21 січня 2020, 11:38

Комплаєнс як стратегія виживання

Опубліковано в №1 (707)

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР, ЮК» керуючий партнер, адвокат, к.е.н.

У 2014 р. молдавські ЗМІ повідомляли про «російські пральні» — схему виведення російських грошей через молдавські банки. Загалом через цю схему пройшло майже 20 млрд доларів. До схеми так чи інакше були залучені 19 банків із Росії та 3 банки з Латвії. Під роздачу потрапив також німецький Deutsche Bank, в якому знаходилися кореспондентські рахунки молдавських і латвійських банків.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Чи стосується вся ця сумна історія комплаєнсу — системи протидії загрозам та управління ризиками, що забезпечує відповідність діяльності вимогам державних органів? І так, і ні. Чи можна назвати епоху до комплаєнсу в банках (тобто до 2001 р.) епохою відмивання брудних грошей? Ні! І ще раз ні! Те, що почалося з 2001 р. під егідою боротьби з тероризмом і в результаті вилилося в комплаєнс, АМЛ у банках, обмін інформацією в межах ОЕСР та план BEPS, закриття всіх офшорних банків і практичну ліквідацію офшорних компаній у класичному розумінні — це ніщо інше як цілеспрямована боротьба з мінімізацією оподаткування, що проводиться під егідою найбільших і наймогутніших країн по всьому світу. Це перша в історії цивілізації світова податкова революція. Тобто банальну боротьбу за доходи, за перерозподіл коштів у світовому масштабі видають за щось велике — за боротьбу з корупцією і тероризмом.

В ситуації, коли сьогодні потрібно вижити, на перше місце в банку виходить система комплаєнсу. Щоб не говорити гучними словами та не уподібнюватися до державної риторики, відзначимо дійсно найважливіше. Наразі основною метою комплаєнсу є захист банку (компанії), щоб за його (її) участю не була проведена операція, результати якої принесуть більше збитків, ніж прибутків. Під збитками ми розуміємо не тільки операційні збитки, але й втрати, пов'язані з репресивними заходами, штрафами, позбавленням ліцензій, репутаційні ризики, судові витрати тощо. Це означає, що для виживання нам потрібно розробити, створити ефективну систему, яка дозволить оперативно оцінювати ризики кожної операції та клієнта, а отже, приймати правильні рішення. Тобто комплаєнс-система — це система оцінки ризиків. Ми визначили для себе власну шкалу ризиків і вважаємо, що вона повніше, чесніше та об'ємніше відповідає викликам часу, ніж шкала, прописана в незліченних законах і положеннях.

1. Ризик несплати (сплати неповною мірою) податків банком (компанією) або його (її) клієнтами, ризик малоприбуткових клієнтів.

Для початку рахуємо, скільки доходу приносять такі операції або такий клієнт. Це базова відправна точка. Якщо мало, то такі операції або такий клієнт нас зовсім не цікавлять, незалежно від ризиковості за класичними джерелами. Адже, як не дивно, будь-яка операція, будь-який клієнт несе в собі приховані непрораховані ризики, які банку (компанії) брати на себе немає сенсу. Якщо прибуток адекватний, то постає таке питання: «Чи не є операція спробою законно мінімізувати податки від цілком легальної діяльності?». Якщо так, то починаємо підвищувати шкалу ризиковості таких операцій залежно від хитрощів, які застосовують клієнти. Якщо це реальна поставка, то питання необхідності збільшення комісій з обслуговування (зростання прибутковості банку) клієнт сприйматиме набагато лояльніше, ніж фінансовий посередник, який економічно не потягне зростання цін.

2. Реальна незалежність в ухваленні рішень, техніка «не брати прикуп».

Кожен банк (компанія) прагне зробити комплаєнс максимально незалежним у прийнятті рішень. Він відділений структурно й підпорядковується безпосередньо тільки першій особі компанії. На офіцерів комплаєнсу закон поклав персональну відповідальність за прийняті рішення. Комплаєнс ніколи не спілкується з клієнтом особисто. Тут питання полягає навіть не в підкупі або в чомусь схожому. Основне питання — психологічний чинник. Клієнт під час особистої зустрічі може справити приємне враження й таким чином перешкодити незалежності оцінки. Якщо ж документи збирала інша людина, то офіцеру комплаєнсу залишаються голі папери, можливість спілкуватися виключно з документами. Офіцеру комплаєнсу банку залишається лише сухе прийняття рішення. Йому потрібно зважити допустимість ризику, рівень прибутковості та забезпечувальні заходи (особистий рахунок, частоту перевірок і контролю), а також провести додаткові процедури (укладення аудиту та ін.), які можна запитувати регулярно.

3. Ризики PEP (політично значущих персон) клієнтів.

З якої б країни не був PEP, це завжди погано. Загальна рекомендація — не брати, якщо тільки є така можливість. Такий клієнт — це завжди квиток на війну, до того ж на чужу війну. Навіть якщо він 100% чистий політик або чиновник із найреспектабельнішої юрисдикції, завтра його політичні опоненти почнуть боротьбу за владу, а банк опиниться на арені бойових дій. Якщо звичайного клієнта правоохоронці та розслідувачі можуть оминути своєю увагою, то тут немає шансів. Що ж робити таким клієнтам? Це їхня проблема! Загалом, це PEPи винні в тому, що сьогодні так виглядає фінансова система.

4. Ризики власного персоналу.

Суворі часи вимагають суворих рішень. Бізнес — це війна, а військо вимагає контррозвідувальну структуру. Відділ кадрів, контррозвідка, внутрішній комплаєнс або як завгодно звана структура повинна постійно аналізувати життя, особисті відносини, роботу, мотивацію максимально великого кола співробітників. Праця, м'яко кажучи, неприємна, її всі зневажають, але хтось в інтересах акціонерів повинен це робити.

5. Ризики відмивання коштів, пов'язаних із тероризмом, торгівлею зброєю та людьми.

Ці ризики я поставив на передостаннє місце. Такий відверто нелегальний бізнес довго не живе, якщо його не покривають влади цілих держав. Однак для такого бізнесу влади країн створюють спеціально навчені банки, де можуть повністю все контролювати. Також це стосується торгівлі людьми, зброєю та відмивання коштів.

6. Ризики, пов'язані з активами банку, його кредитною політикою.

Як не дивно, але цей ризик опинився на останньому місці, до того ж не через малозначущість, а у зв'язку з обмеженою можливістю контролю. Регуляторні вимоги Центробанків, методологія оцінки та робота кредитних комітетів фактично позбавляє банк значної кількості токсичних активів. Тут основною проблемою є становий ризик — знецінення застав і падіння платоспроможності в результаті економічної політики держави, воєн та катаклізмів, але найбільше через бездіяльну судову систему та систему виконання рішень.

Отже, можна зробити висновок, що сьогодні значні сили та засоби бізнес повинен витрачати на непотрібну роботу, на утримання паразитного навантаження, щоб догодити надуманим вимогам і регуляціям. Однак навіть якщо це так, то нарікати на недосконалий світ — це так само, що й скаржитися на погану погоду. Тому всім тим, хто дорожить створеним власними руками дітищем під назвою «бізнес», потрібно або прийняти правила гри та проводити процедуру комплаєнсу на відповідному рівні, або взяти на свої плечі ризик втрати усього нажитого непосильною працею. Комплаєнс — це процедура оцінки та мінімізації всіх ризиків. Варто про це пам'ятати!

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати