У світлі проведення правоохоронними органами масових слідчих та процесуальних дій спрямованих далеко не завжди на виконання завдань кримінального провадження, та під час яких здійснюються численні свавільні дії спрямовані на вилучення майна, особливо актуальним постає питання визначення статусу вилученого майна, оскільки від цього залежить коло можливостей його повернення. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Підходи до визначення статусу вилученого майна при проведенні обшуку Чинне законодавство немає чіткого визначення статусу майна, яке вилучене при проведенні обшуку. Немає єдиного підходу до вирішення цього питання як в судовій практиці так і в доктрині. Існують два підходи до визначення статусу майна, яке вилучене при проведенні обшуку: 1) майно, яке вилучене при проведенні обшуку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку не є тимчасово вилученим майном, а є доказом, який повинен зберігатися у сторони кримінального провадження у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. 2) вилучене майно при проведенні обшуку незалежно від того чи входить воно до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку є тимчасово вилученим майном. Про перший підхід. Визначення статусу майна Вказаний підхід є буквальним, згідно з яким, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном, а всі вилучені речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку не є тимчасово вилученим майном, а є доказами, які зберігаються відповідно до положень статті 100 Кримінального процесуального кодексу України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Виключенням є, лише тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп’ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі. У такому разі майно, є тимчасово вилученим незалежно від того чи було воно прямо передбачено в переліку щодо якого надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку (абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК України). Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч. 2 ст. 234 КПК України). Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про: … 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук (п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України). У невідкладних випадках передбачених Кримінальним процесуальним законом допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, у такому разі прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку (ч. 3 ст. 233 КПК України). Однак, при дотримання таких гарантій від незаконного проникнення до житла чи до іншого володіння особи (ст. 13 КПК України), чи будуть дотримані гарантії від незаконного позбавлення або обмеження права власності в розумінні статті 16 Кримінального процесуального кодексу України ? Найбільш ефективним і доцільним є застосування саме другого підходу, зважаючи на наступне. Про другий підхід. Особливості та проблематика визначення статусу тимчасово вилученого майна Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи надає право на проникнення до житла чи іншого володіння особи (ч. 1 ст. 235 КПК України). Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПК України). Простіше кажучи, ухвала про дозвіл на проведення обшуку надає право слідчому, прокурору право проникнути до житла чи іншого володіння з метою виявлення та фіксації, а також відшукання певного майна та/або осіб. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: … 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук (п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України). Жодної вказівки на те, що така ухвала повинна або може містити відомості про можливість вилучення такого майна Кримінальний процесуальний закон не містить. Відтак звертаємо увагу, що безпосередньо ухвала про дозвіл на обшук не надає слідчому, прокурору право на вилучення такого майна навіть, якщо воно прямо передбачене в ухвалі на відшукання, виявлення. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук зазначається про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук (п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України). При цьому поняття відшукання / виявлення та вилучення не є тотожними за своїм змістом та суттю в загальному розумінні. Право слідчого, прокурора вилучати документи та тимчасово вилучати речі закріплене у частині 7 статті 236 Кримінального процесуального кодексу України: «При обшуку слідчий, прокурор має право… оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження». Іншими словами, слідчий прокурор має право проникнути до житла чи іншого володіння особи задля відшукання, виявлення речей і документів на підставі відповідної ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, а ось вилучати документи і тимчасово вилучати речі слідчий, прокурор має право в силу ч. 7 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко сформульована в цій частині — право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі. Саме так, вилучати документи і тимчасово вилучати речі. Не спростовує вказане положення і третє речення ч. 7 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якого: «Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном». У цьому разі законодавець лише конкретизує статус вилученого майна — тимчасово вилучене майно, яке не входить до переліку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання ухвалою про дозвіл на проведення обшуку, але ніяк не визначає статус майна, яке входить до переліку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання. Тлумачення «від зворотного» у даному випадку є неприйнятним, оскільки, слідчий, прокурор не в силу ухвали слідчого судді, а в силу саме ч. 7 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України, мають право саме тимчасово вилучати речі незалежно від того чи входять вони до переліку майна щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку. Також слідчий, прокурор мають право вилучати документи у випадку, коли вони входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання або тимчасово вилучати такі документи, якщо вони не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку. Можна зробити висновок, що всі вилучені речі при проведенні обшуку незалежно від того чи входять вони до переліку майна щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку мають статус тимчасово вилученого майна. Так само документи, які входять до переліку майна щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку не мають статусу тимчасово вилученого майна, однак, вони мають такий статус, якщо вони тимчасово вилучені у випадку коли не входять до переліку майна щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку. А відтак слідчим, прокурором повинно бути подане клопотання про арешт тимчасово вилученого майна протягом 48 годин після вилучення майна, інакше таке майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено (абц. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України. Крім того, слід акцентувати увагу на положеннях статті 13, статті 16 та статті 170 Кримінального процесуального кодексу України. У випадках, коли положення Кримінального процесуального кодексу України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 Кримінального процесуального кодексу України (ч. 6 ст. 9 КПК України). Так, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 16 КПК України). Змістом права власності є: право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1 ст. 170 КПК України). На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (ч. 2 ст. 16 КПК України). Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (ст. 13 КПК України). З цього слідує висновок, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук з метою виявлення, відшукання певного майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи (ч. 1 ст. 13 КПК України), а ухвала про арешт майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного позбавлення або обмеження права власності (права володіння, користування та/або розпорядження) (ч. 1 ст. 16 КПК України). У іншому ж випадку, при тлумаченні норми права таким чином, що вилучене майно на підставі ухвали про дозвіл на проведення обшуку, яке входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання та не вважається тимчасово вилученим майном та як наслідок не підлягає арешту у встановленому законом порядку, будуть порушені гарантії від незаконного позбавлення або обмеження права власності (ч. 1 ст. 16 КПК України), адже як було зазначено вище, ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук з метою виявлення, відшукання певного майна забезпечує дотримання гарантій від незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи (ч. 1 ст. 13 КПК України). А відтак таке позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження буде здійснюватися без вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 16 КПК України). Принцип правової визначеності є фундаментальною складовою верховенства права і означає, що закони та правові акти повинні бути ясними, передбачуваними й доступними для розуміння. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на концепцію, яка вимагає перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року, рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V). У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним для цілей ст.1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на те, що національні органи на свій власний розсуд застосували протилежні підходи щодо співвідношення цих правових актів. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. З огляду на зазначене вище, з метою забезпечення гарантій володільця, власника майна від незаконного позбавлення або обмеження права володіння, користування та/або розпорядження майном, все вилучене майно при проведенні обшуку повинно бути або арештовано або негайно повернуто особі у якої його було вилучено. Висновки Отже, враховуючи вказані особливості та проблематику, які викликані нечіткістю викладення та протиріччям норм процесуального права (якістю закону), що в свою чергу не відповідає принципу правової визначеності, нагальним залишається питання законодавчого врегулювання статусу вилученого майна при проведенні обшуку, забезпечення гарантій від зловживань та від свавілля правоохоронних органів під час проведення таких дій.
11 березня 2025, 17:27