Панацея чи плацебо? Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 року

Україна стала другою державою, яка підписала Конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах, прийняту 02.07.2019 р. (далі — Конвенція 2019 р.). Підписання відбулося під час засідання Ради із загальних справ та політики Гаазької конференції з міжнародного приватного права.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Наразі на офіційному вебсайті Верховної Ради України відсутній текст Конвенції 2019 р., проте з ним можна ознайомитися на сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права.

Нагадаємо, що з 2002 р. Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі — Кишинівська Конвенція), яка охоплює подібний спектр відносин, однак її учасницями є лише держави-члени СНД. Натомість Конвенція 2019 р. не містить обмежень щодо держав, які можуть до неї приєднатися.

Сфери застосування Конвенції

У ч. 1 ст. 1 Конвенції 2019 р. визначається, що вона застосовується до визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах, за винятком справ, пов'язаних зі стягненням податків, митних та адміністративних справ. Ч. 1 ст. 2 Конвенції 2019 р. розширює це застереження та містить вичерпний перелік справ, до яких вона не може застосовуватися, а саме:

• статус та правоздатність фізичних осіб;
• аліментні зобов'язання;
• інші питання сімейного права, в тому числі режими власності подружжя, а також інші права та зобов'язання, пов'язані зі шлюбом або подібними відносинами;
• заповіти та спадкування;
• неплатоспроможність, врегулювання заборгованості та оздоровлення фінансових інститутів, а також подібні питання;
• перевезення пасажирів і вантажів;
• транскордонне забруднення моря, забруднення моря за межами національної юрисдикції, забруднення моря із суден, обмеження відповідальності за морськими вимогами, а також загальна аварія;
• відповідальність за ядерну шкоду;
• дійсність, недійсніcть або припинення юридичних осіб, об'єднань фізичних або юридичних осіб, а також дійсність рішень їхніх органів;
• дійсність записів у державних реєстрах;
• наклеп;
• недоторканність приватного життя;
• інтелектуальна власність;
• діяльність збройних сил, у тому числі дії службових осіб у межах виконання офіційних повноважень;
• правоохоронна діяльність, у тому числі дії співробітників правоохоронних органів у межах виконання офіційних повноважень;
• антимонопольні питання (конкуренція), за винятком випадків, коли судове рішення засноване на поведінці, яке являє собою угоду, що обмежує конкуренцію, або практику узгоджених дій фактичних чи потенційних конкурентів щодо фіксації цін, подачі недобросовісних заявок на участь у торгах, встановлення обмежень або квот, розподіл ринків за допомогою розподілу споживачів, постачальників, територій або сфер торгівлі, якщо при цьому така діяльність та її наслідки відбулися в державі, суд якої виніс рішення;
• реструктуризація суверенного боргу за допомогою односторонніх державних заходів.

Для порівняння, на більшість із зазначених вище питань поширюється Кишинівська Конвенція. Також варто наголосити на тому, що Конвенція 2019 р. не застосовується до арбітражних і пов'язаних з ними процесів, проте щодо них діє Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. (далі — Нью-Йоркська Конвенція).

Умови та порядок визнання і виконання судового рішення

Відповідно до ст. 5 Конвенції 2019 р., судове рішення може бути визнане і виконане у разі дотримання хоча б однієї з таких умов:

• особа, проти якої було порушене клопотання про визнання або виконання, мала постійне місце проживання/місцезнаходження в державі походження (тут і далі — держава, судом якої винесене судове рішення) на той момент, коли ця особа стала стороною розгляду в суді походження;
• фізична особа, проти якої було порушене клопотання про визнання або виконання, мала основне місце підприємницької діяльності в державі походження на момент, коли така особа стала стороною розгляду в суді походження, а позов, щодо якого винесене рішення, був поданий у зв'язку зі здійсненням такої діяльності;
• особа, проти якої було подане клопотання про визнання або виконання, є особою, яка подала позов (який не є зустрічним позовом), щодо якого винесене рішення;
• відповідач мав філію, агентство або інший підрозділ, що не має статусу юридичної особи, в державі походження на момент, коли така особа стала стороною розгляду в суді походження, а позов, щодо якого винесене рішення, був поданий у зв'язку з діяльністю цієї філії, агентства або підрозділу;
• відповідач висловив згоду на юрисдикцію суду походження під час судового розгляду, за результатами якого було винесене рішення;
• відповідач заперечував по суті заявлених вимог у суді походження, не заперечуючи юрисдикцію в терміни, передбачені правом держави походження, за винятком випадків, коли очевидно, що заперечення проти юрисдикції або щодо здійснення юрисдикції не були б задоволені відповідно до такого права;
• предметом судового рішення є договірне зобов'язання, його виніс суд договірної держави, де виконання цього зобов'язання відбулося або мало відбутися відповідно до договору сторін або права, застосовуваного до договору, за відсутності узгодженого місця виконання, якщо тільки діяльність відповідача щодо договору не формувала навмисного та істотного зв'язку з цією державою;
• предметом судового рішення є оренда нерухомого майна, його виніс суд держави, в якій знаходиться майно;
• судове рішення було винесене проти відповідача щодо договірного зобов'язання, забезпеченого речовим правом щодо нерухомого майна, що знаходиться в державі походження, якщо договірна вимога була пред'явлена разом із судовою вимогою проти того самого відповідача, що стосується такого речового права;
• судове рішення було винесене на підставі позадоговірного зобов'язання, яке виникло у зв'язку зі смертю, тілесними ушкодженнями, шкодою, завданою матеріальному майну, або його втратою, а також щодо дії або бездіяльності, які відбулися в державі походження та які безпосередньо заподіяли шкоду, незалежно від того, де була заподіяна така шкода;
• судове рішення стосується дійсності, заснування, наслідків, управління або зміни трасту, створеного добровільно і зафіксованого в письмовому вигляді, в той момент, коли був розпочатий судовий розгляд, державу походження було визначено в документі, на підставі якого заснований траст, як державу, в судах якої повинні вирішуватися такі питання; або в той момент, коли був розпочатий судовий розгляд, державу походження було прямо або побічно визначено в документі, на підставі якого заснований траст, як державу, де знаходиться основне місце управління трастом;
• судове рішення було винесене за зустрічним позовом в тій частині, в якій це рішення було прийняте на користь особи, яка подала зустрічний позов, за умови, що зустрічний позов був поданий у зв'язку з тією ж угодою або ситуацією, у зв'язку з якою був поданий основний позов; або в тій частині, в якій це рішення було прийняте не на користь особи, яка подала зустрічний позов, якщо тільки право держави походження не потребує подання зустрічного позову з метою уникнення преюдиції;
• рішення було винесене судом, визначеним у договорі, укладеному або оформленому в письмовому вигляді чи за допомогою інших засобів комунікації, який не є договором про винятковий вибір суду.

Ст. 7 Конвенції 2019 р. окреслює підстави для відмови у визнанні та виконанні. Зокрема, у визнанні або виконанні судового рішення може бути відмовлено з наступних підстав:

• документ, на підставі якого був розпочатий судовий розгляд, або подібний документ, у тому числі заява із зазначенням основних елементів позову, не доведений до відома відповідача в розумний термін і таким чином, щоб у відповідача була можливість підготуватися до захисту, якщо тільки відповідач не з'явився і не представив позицію у справі без оскарження процедури повідомлення в суді походження за умови, що право держави походження дозволяє оскаржити повідомлення; або був доведений до відома відповідача у запитуваній державі способом, несумісним з фундаментальними принципами права запитуваної держави щодо вручення документів;
• судове рішення було отримане шляхом обману;
• визнання або виконання судового рішення суперечитиме публічному порядку запитуваної держави, включаючи ситуації, коли певні процедури, що передували винесенню судового рішення, були несумісними з фундаментальними принципами процесуальної справедливості такої держави, а також ситуації, що загрожують безпеці та суверенітету такої держави;
• розгляд в суді походження не відповідав договору або вказівці в документі, на підставі якого заснований траст, відповідно до яких спір підлягав вирішенню в суді іншої держави, ніж держава походження;
• судове рішення несумісне з рішенням, винесеним судом запитуваної держави щодо спору між тими ж сторонами;
• судове рішення несумісне з раніше винесеним судом другої договірної держави рішенням між тими ж сторонами й з того самого предмета, за умови, що таке більш раннє рішення відповідає вимогам, необхідним для його визнання в запитуваній державі.

Для порівняння, Кишинівська Конвенція однією з підстав для відмови у визнанні та виконанні рішень передбачає закінчення строку давності виконання, передбаченого законодавством запитуваної договірної сторони. Відсутність такої підстави у Конвенції 2019 р., очевидно, є упущенням та може викликати певні труднощі у процесі реалізації її положень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції 2019 р., процедура визнання, оголошення про виконання або реєстрації для виконання, а також виконання судового рішення регулюється правом запитуваної держави, якщо інше не передбачено цією Конвенцією. Процедурні питання щодо визнання та виконання рішень на підставі Конвенції 2019 р. регламентуються Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 р. №1092/5/54.

Висновки

Таким чином, сподіваємося, що Конвенція 2019 р., яка стала підсумком тривалої та інтенсивної роботи Спеціальної комісії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, стане взаємоприйнятним міжнародним інструментом щодо визнання і виконання іноземних судових рішень та полегшить доступ до правосуддя як фізичним, так і юридичним особам, гарантує їм визначеність та передбачуваність.