Юристи-практики люблять на початку своїх розлогих роздумів-аналізів давати одразу коротку відповідь на поставлене перед ними запитання. Мені імпонує такий підхід, тому, не гаючи часу, дам пораду: якщо забрали домен, звертайтеся до Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), де є підрозділ, спеціально навчений відновлювати справедливість у цьому питанні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одразу маю розкрити власний інтерес у такій пораді: цей підрозділ ВОІВ періодично залучає мене як «суддю» для вирішення доменних спорів. Але даю вам слово честі, що все написане в цій статті є зваженим, об’єктивним і незаангажованим.
Отже, тепер давайте підемо по класиці: окреслимо понятійний апарат, заглянемо в аннали історії і проаналізуємо сучасні тенденції.
Тож що таке кіберсквотинг? У традиційному розумінні, це недобросовісна реєстрація доменного імені, яке збігається або дуже схоже на чужу торговельну марку. Тобто якась гіпотетична компанія спокійно собі існує і робить бізнес під власним брендом, а потім дізнається, що хтось зареєстрував доменне ім’я, яке цей бренд в тому чи іншому вигляді повторює.
Така історія доволі нова і, звісно, не відображається у римському праві чи законах Хаммурапі. Якщо дивитися, так би мовити, в корінь усіх бід, то опосередковано цю проблему нам «подарували» військові, які свого часу винайшли інтернет, потім він став цивільним, його полюбив бізнес, з’явилися доменні імена і пішло-поїхало. В середині 1990-х у нас процвітав рекет, а у більш економічно розвиненому світі — кіберсквотинг, який став доволі серйозним головним болем, і бізнесу все частіше доводилося з ним боротися, втрачаючи на цьому кошти.
З погляду юриспруденції ця боротьба почалася із використанням наявних інструментів, які були переважно ефективними на всі випадки життя. А саме: ображений бізнес йшов до суду. Але з доменними спорами суди себе показали не з кращого боку з низки причин. По-перше, суд — це завжди довго (не тільки в Україні) — доменне ім’я реєструється за кілька хвилин, а вирішення спору може зайняти багато місяців, якщо не кілька років. По-друге, сторони спору (ображений бізнес, власник спірного домену і реєстратор домену) в переважній більшості справ можуть знаходитися у трьох різних юрисдикціях, зокрема і в доволі екзотичних. А це безкрайнє коло проблем щодо розкриття справжньої особи власника домену (у 99% випадків ці дані приховані), забезпечення позову (щоб домен не помандрував до якоїсь третьої особи в процесі спору), повідомлення учасників справи (привіт, Гаазька конвенція) і, звісно, виконання судового рішення, як правило, в іноземній юрисдикції. І це вже не кажучи про те, наскільки складно пересічному і, безперечно, кваліфікованому судді вникати в такі дивні матерії, як доменне ім’я, його делегування, співвідношення з правами інтелектуальної власності тощо. Загалом складнощі судового розгляду цієї категорії справ можна перераховувати не одну годину.
Вкусивши гірких судових плодів, бізнес порушив питання про те, що так діла не буде. Нові виклики вимагають нових рішень. І наприкінці 1990-х таке рішення було знайдене. Для цього об’єднали зусилля два головних гравці на полях інтелектуальної власності та доменів — вже згадана тут ВОІВ (фактично, підрозділ ООН, який відповідає за інтелектуальну власність на світовому рівні) та Інтернет-корпорація з присвоєння імен і номерів (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, ICANN, якщо по-простому — керівник інтернету). Результатом цих зусиль стала альтернативна процедура вирішення доменних спорів, а саме Єдина політика вирішення доменних спорів (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy, UDRP).
UDRP — це набір правил, за якими в позасудовому порядку можна отримати контроль над неправомірно зареєстрованим доменним іменем. У світі було створено і функціонує декілька центрів вирішення спорів за UDRP, найбільш продуктивним і системним з яких є відповідний центр при ВОІВ.
Отже, перейдемо від історії та теорії до практики — уявімо, що хтось зареєстрував доменне ім’я, яке до болю нагадує вам власну торговельну марку.
Крок 1. Не панікувати і знайти юриста
З одного боку, UDRP не така складна, і у пересічних справах можна розібратись і без ґрунтовної фахової підготовки. Як-то кажуть, навіть зайця можна навчити курити. Але все ж, погодьтеся, заєць із цигаркою виглядає доволі кумедно. Так само кумедно виглядає справа, що приходить від скаржника, який зекономив на юристі. Якщо справа проста, може і так згодиться. Але у складніших випадках це може дорого обійтися — UDRP передбачає лише один обмін позиціями. Тому якщо на беззубу скаргу відповідач надасть, так би мовити, потужну відповідь — це все, з чого буде виходити арбітр при вирішенні спору.
