Сотні кримінальних і судових справ на різних стадіях процесу не дають сьогодні спокійно спати колишнім та нинішнім керівникам банків. Як показує практика, фактично немає такого терміну, після спливу якого такий керівник може чітко розуміти, що до нього немає жодних претензій ані від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ані від акціонерів, ані від інших третіх осіб. Особливо це стосується банків у процесі ліквідації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спочатку давайте знайдемо відповідь на запитання, хто саме теоретично може бути притягнутий до особистої відповідальності? Хто є тим самим керівником, до діяльності якого привернута особлива увага? Відповідно до ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку. Але тут варто звернути увагу, що редакція цієї статті не завжди була саме такою. У різні періоди, наприклад, члени комітетів банку (кредитного, комітету управління активами та пасивами та інших) також вважалися його керівниками. Саме тому для оцінки ризиків членів комітетів насамперед треба розуміти, яка саме редакція статті закону діяла у певний період часу.
Відповідно до ст. 90 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи товариства, винні в порушенні передбачених цим Законом обов’язків, відповідають за збитки, заподіяні товариству своїми діями або бездіяльністю. Згідно із цією статтею, якщо відповідальність несуть кілька осіб, їхня відповідальність перед товариством є солідарною. А ось під «посадовими особами» цей Закон розуміє голову та членів наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративного секретаря акціонерного товариства, а також голову та членів іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.
А тепер перейдемо до запитання, за що можуть нести відповідальність керівники банку? Тут треба взяти до уваги, що їхні дії будуть розглядатися не тільки крізь призму Закону «Про банки та банківську діяльність», але й крізь призму Закону України «Про акціонерні товариства». Якщо проаналізувати відповідні норми обох законів, то можна дійти висновку, що діяльність керівників банку та їхні рішення мають відповідати таким принципам:
‒‒ діяти виключно в інтересах товариства;
‒‒ діяти добросовісно та розумно в межах повноважень, наданих статутом і законодавством;
‒‒ сприяти досягненню товариством успішних результатів;
‒‒ діяти з розумним ступенем обачливості та старанності й повідомляти про конфлікт інтересів.
Думаю, багато читачів погодяться, що принципи мають доволі суб’єктивний та оцінний характер. Так воно і є. І тут перед адвокатами виникає завдання «запакувати» в ці «принципи добросовісності» конкретні рішення і транзакції. З огляду на постійну тенденцію наближення української судової практики до міжнародної та практики Європейського суду з прав людини доволі важливо виглядає демонстрація не просто документів, а певної бізнес-логіки та виправданого ризику.
Що буде оцінювати суд у процесі розгляду справи? Чи були фідуціарні обов’язки посадової особи виконані належним чином та чи є причинно-наслідковий зв’язок між відповідними рішеннями та наявністю шкоди? (Під фідуціарними обов’язками теорія права розуміє таку поведінку, коли керівник банку зобов’язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів і клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно).
З причинно-наслідковим зв’язком у банківській системі все набагато складніше. Так, візьмемо будь-який системний банк України, який має сотні або тисячі щоденних транзакцій, виданих і непогашених кредитів. Як довести, що, наприклад, саме цей непогашений кредит призвів до погіршення фінансового становища всього банку? Очевидно, що непогашений кредит, особливо якщо ми маємо великого боржника, одразу приверне увагу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Але для формулювання висновків, які стануть основою притягнення до особистої відповідальності керівників банку, необхідно провести змістовну економічно-фінансову експертизу, висновки якої ще будуть підлягати додатковому аналізу.
Принцип особистої відповідальності керівників не є новелою і в іноземних юрисдикціях. Так, за законодавством Великої Британії, директор може бути притягнутий до такої відповідальності за певні транзакції або діяльність, яка в разі банкрутства компанії стане предметом розслідування ліквідатора. Це може бути продаж активів за ціною, нижче ринкової, навіть якщо швидкий продаж був виправданим з економічного погляду. Або надання преференцій одному кредитору порівняно з іншими. Або виявлення ознак шахрайства в діях такого директора. Це може статися навіть унаслідок того, що такий директор вчинив або не вчинив дії, які погіршують фінансовий стан кредиторів, що теж є доволі оцінним поняттям.
Напевно, єдине, що можна порекомендувати у такому випадку — пристебнути паски безпеки та періодично проводити аудит не просто процесів, але і формулювань та оцінки документів і аргументів для прийняття рішень із врахуванням останньої судової практики.