23 лютого 2021, 13:28

Практика судового розгляду ІТ‑спорів

Опубліковано в №4 (734)

Ірина Стародуб
Ірина Стародуб адвокат, начальник судового відділу Moneyveo

Ще декілька років тому для багатьох юристів спори у галузі ІТ, Fintech були геть новим трендом. Поставало дуже багато питань, особливо у процесі збору доказів та доказування. На сьогодні практика різна, однак деякі питання вже чітко врегульовані.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Найбільш поширені в ІТ спори, де сторонами є замовник та виконавець розробки того чи іншого технічного завдання чи програмного забезпечення, а також спори, пов'язані з розголошенням певної комерційної інформації. Розглянемо їх детальніше та спробуємо надати їм правову оцінку.

Non compete agreement

Спори non compete agreement (NCA) спрямовані на те, щоб захистити роботодавця від ситуації, в якій співробітник, повідомлений про комерційну таємницю і умови ведення бізнесу, звільнився і почав працювати на прямого конкурента чи організував власне конкуруюче підприємство. Практика у таких спорах дуже неоднозначна, адже застосування договорів NCA в Україні не має достатнього правового регулювання. Суди у разі виникнення таких спорів, як правило, визнають договори NCA недійсними, посилаючись на ст. 43 Конституції України — право на працю. З практики, NCA нерідко підписуються разом з NDA (non-disclosure agreement).

Візьмемо для прикладу справу №191/215/14‑ц від 18.08.2014 р. Компанія звернулася з позовом до колишнього працівника, посилаючись на те, що він порушив умови трудового договору щодо неконкуренції. Ще перебуваючи в трудових відносинах з роботодавцем, цей працівник створив нову компанію, види діяльності якої збігались з видами діяльності позивача.

Суд першої інстанції позовну заяву задовольнив, але апеляційний суд скасував це рішення і вказав, що положення про неконкуренцію суперечать національному законодавству. При цьому суд, знову ж таки, посилався на приписи ст. 43 Конституції України та ст. 9 Кодексу законів про працю, відповідно до якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Тобто судова практика у таких спорах показує, що NCA в Україні на сьогодні не працює, оскільки порушує, на думку суду, положення ст. 43 Конституції й трудове законодавство.

Упущена вигода

Ще одним різновидом спорів у ІТ є доведення упущеної вигоди. В цілому українське законодавство не дуже активно захищає права підприємців у цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), упущена вигода входить до складу збитків та визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, неодержаний прибуток (втрачена вигода) — це прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, доводить відсутність своєї вини. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).

Позивач у процесі має довести наступне:

  • неправомірність поведінки відповідача;
  • наявність шкоди;
  • причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
  • вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Для прикладу візьмемо рішення Печерського суду Києва у справі №757/17647/19‑ц. Суть спору полягала в тому, що позивач, ТОВ, уклало з відповідачем договір NDA. Відповідач порушив умови цієї угоди та розголосив конфіденційну інформацію невизначеному колу осіб на своїх особистих сторінках у соціальних мережах. Внаслідок розголошення цієї інформації один із замовників позивача відмовився працювати з ним і розірвав договір. Відповідно, позивач не отримав кошти, які мав би отримати за угодою з контрагентом.

Суд задовольнив позовну заяву в повному обсязі та вказав, що позивач втратив реальну можливість отримати конкретну суму коштів внаслідок неправомірних дій відповідача. Отже, бачимо один з реальних кейсів, де суд задовольнив стягнення коштів у формі упущеної вигоди. Та слід підкреслити, що у таких спорах основну роль відіграє чітка доказова база, у т. ч. скріншоти зі сторінок відповідача в мережі Інтернет, де зафіксовано факт розголошення конфіденційної інформації.

Доменні спори

Ще одним різновидом спорів у галузі ІТ є доменні спори. Вони охоплюють не тільки українське законодавство, а й міжнародне.

Кіберсквоттерами називають осіб, які реєструють доменне ім'я, пов'язане з комерційним найменуванням, торговою маркою іншої особи (часто добре відомою) з єдиною метою — перепродати домен власнику знака, його конкурентам або іншим чином заробити на репутації такої особи.

Законодавче регулювання правовідносин у сфері доменних імен має свою специфіку. По‑перше, воно досить обмежене, що зумовлено природою мережі Інтернет та своєрідністю адміністрування системи доменних імен, яка історично склалася. Найбільш показовою у цьому плані на сьогодні є справа Coca-Cola.

У 2017 р. компанія Coca-Cola заявила, що на сайті за доменним іменем coca-cola.ho.ua здійснюється незаконне використання торгових марок, які належать її компанії. Назва доменного імені сoca-cola.ho.ua була схожа до ступеня змішування зі знаком за свідоцтвом і з добре відомою торговою маркою Coca-Cola.

Суд задовольнив позовну заяву в повному обсязі та відсудив доменне ім'я coca-cola.ho.ua на підставі того, що доменне ім'я схоже з назвою торгової марки Соса-Соlа. В ухвалі суд пояснив причини передачі доменного імені, адже (цитати):

  • використання в доменному імені позначення, схожого до чужої торгової марки настільки, що їх можна сплутати;
  • використання на інтернет-ресурсі позначення, схожого з чужою торговою маркою настільки, що їх можна сплутати;
  • товари, які пропонували до продажу на інтернет-ресурсі, є спорідненими з товарами компанії Соса-Соlа;
  • використання доменного імені вказувало на зв'язок з компанією Тhе Соса-Соlа Company (справа №760/10914/16‑ц від 20.03.2017 р.).

Відповідно, висновок такий, що під час реєстрації доменного імені варто декілька разів переконатись, що немає схожих імен, щоб не мати проблем у майбутньому.

Ще одна гучна справа щодо доменних імен — це справа українського Google за доменне ім'я google.ua між ТОВ «ГОУ ОГЛЕ» і американським Google Inc.

Компанія ТОВ «ГОУ ОГЛЕ» у 2006 р. зареєструвала торгові марки Google та Go Ogle, а в подальшому оформила під одну з них реєстрацію доменного імені google.ua. Довгий час користувачі мережі при вході на сайт google.ua перенаправлялися на інший, сторонній сайт. На думку Google, таке використання доменного імені та торгової марки вводило споживачів в оману щодо особи, яка надає послуги з пошуку та розміщення інформації. Позивач вимагав від ТОВ «ГОУ ОГЛЕ» припинити використання найменування Google в доменному імені google.ua, а від адміністратора доменного імені — припинити делегування імені google.ua на ТОВ «ГОУ ОГЛЕ» і передати його у власність Google.

Судовий процес тривав понад 5 років і закінчився тим, що суд зобов'язав ТОВ «ГОУ ОГЛЕ» припинити використовувати найменування Google в доменному імені google.ua. Домен був переданий корпорації Google Inc і тепер є її власністю (судова справа №12/25 ВГСУ).

Як бачимо, практика в ІТ‑спорах вкрай різна, оскільки цей ринок кожного року зростає, і ми отримуємо нові цікаві спори. З повноцінним запуском Вищого суду з питань інтелектуальної власності частина їх буде розглядатись там, що скоротить час їх розгляду.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати