Здавалося б, уже не новина, але давайте згадаємо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У вересні 2021 року, а саме 23 вересня, Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».
Вже тоді це викликало значний ажіотаж та обговорення у суспільстві.
Вторгнення російської федерації на територію України на певний час змінило кут зору суспільства, але з набранням чинності вказаним Законом, а також з огляду на необхідність виконання зобовʼязань України, що випливають з її членства в Раді Європи, питання боротьби з надмірним впливом олігархів знову набуло актуальності.
Мета Закону
Як було вказано в пояснювальній записці до законопроєкту, реєстраційний номер 5599, від 02.06.2021, метою закону є визначення правових та організаційних засад функціонування системи запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів), та пов’язаних із ними осіб, змісту та порядку застосування відповідних заходів реагування.
У тексті ж прийнятого Закону вказана мета була дещо трансформована: «Метою цього Закону є подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, унеможливлення використання політичної влади для збільшення власних капіталів, забезпечення національної безпеки України в економічній, політичній та інформаційній сферах, захист конституційних прав та свобод громадянина, захист демократії, забезпечення державного суверенітету та уникнення випадків маніпулювання свідомістю громадян шляхом умисного спотворення інформації задля отримання доступу до ресурсів, що належать на праві власності Українському народові».
Фактично ми можемо звести мету Закону до такого невеликого речення: «метою Закону є запровадження ефективних механізмів запобігання олігархам зловживати впливом для накопичення багатства та влади».
Вказане загалом відповідає спільній меті укладеної Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншої сторони: яка передбачає необхідність зміцнення демократичних інститутів.
Однак варто зазначити, що пояснювальна записка не містила жодної інформації про досвід впровадження аналогічних механізмів у європейських країнах, що можна назвати значним недоліком.
Хто такі олігархи?
Закон містить досить широкі для трактування положення щодо того, кого слід вважати олігархом. Так, визначається, що особою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом), вважається фізична особа, яка одночасно відповідає щонайменше трьом із таких ознак:
– бере участь у політичному житті;
– має значний вплив на засоби масової інформації;
– є кінцевим бенефіціарним власником суб’єкта господарювання, який після дня введення в дію цього Закону є суб’єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та протягом одного року поспіль підтримує або посилює таке становище;
– підтверджена вартість активів особи та суб’єктів господарювання, бенефіціаром яких вона є, перевищує 1 мільйон прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.
Неможливо не погодитись із висновком до законопроєкту, наданого Комітетом з питань інтеграції України з Європейським Союзом, у якому вказано: «Законопроєкт містить занадто широкі критерії, що створюють загрозу навіть для громадян ЄС. Якщо особа матиме великі статки, контролюватиме медіа в Україні та профінансує політичні мітинги із закликом до депутатів, наприклад, посилити законодавство, спрямоване на гуманне ставлення до тварин, така особа може бути визнана олігархом. Сама назва законопроєкту необґрунтовано ставить знак тотожності між олігархом (термін має негативну конотацію, а відповідні особи справді загрожують демократії) та особою, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (поняття, яке не повинно бути поганим per se)».
На мою думку, справді, намагаючись впровадити практичні механізми виявлення олігархів та запобігання їх значному впливу, законодавець втратив один із найголовніших аспектів мети цього Закону – зловживання впливом має загрожувати національній безпеці України.
У чому недоліки?
Закон недосконалий. Та він і не може бути таким. З-поміж очевидно слабких положень маємо зазначити наступні.
На жаль, законотворцем використано розмиті, оціночні або не визначені у законодавстві поняття. Цього слід було б уникати в законодавчій діяльності. Натомість у тексті Закону, а саме у частині 6 статті 8, вжито поняття політичної відповідальності, яка станом на сьогодні не має визначених критеріїв. Чинне законодавство не містить дефініції такого поняття, що призведе до неможливості використання цієї норми або до зловживань у її використанні.
Окрім того, викликає питання можливість у позасудовому порядку визнавати особу олігархом та обмежувати її в правах. Таким особам буде заборонено фінансування будь-якої політичної агітації або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами.
Невже з усіма вимогами? Навіть тими, що покликані забезпечити та гарантувати права людини? І яким чином така заборона співвідноситься з правом людини брати участь в управлінні державними справами, що передбачено Конституцією України?
Станом на сьогодні Європейська комісія «За демократію через право» (більше відома як Венеціанська комісія) ще має надати свій висновок стосовно прийнятого Закону, і держава вже передбачає можливість та необхідність внесення змін до нього.
З нетерпінням та цікавістю ознайомлюся з її рекомендаціями, а я вважаю, що вони обовʼязково будуть.