Наразі в практиці навіть судів вищих інстанцій існує неоднозначна позиція щодо того, чи копія належно завіреного ордера підтверджує повноваження адвоката в судовому процесі. Наприклад, в ухвалі Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.01.2019 р. у справі №808/3502/17 зазначено, що «касаційна скарга позивача підписана представником за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва». Водночас суд вказує, що для підтвердження повноважень представника позивача разом з касаційною скаргою було надано належно завірену копію ордера. Отже, такі дії суду можна розцінювати так, що належно завірена копія ордера не підтверджує повноваження адвоката.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В інших рішеннях Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду зазначено, що положення норм процесуального права дають підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені оригіналом ордера, що посвідчує такі повноваження, або його копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема особою, яка має повноваження на засвідчення копії довіреності (постанова Верховного Суду від 17.12.2018 р. у справі №308/8995/17, від 21.11.2018 р. у справі №317/343/17). Для повної та детальної відповіді на окреслене питання розглянемо норми законодавства, які регулюють такі правовідносини.
Ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. №2747‑IV (далі — КАС України) передбачено право сторони, третьої особи в адміністративній справі, а також особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через представника. Водночас, згідно з ч. 1 ст. 59 КАС України, повноваження представників сторін та інших учасників справи фізичних осіб мають бути підтверджені довіреністю фізичної особи, яка повинна бути посвідчена нотаріально або іншою особою (у визначених законом випадках).
Ч. 1 ст. 57 КАС України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. №5076‑VI (ч. 4 ст. 59 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 59 КАС України, оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Положення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтвердженні копією ордера або довіреності, засвідченої у визначеному законом порядку. Однак як бути, якщо суд все ж таки відмовив у допуску до провадження з тієї підстави, що сторона надала копії належно завіреного ордера чи довіреності.
Насамперед, потрібно враховувати, що в такому випадку, найімовірніше, сторона пропустила строки на апеляційне чи касаційне оскарження, а тому потрібно повторно подавати апеляційну/касаційну скаргу з вимогою про поновлення строків, зважаючи на наступну мотивацію. Дії суду порушують ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., адже безпідставне повернення касаційної скарги порушує право позивача на справедливий суд та доступ до правосуддя. Під доступом до правосуддя, згідно зі стандартами Європейського Суду з прав людини, мається на увазі здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного та безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь‑якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням (зокрема, щодо умов прийнятності скарг). Такі обмеження не можуть зашкоджувати суті права доступу до суду, повинні переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Мельник проти України», №23436/03, п. 22‑23, від 28.03.2006 р.). Варто зазначити, що підстава повернення апеляційної/касаційної скарги з таких підстав є формальною і необґрунтованою та порушує права Позивача щодо доступу до правосуддя.
Конституційне право на судовий захист передбачає як неодмінну складову такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, а також конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що також узгоджується зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішенні Суду у справі «Ilhan v. Turkey» зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю та без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Окрім того, у справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що ст. 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд, з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення касаційної скарги без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною. В такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, існують певні механізми для відновлення порушеного права. Звертаючись до суду, стороні потрібно зважати, передусім, на різні позиції вищих інстанцій під час вирішення одного і того ж питання, що в майбутньому може вплинути на права сторони в судовому процесі.