У світлі проведення правоохоронними органами масових слідчих та процесуальних дій спрямованих далеко не завжди на виконання завдань кримінального провадження, та під час яких здійснюються численні свавільні дії спрямовані на вилучення документів, які доволі часто не мають жодного значення для кримінального провадження, особливо актуальним постає питання можливостей повернення таких документів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Особливості та проблематика статусу майна вилученого при проведенні обшуку».
Існують два підходи до визначення статусу майна, яке вилучене при проведенні обшуку:
1) вилучене майно при проведенні обшуку незалежно від того чи входить воно до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку є тимчасово вилученим майном.
2) майно, яке вилучене при проведенні обшуку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку не є тимчасово вилученим майном, а є доказом, який повинен зберігатися у сторони кримінального провадження у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.
Про перший підхід
Документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном у розумінні цивільного законодавства (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 травня 2021 року у справі № 759/9008/19).
У випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 Кримінального процесуального кодексу України (ч. 6 ст. 9 КПК України).
Так, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 16 КПК України).
Змістом права власності є: право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1 ст. 170 КПК України).
На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (ч. 2 ст. 16 КПК України).
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (ст. 13 КПК України).
З цього випливає висновок, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук з метою виявлення, відшукання певного майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи (ч. 1 ст. 13 КПК України), а ухвала про арешт майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного позбавлення або обмеження права власності (права володіння, користування та/або розпорядження) (ч. 1 ст. 16 КПК України).
У іншому ж випадку, при тлумаченні норми права таким чином, що вилучене майно на підставі ухвали про дозвіл на проведення обшуку, яке входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання та не вважається тимчасово вилученим майном та як наслідок не підлягає арешту у встановленому законом порядку, будуть порушені гарантії від незаконного позбавлення або обмеження права власності (ч. 1 ст. 16 КПК України), адже як було зазначено вище, ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук з метою виявлення, відшукання певного майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи (ч. 1 ст. 13 КПК України). А відтак таке позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження буде здійснюватися без вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 16 КПК України).
З огляду на зазначене вище, все вилучене майно при проведенні обшуку повинне бути або арештовано або негайно повернуто особі у якої його було вилучено.
Особливості статусу тимчасово вилучених документів та їх повернення
Вилучені документи мають статус тимчасово вилученого майна і в такому випадку повинні бути арештовані.
Однак, відповідно до частини 2 статті 167 Кримінального процесуального кодексу України, тимчасово вилученими можуть бути такі документи лише щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
У такому випадку слідчий, прокурор повинен звернутися з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна (документів) з метою: 1) забезпечення збереження речових доказів; або 2) з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Тобто фактично йдеться про те, що такі документи повинні бути речовими доказами або підлягати спеціальній конфіскації.
Особливості визначення документа речовим доказом та їх відмінності
Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 98 КПК України).
Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу (ч. 3 ст. 170, ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кримінального процесуального кодексу України: «Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження».
Як речовий доказ так і документ мають таку спільну ознаку - містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин.
Однак, для розмежування за цією ознакою документа від речового доказу, варто мати на увазі, що документи як речові докази мають доказове значення не завдяки своєму змісту, а завдяки фізичним ознакам (наприклад, підроблені документи, сліди крові на документі).
Тобто, якщо в документі зафіксовані за допомогою письмових знаків відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, такий документ підпадає під визначення джерел доказу — документ (ч. 1 ст. 99 КПК України), а не речовий доказ.
У випадку ж, якщо документ має доказове значення не завдяки своєму змісту, а завдяки фізичним ознакам (підроблення, сліди крові), то такий документ є речовим доказом.
Отже у випадку, якщо тимчасово вилучений документ не містить ознак фактично речового доказу, він повинен бути повернутий володільцю, а клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасового вилученого майна повинно бути залишено без задоволення.
При цьому варто мати на увазі, що слідчий, прокурор має право здійснити огляд документів та зафіксувати їх зміст без їх вилучення, якщо відсутні підстави для його тимчасового вилучення (ч. 7 ст. 236, ч. 1 ст. 237 КПК України).
Про другий підхід
Особливості статусу вилучених документів та проблематика їх повернення
Документи, які вилучені при проведенні обшуку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку не є тимчасово вилученим майном, а є доказом, який повинен зберігатися у сторони кримінального провадження у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.
У такому випадку вилучені документи можуть бути повернуті:
1) якщо слідчий, прокурор або суд за клопотанням володільця документів дійдуть до переконання, що вилучені оригінали документів можуть бути видані володільцю з долученням замість них до кримінального провадження завірених копій (ч. 3 ст. 100 КПК України);
2) якщо слідчим суддею задоволено скаргу володільця на неповернення тимчасово вилученого майна (при умові доведення, що такі документи не входять до переліку майна щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, а відтак є тимчасово вилученим майном, які не арештовані);
У іншому ж випадку питання про повернення документів вирішується під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 Кримінального процесуального кодексу України.
Під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання (ч. 10 ст. 100 КПК України).
Вилучення документів, які входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі не зобов’язує слідчого, прокурора звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, що по суті значно обмежує можливості володільця майна довести слідчому судді про необґрунтованість підстав вилучення такого майна; що вказані документи не мають відношення до обставин тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було сформульовано позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку — вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Висновок
Отже, враховуючи вказані особливості та проблематику, документи можуть бути вилучені тільки у тому випадку, коли вони є речовими доказами або підлягають спеціальній конфіскації.
Однак різні підходи до визначення їх статусу, які викликані нечіткістю викладення та протиріччям норм процесуального права (якістю закону), що в свою чергу не відповідає принципу правової визначеності є відкритим простором для зловживань з боку правоохоронних органів при проведенні обшуків, а відтак, нагальним залишається питання законодавчого врегулювання статусу вилучених документів при проведенні обшуку, вдосконалення порядку його повернення та забезпечення гарантій від зловживань та від свавілля правоохоронних органів під час проведення таких дій.