У нещодавньому інтерв’ю куратор з юридичних питань офісу Президента України Андрій Смирнов визнав, що президентський законопроект є, перш за все, політичною відповіддю на свавілля Конституційного Суду. Водночас головний юрист Президента дорікнув, що інші законодавчі ініціативи, подані головою Верховної Ради, фракціями «ЄС» чи «Голос», вирішують лише тактичне завдання «повернення статусу-кво законодавства, яке існувало до моменту винесення рішення КС», тоді, коли «на поверхні питання конституційної кризи, довіри до КСУ». На думку Смирнова, жоден проєкт, окрім президентського, не пропонує шляхів подолання дефіциту конституційної легітимності як такого.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Політичний шлях вирішення конституційної кризи, запропонований Президентом України, за певних обставин може бути виправданий, проте точно призведе до ще радикальніших флуктуацій конституційних величин, зокрема гарантій незалежності правосуддя та права на справедливий суд і остаточно зруйнує хиткий баланс між інтересами верховенства права та запитом суспільства на справедливість.
Проєкт закону №4311, поданий народними депутатами з фракцій «Слуга Народу» та «Голос», пропонує встановити, що Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо в його складі є 17 суддів (зараз вимога — 12). Це фактично дозволить заблокувати роботу КСУ до моменту його доукомплектування.
Проєкт №4292, зареєстрований депутатами від «Батьківщини», змінює порядок моніторингу способу життя суддів. За задумом законодавців, повноваження щодо моніторингу життя та статків суддів мають бути передані до ВККСУ. Притягнення до відповідальності здійснюватиме Вища рада правосуддя на основі встановлених фактів під час перевірки декларацій Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Ухвалення такого проєкту укорінить судову поруку та зробить механізм моніторингу декларацій суддів символічним, а не реальним процесом.
Олексій Гончаренко у своєму проєкті закону №4288-1 досить своєрідно вирішив подолати кризу правовладдя, запропонувавши не тільки визнати останнє рішення КСУ як нікчемне, а й провести нові парламентські вибори.
Родзинкою серед законодавчих пропозицій є проєкт №4308, згідно з яким Галина Янченко ініціює перегляд бюджетних видатків на функціонування Конституційного Суду у бік зменшення і, відповідно, перерозподіл таких коштів на розвиток освітніх програм.
Натомість Єлизавета Ясько заявила, що легітимний шлях подолання конституційного кривосуддя пролягає крізь негайне ухвалення у другому читанні проєкту закону «Про народовладдя через всеукраїнський референдум». Саме цим буде відкрито двері для проведення конституційного всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. На такому референдумі, на думку народного депутата, громадяни України зможуть підтримати проєкт змін до Конституції в частині формування та оновлення складу Конституційного Суду на засадах доброчесності і професійності.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності з групою народних депутатів підготував зміни (проєкти №№4309 та 4310) в частині адміністративного законодавства: встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за подання недостовірних відомостей у декларації публічної особи.
У Раді також зареєстровані законопроекти народних депутатів Олександра Дубінського та Сергія Іонушаса (спільно з групою нардепів зі «Слуги Народу»), які ще не опубліковані. Найбільш обговорюваним та реалістичним з точки зору депутатів «Слуги Народу» є проєкт голови Верховної Ради під №4304, який покликаний де-факто відновити дію положень, скасованих Конституційним Судом. Головне науково-експертне управління ВРУ слушно підкреслило, що відновлення дії положень, визнаних неконституційними, буде прямо суперечити конституційним гарантіям. Такий варіант розв’язання складної правової колізії вибудовано з логіки ухвалення Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 2014 р. Однак проведення такої аналогії є хибною логікою. Відновлення дії Конституції 2004 р. може розглядатись крізь призму концепції Європейського суду з прав людини «Демократія, яка здатна сама себе захистити», оскільки існувала реальна та безпосередня загроза існуванню демократичного ладу в Україні. Наразі бракує підстав, щоб кваліфікувати загрозу демократичному ладу як реальну та безпосередню (як це вимагається ЄСПЛ). Тому законодавчі новели, подані Дмитром Разумковим, викликають ряд питань щодо їх відповідності конституційним та міжнародним стандартам.
Окреслені шляхи подолання наслідків зневіри до конституційної юстиції значно відрізняються за змістом та формою. Більшість законодавчих ініціатив об’єднує точковий та тимчасовий характер. А як демонструє практика, наприклад, з добором до складу ВККСУ, тимчасові рішення часто не відповідають стандартам належного та ефективного врядування. Існуюча конституційна архітектура міцно закріпила гарантії незалежності суддів Конституційного Суду, і без зміни конституційних положень оновлення дискредитованого судового корпусу КСУ виглядає неможливим. Якщо подібні конституційні ініціативи виходитимуть з офісу Президента чи парламентської зали, Конституційний Суд має контрольний механізм блокування у порядку, передбаченому ст. 159 Конституції України. Тому єдиним формально вірним з точки зору конституціоналізму та прагматичності шляхом виходу з кризи є оновлення складу Конституційного Суду шляхом проведення референдуму за народною ініціативою, результати якого, відповідно до практики самого Конституційного Суду, «є остаточними і не потребують затвердження або схвалення Верховної Ради України чи будь-якого іншого органу державної влади України».