Крок 2. Підготувати скаргу
UDRP — це інструмент, створений людьми для людей, щоб усім було максимально зручно. Тому на сайті ВОІВ є шаблон скарги, щоб не відволікатися на технічні моменти і зосередитися саме на якісному наповненні справи своїми аргументами.
Загалом для досягнення успіху у справі треба впоратись із трьома елементами. А саме: довести, що: 1) спірне доменне ім’я тотожне або оманливо схоже з вашою торговельною маркою, 2) у власника спірного домену немає на нього прав чи законних інтересів, 3) спірне доменне ім’я було зареєстроване і використовується недобросовісно.
Тут слід одразу застерегти від тлумачення цих трьох елементів у парадигмі традиційних спорів щодо встановлення схожості/тотожності чи недобросовісного використання тих самих торговельних марок, законного інтересу в тлумаченні Конституційного Суду України тощо. Попри схожість термінів, UDRP має свої тлумачення понятійного апарату. Тут, наприклад, не працюють у комплексі критерії схожості, які класично застосовуються для торговельних марок (фонетична, семантична, графічна), не потрібно подавати ніяких експертних висновків тощо.
Знову ж таки, при бажанні в цьому можна розібратися, навіть якщо ви не вузькофаховий юрист, адже практика розгляду десятків тисяч вже вирішених спорів, тлумачення спірних моментів, усталені підходи — все це доступне в «Огляді ВОІВ позицій панелей ВОІВ з обраних питань UDRP», третє видання (WIPO Overview of WIPO Panel Views on Selected UDRP Questions, Third Edition). Але цей огляд англійською мовою і досить об'ємний, що ще раз повертає нас до поради щодо вибору юриста, який на цьому знається.
Крок 3. Подати скаргу
Тут теж загалом нескладно. Скарга подається до ВОІВ в електронному вигляді. Сплачується збір за розгляд — 1500 доларів США. Сума може бути більшою залежно від кількості спірних доменів у справі та кількості залучених арбітрів.
Крок 4. Якісно прокомунікувати з ВОІВ
Після подання скарги ВОІВ закріплює за нею адміністратора, який бере на себе всі процедурні питання, і справа починає рухатися дуже швидко. UDRP для своєї ефективності передбачає досить стислі строки, і від сторін (на практиці це передусім стосується скаржника) вимагається швидко реагувати на процесуальні запити адміністратора ВОІВ. Найбільш типові з них — доповнення скарги після розкриття дійсного власника спірного домену, обґрунтування обраної мови розгляду справи, залучення додаткових відповідачів, додаткових доменних імен, відповіді на процесуальні запити арбітра тощо.
Якщо все йде гладко і скаржник оперативно реагує на запити ВОІВ, типова справа проходить шлях від подання скарги до винесення рішення десь за 30–40 календарних днів. Якщо погано підготована скарга і слабка комунікація з боку скаржника, то це може бути і чотири-шість місяців розгляду.
Крок 5. Отримати рішення і якісно прокомунікувати з реєстратором
Після винесення позитивного рішення про передачу домену скаржникові, воно одразу вступає в силу і вже через 10 робочих днів передається ВОІВ до реєстратора для виконання. Ніяка виконавча служба не залучається, не треба отримувати наказ про виконання і всю решту красот класичного судового розгляду. Однак участь скаржника все ж потрібна — на практиці треба передати певні дані скаржника реєстратору, створити профіль, виконати інші подібні технічні дії для фактичного оформлення домену на нового власника. І хоча це здається простим і легко виконуваним, на практиці скаржник часом розслабляється після отримання позитивного рішення, і домен місяцями висить й навіть гіпотетично може бути з часом втрачений.
Ще один позитивний момент UDRP — рішення не оскаржуються ні за цією процедурою, ні в абсолютній більшості випадків у суді.
Отже, UDRP порівняно із судом — це швидко, відносно просто, недорого, передбачувано і без проблем виконується на фінальній стадії.
Тому, повертаючись до запитання, з якого почалася ця стаття — якщо хтось закіберсквотив домен, найперше розгляньте опцію з процедурою UDRP і найбільш ефективного її адміністратора ВОІВ.