до ЗСУ та інших військових формувань інколи потрапляють люди з недостатньою мотивацією виконувати конституційний обов’язок захищати суверенітет і територіальну цілісність України, передбачений ст. 17 Конституції України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Під час війни законодавством передбачено більш суворі санкції за порушення встановленого порядку несення військової служби. Так, ст. 407 КК України передбачено кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до 10 років. Також ст. 408 КК України передбачена кримінальна відповідальність за дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до 12 років.
Основною відмінністю між складами злочинів «самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем» та «дезертирство» є суб’єктивна сторона. Для обох складів злочинів характерним є наявність прямого умислу, однак при самовільному залишенні військової частини особа має намір згодом повернутися на військову службу, тоді як вчиняючи дезертирство особа має намір ухилитися від подальшого проходження військової служби та не має наміру повертатися до військової частини або місця проходження військової служби.
Слід зазначити, що відповідно до законодавства вчинення військовослужбовцями самовільного залишення військової частини або місця служби чи дезертирства мало наслідком призупинення військової служби з призупиненням виплат грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям.
Новели законодавства: добровільне повернення як підстава звільнення від відповідальності
Зважаючи на те, що проблема самовільного залишення військової частини та дезертирства набула поширення у Збройних силах України та інших військових формуваннях, а також відчуваючи гостру проблему комплектації особовим складом ЗСУ та інших військових формувань, законодавець надав право звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовцям, які вперше вчинили самовільне залишення військової частини або місця служби чи дезертирство, за умови їх добровільного повернення до військових частин (місць проходження військової служби). Так, 29 листопада 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року №4087-IX «Про внесення зміни до глави XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо умов продовження військової служби під час дії воєнного стану окремим категоріям військовослужбовців, яким зазначену вище главу Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» було доповнено п. 72, відповідно до якого військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини чи місця проходження служби або дезертирували до набрання чинності згаданим вище Законом і військову службу яких призупинено та які добровільно прибули не пізніше 1 січня 2025 року до відповідних військових частин (місць проходження військової служби), визначених центральними органами виконавчої влади, що відповідно до закону здійснюють керівництво Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, і висловили готовність продовжити військову службу, командир (начальник) військової частини не пізніше 72 годин з дня їх прибуття до військової частини чи місця проходження служби продовжує відповідно військову службу, дію контракту, а також поновлює виплату грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. Законом було також встановлено, що з моменту продовження військової служби таким військовослужбовцям поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.
В подальшому законодавець неодноразово продовжував термін повернення військовослужбовців на військову службу, з яким пов’язується право на звільнення від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби чи дезертирство. Так, зазначений термін спочатку було продовжено до 1 березня 2025 року, а згодом до 30 серпня 2025 року. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану» від 30 квітня 2025 року №4392-IX було скасовано призупинення під час дії воєнного стану військової служби для військовослужбовців, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували і не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) та передбачено, що для таких військовослужбовців військова служба призупиняється з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану (це стосується військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували після набрання чинності зазначеним вище Законом).
Право на звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовців, які під час дії воєнного стану вперше вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407 (Самовільне залишення військової частини або місця служби), 408 (Дезертирство) КК України, встановлене ст. 401 КК України. При цьому для таких військовослужбовців актуальним є питання, як юридично правильно оформити повернення на військову службу та домогтися звільнення від кримінальної відповідальності.
Алгоритм дій військовослужбовця для звільнення від кримінальної відповідальності
Військовослужбовець, який вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407, 408 КК України, та має намір добровільно повернутися на військову службу, повинен звернутися з клопотанням до слідчого, прокурора, суду (залежно від стадії, на якій перебуває кримінальне провадження — на стадії досудового розслідування, пред’явлення обвинувачення або судового провадження) про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби, а також надати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби. При цьому, звичайно ж, такий військовослужбовець повинен мати відповідний процесуальний статус підозрюваного або обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Клопотання про звільнення військовослужбовця, який вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407, 408 КК України, від кримінальної відповідальності з підстави, встановленої ст. 401 КК України, розглядається судом, який і приймає рішення про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності. При цьому суб’єктом подання вказаного клопотання на стадії досудового розслідування є виключно прокурор, а на стадії судового провадження таке клопотання може бути заявлене будь-якою стороною кримінального провадження, тобто прокурором, обвинуваченим та його захисником, що випливає з положень ст. 286 КПК України.
У ст. 287 КК України передбачено, що до клопотання прокурора про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності на підставі ст. 401 КК України, крім письмової згоди військовослужбовця на звільнення від кримінальної відповідальності, додається письмова згода командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження підозрюваним військової служби. Слід зазначити, що в цьому разі йдеться саме про клопотання прокурора про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності. Водночас системне тлумачення змісту ст.ст. 286, 287 Кримінального процесуального кодексу України не дає змоги дійти однозначного висновку про те, чи потрібно додавати до зазначеного вище клопотання згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження особою військової служби у разі, якщо клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 401 КК України заявляється обвинуваченим або його захисником на стадії судового провадження. Крім того, ст. 287 КПК України містить певну термінологічну неточність, оскільки в ній йдеться про згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження саме підозрюваним військової служби, тоді як у разі заявлення клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на стадії судового провадження така особа має процесуальний статус не підозрюваного, а обвинуваченого.
Колізії та неузгодженості у кримінальному процесуальному законодавстві
Також слід зазначити, що положення Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, якими врегульовано порядок звільнення військовослужбовців, які вперше вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407, 408 КК України, та виявили бажання повернутися на військову службу, стосуються тих військовослужбовців, які лише виявили бажання повернутися на військову службу. Водночас зазначеними вище нормами не врегульовано в повному обсязі порядок звільнення від кримінальної відповідальності тих військовослужбовців, які вже добровільно повернулися на військову службу.
Рекомендації та очікування змін до законодавства
Наприклад, доцільно було б передбачити, що в цьому разі військовослужбовець подає суду не письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження підозрюваним військової служби, а довідку військової частини, в якій зазначається термін, коли особа повернулася на військову службу, з якого можна було б зробити висновок про строк проходження військової служби військовослужбовцем після його повернення на військову службу. Хочеться сподіватися, що законодавець найближчим часом усуне зазначені прогалини в законодавстві.