Сучасна діяльність органів державної влади в Україні регулярно демонструє неспроможність втілити бажання чи реалізувати вимоги різних верств населення. Більше того, досить часто можна спостерігати ігнорування ключових проблем соціальних груп. Вагомим інструментом для налагодження діалогу з представниками влади та подальшого втілення в життя «волі народу» є лобізм.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті проаналізуємо такі два доволі дотичні явища, як лобізм та корупція, їхні спільні та відмінні риси та розглянемо приклади лобіювання на практиці.
Варто зазначити, що сам термін «лобізм» часто асоціюється безпосередньо з корупцією, тобто впливом на представників влади задля незаконного використання їхніх повноважень з метою особистого збагачення, проте це не так.
На сьогодні в Україні не існує єдиного критерію визначення лобіювання та його розмежування від корупційного впливу. Це спричинено відсутністю законодавчого регулювання цього механізму. Як демонструє міжнародна практика, зокрема, у Сполучених Штатах Америки ще з 1946 р. лобізм є окремим видом діяльності. Більше того, на лобіста покладені відповідні права та обов’язки. Він зобов’язаний, по-перше, бути офіційно зареєстрованим як виконавець такої діяльності та, по-друге, 4 рази на рік подавати фінансовий звіт до відповідних державних органів. Такий підхід до лобізму пояснюється потребами самих політиків та майбутніх представників влади, адже за відсутності державного фінансування виборів вони повинні шукати джерела самостійно. Відповідно, розробляючи власний план дій та політичну програму, майбутній політик формує її у відповідності з побажаннями корпорацій, профспілок та інших організацій задля отримання ресурсів з фондів для здійснення майбутньої діяльності.
У європейській практиці також давно наявні сталі механізми лобіювання. Європейський Союз надає можливість співробітництва законодавчих інституцій та суспільства. До прикладу, варто зазначити про «Реєстр прозорості Європейської комісії», звідки будь-яка європейська організація може отримати інформацію про відкриття правового питання у майбутньому законодавстві ЄС та навести власну позицію чи запропонувати хід дій для врегулювання того чи іншого питання.
Аналізуючи українську історію, бачимо, що ще з часів Радянського Союзу будь-який лобізм був не те що заборонений — його просто не існувало в диктаторській державі з імперативною формою правління, де єдиним джерелом влади є лідер та похідні високопосадовці. На жаль, з часів набуття незалежності інститут лобіювання в Україні не набув правових характеристик та ознак правомірного механізму, який можна вільно реалізувати на практиці, знаючи межу, за яку переступати заборонено. Слід наголосити, що українські законодавці намагалися прийняти Закон України «Про лобізм» (законопроект № 5144), головною метою якого було законодавче врегулювання лобізму та забезпечення його державного й громадського контролю. Відповідно до пояснювальної записки проєкту, він кваліфікував діяльність лобістів як легальний демократичний шлях взаємодії влади і суспільства, створював законодавчі бар’єри для зловживань і корупції, захищав органи державної влади від незаконних дій, а також сприяв підвищенню професіоналізму і відповідальності посадовців під час розробки та реалізації державної політики. Проте законопроект було відкликано, що ще раз довело незацікавленість народних обранців в узаконенні інституту лобіювання.
Порівнюючи корупцію та законне лобіювання інтересів, слід визнати, що ці два явища, тотожні у більшості ознак, проте мають одну відмінну рису, що істотно відрізняє їх — законність. Відповідність національному законодавству знаходить свій прояв у кількох аспектах, недотримання хоч одного з яких перетворює законний механізм впливу на владу на корупційну схему. Такими критеріями є, по-перше, суб’єкти, тобто безпосередньо ті, хто здійснюватиме такий вплив; по-друге, спосіб досягнення власного інтересу; та, наостанок, правомірність бажаної мети й усі можливі похідні наслідки, що можуть мати місце у разі її прояву.
Хто ж може бути суб’єктами законного лобіювання? Однозначно, що таким суб’єктом має бути певна соціальна група. Наприклад, об’єднання підприємців, громадські організації, що поєднані єдиним напрямом діяльності (екологічна, спортивна, молодіжна сфери тощо). Така вимога щодо групи фізичних чи юридичних осіб проявляється через обов’язковість наявності публічного інтересу, який і є важелем розмежування особистого збагачення від задоволення потреб громадськості. Більше того, такий інтерес має бути проявом вільного волевиявлення, а не нав’язаного обманом або непрямим примусом «бажання» олігарха.
Щодо способів лобіювання, то це усі діяння/бездіяльність представників суспільства, спрямовані на досягнення бажаної мети. Варто зазначити, що саме спосіб є зовнішнім фактором лобізму, за допомогою якого можна першочергово розрізнити законний вплив від корупції. До прикладу, яскравими незаконними способами можуть бути підкупи, шантаж, погрози або інформаційна ізоляція, іншими словами, усі діяння, що створюють тиск або обмежуючі обставини для представника влади. Законним же способом є будь-яка інша форма діалогу між владою та суспільством задля досягнення консенсусу чи компромісу та прийняття найбільш сприятливого рішення з-поміж усіх можливих.
Під час аналізу законності поставленої мети на перший погляд може здатися, що це найбільш очевидна ознака, за якою можна викрити корупцію, проте це не так. Звісно, прохання про прийняття, зміну або припинення місцевого нормативно-правового акта може відображати пряме порушення дотичних норм закону, та зазвичай за таким «правомірним» впливом на реалізацію «групового інтересу» може ховатися «глобальна ціль» одного суб’єкта. Межа між законною та незаконною метою надзвичайно тонка, і часом цілком правомірне рішення може приховувати далеко не правомірні наслідки, що в подальшому знайдуть прояв на практиці.
Підсумовуючи сказане, встановлюючи суб’єктів, спосіб та законність поставленої мети, маємо констатувати, що чіткого механізму розмежування корупції від законного лобізму в українських реаліях не існує. Ба, більше, науковці мають досить різні, часом протилежні погляди на сам лобізм в принципі: одні називають його формою «м’якої корупції», а інші стверджують, що це одна з форм демократичного досягнення «волі народу». Тому, на мою думку, об’єктивне відмежування корупції можливе лише зі спливом часу після законодавчої чи виконавчої реалізації публічного інтересу та проявів матеріальних наслідків, що об’єднані єдиним причинно-наслідковим зв’язком.