Нещодавно до ВРУ було внесено законопроєкт щодо скасування права Мін’юсту та його територіальних органів розглядати скарги у сфері державної реєстрації. У зв’язку з цим такі повноваження мали б залишитися лише у судів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Автори законопроєкту зазначають, що протягом кількох останніх років набула особливої гостроти проблема незахищеності власників нерухомого майна та корпоративних прав від злочинних дій, внаслідок яких відповідне майно протиправно переходить під контроль інших осіб. З огляду на це є пропозиція змінити систему захисту таких прав шляхом скасування повноважень Мін’юсту та його територіальних органів у сфері розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних реєстраторів та суб’єктів державної реєстрації. Однак ні з пояснювальної записки до законопроєкту, ні з Указу Президента України (на виконання якого було розроблено законопроєкт) не вбачається роз’яснення доцільності та необхідності внесення таких змін.
Отже, наскільки ефективними можуть бути нововведення та чи є вони обґрунтованими?
№ 1. Всі праві, а суд правіший
Перш за все, звернемося до поняття ієрархічності у процедурі такого оскарження. Слід зазначити, що право останнього слова завжди залишається за судами, оскільки:
1) Мін’юст чи відповідний територіальний орган відмовляє у розгляді скарги в разі наявності інформації про судове провадження у зв’язку зі спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;
2) рішення Мін’юсту та його територіальних органів у будь-якому випадку можна оскаржити у судовому порядку.
Таким чином, після висновку Мін’юсту ситуація може розвинутися за двома сценаріями: сторони можуть погодитися або ж піти до суду з метою його оскарження (що частіше за все і відбувається).
№ 2. А що по строках?
Якщо повноваження щодо оскарження у сфері державної реєстрації залишаться виключно у судів, це лише збільшить навантаження на судову систему. Більше того, строк такого оскарження може затягнутися (з урахуванням проходження всіх інстанцій) на роки. Тобто головним недоліком судового оскарження, як завжди, є строк такої процедури.
Водночас загальний строк розгляду та вирішення скарги Мін’юстом не може перевищувати 45 календарних днів, а його виконання у більшості випадків відбувається протягом доби шляхом внесення змін у державний реєстр.
№ 3. Реформа на реформі
Слід зазначити, що лише у 2020 р. було перезапущено колегію з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яка, за очікуваннями та наявними відгуками у ЗМІ, здійснює ефективну боротьбу з неправомірними (рейдерськими) проявами у сфері державної реєстрації. У зв’язку з цим внесення такого законопроєкту на розгляд ВРУ виглядає щонайменше незрозумілим та, виходячи з наявної інформації про діяльність колегії, недоцільним.
№ 4. Чи є зловживання?
У цьому аспекті слід звернути увагу на право Мін’юсту та його територіальних органів щодо тимчасового блокування або анулювання доступу державного реєстратора до державного реєстру. З одного боку, такі повноваження можуть призвести до зловживань, а з іншого - стимулюватимуть до невчинення неправомірних дій у сфері державної реєстрації. У будь-якому випадку вказані заходи є крайньою формою реагування, та за наявності підстав можуть бути оскаржені в суді у разі їх неправомірності.
Водночас, об’єктивно кажучи, суди теж можуть зловживати своїми повноваженнями у цій сфері, і у такому випадку може існувати необхідність у оскарженні їх рішень у вищих інстанціях.
Висновки
Враховуючи проаналізовані аспекти, наразі не можна однозначно стверджувати про позитивні зміни у разі прийняття законопроєкту. Навпаки, зміна процедури оскарження видається необґрунтованою та недопрацьованою, оскільки не залишає жодних альтернатив, що в сучасних реаліях може зробити цей процес надзвичайно затяжним та ресурсовитратним.