Поняття «Женевські конвенції» у більшості юристів асоціюються з чотирма Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 р. Це чотири самостійних міжнародних договори: Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, з складу збройних сил на морі; Женевська конвенція про поводження з військовополоненими; Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни. Їх зазвичай так і називають – «Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року». Унікальність цих конвенцій полягає в тому, що разом зі Статутом ООН вони – єдині міжнародні договори, в яких беруть участь всі держави. Це є свідоцтвом непорушної значущості їх норм і уособленням приналежності держави до міжнародного співтовариства. Заперечення, ігнорування фундаментальних норм, проголошених у цих конвенціях, ставить державу поза межею цивілізованого співтовариства, а дії індивіда кваліфікує як воєнні злочини поряд із агресією, геноцидом і злочинами проти людяності, які вважаються міжнародними злочинами і підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наразі Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. діють разом із трьома Додатковими протоколами: Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 р.; Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, від 8 червня 1977 р.; Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми, від 8 грудня 2005 р. Кожен Додатковий протокол – самостійний міжнародний договір, який передбачає окрему процедуру приєднання до нього держави-учасниці Женевських конвенцій. Однак ступінь участі держав у Додаткових протоколах є нижчим, ніж у Женевських конвенціях 1949 р.
У сукупності Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. із Додатковими протоколами уособлюють право Женеви, основну частину міжнародного гуманітарного права – права, направленого на обмеження насильства під час війни. Друга частина міжнародного гуманітарного права – право Гааги, основу якого складають конвенції, спрямовані на обмеження засобів і методів ведення війни, серед яких нині діюча Гаазька конвенція про закони і звичаї війни від 1907 р. Крім конвенцій, вирішальне значення в міжнародному гуманітарному праві мають звичаєві норми, кодифікація яких була здійснена Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Ці норми носять універсальний характер і є обов’язковими для всіх держав та інших суб'єктів у період збройного конфлікту.
За своєю суттю кожна норма міжнародного гуманітарного права є балансом між гуманністю та воєнною необхідністю, балансом, який був досягнутий державами в процесі прийняття Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. та інших міжнародних договорів у сфері міжнародного гуманітарного права.
Міжнародне гуманітарне право не містить заборони на ведення війни – цю заборону містять інші норми міжнародного права. Міжнародне гуманітарне право застосовується лише в разі збройного конфлікту та створено державами саме для того, щоб накласти певні рамки на насильство під час війни, обмежити страждання, захистити жертв війни. Саме тому для досягнення мети, з якою його створили держави, міжнародне гуманітарне право не оцінює правомірність чи неправомірність збройного конфлікту, рівною мірою може застосовуватися до жертви й агресора, не потребує взаємності.
Водночас обмежувальні механізми Женевських конвенцій працюють, захищаючи осіб, які не беруть участі або припинили участь у збройних конфліктах, регламентують ведення збройного конфлікту, обмежують насильство під час збройного конфлікту певними рамками. Як і будь-яка норма права, норми міжнародного гуманітарного права, на жаль, порушуються, але порушення норми – це ще не свідчення її недосконалості. Механізми відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права переважно знаходяться поза межами галузі – це питання відповідальності держав у цілому. Щодо міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб за воєнні злочини, міжнародне співтовариство пройшло величезний шлях, зрештою створивши Міжнародний кримінальний суд. Його ефективність, як і ефективність будь-якого міжнародного суду та будь-якої норми міжнародного права, перебуває у сфері відповідальності держав і міжнародного співтовариства в цілому. Проте, у порівнянні з попередньою історією воєн, людство зробило величезний крок уперед.
На відміну від більшості галузей міжнародного права, міжнародне гуманітарне право має свого засновника, точну дату і місце народження. Це Анрі Дюнан, швейцарський підприємець. Саме завдяки подвижництву Анрі Дюнана 22 серпня 1864 р. у Женеві була прийнята перша із Женевських конвенцій – Конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою 1864 р. Із прийняттям першої Женевської конвенції нерозривно пов'язано виникнення емблеми Червоного Хреста і створення Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а в подальшому – Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Сьогодні ми вдячні Швейцарії, яка у багатьох асоціюється з Червоним Хрестом, захистом жертв війни, штаб-квартирою Міжнародного Комітету Червоного Хреста і батьківщиною Анрі Дюнана – людини з непростою долею, який став уособленням гуманності та людинолюбства. Одна людина, одна книга «Спогади про битву при Сольферіно», а в результаті – мільйони врятованих життів, позбавлених від страждань, міжнародне гуманітарне право, Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця з національними товариствами в більшості держав.
Саме Міжнародний Комітет Червоного Хреста є незмінним хранителем міжнародного гуманітарного права, а його розвиток відбувається за безпосередньої участі Комітету. Саме МКЧХ був ініціатором і організатором перегляду Женевських конвенцій 1929 р. і прийняття Женевських конвенцій 1949 р. на Дипломатичній конференції в Женеві, скликаній Федеральною радою Швейцарії.
Унікальна система взаємодії МКЧХ, національних товариств і представників держав у форматі Міжнародних конференцій Червоного Хреста забезпечує поступовий розвиток міжнародного гуманітарного права. Особлива роль у реалізації Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. належить МКЧХ, чиї права і повноваження прямо прописані в Конвенції. Як хранитель міжнародного гуманітарного права, МКЧХ на національному рівні сприяє імплементації та поширенню знань про міжнародне гуманітарне право в мирний час і його правильному застосуванню під час збройного конфлікту.
Значна роль у розвитку та реалізації міжнародного гуманітарного права належить національним товариствам. По-перше, вони є прямими адресатами норм Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., які забезпечують правові рамки для їх діяльності та захисту в період збройного конфлікту (наприклад, ст. 26, 28, 44 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р. про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях).
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Товариство Червоного Хреста України», «…законодавство України про Товариство Червоного Хреста України та про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала ґрунтується на Конституції України, Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року та Додаткових протоколах до них...», а в ст. 9 прямо зазначено, що Товариство Червоного Хреста України «…здійснює діяльність, що випливає із Женевських конвенцій з питань надання допомоги пораненим, хворим та іншім особам, які постраждали під час збройних конфліктів».
По-друге, делегації національних товариств мають вплив на створення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема в процесі роботи Міжнародних конференцій Червоного Хреста. Перші проекти Женевських конвенцій було розглянуто на «Попередній конференції національних товариств Червоного Хреста з вивчення Конвенцій і різноманітних проблем, які стосуються діяльності Червоного Хреста» в 1946 р. і прийнято на ХVII Міжнародній конференції Червоного Хреста. З 1991 р. делегація Товариства Червоного Хреста України бере участь у Міжнародних конференціях Червоного Хреста.
По-третє, національні товариства беруть активну участь у поширенні знань про міжнародне гуманітарне право. Згідно ст. 12, Товариство Червоного Хреста України має право «…поширювати інформацію про Міжнародний червонохресний рух, про міжнародне гуманітарне право та про свою діяльність, пропагувати ідеї та завдання Товариства».
По-четверте, на національні товариства покладено зобов'язання, котрі випливають з Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., щодо правильного використання відмітних емблем на території держави. Щодо Товариства Червоного Хреста України, ці повноваження закріплено в Законі України «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні».