«Жодна країна не повинна вважати, що у неї не буде випадків захворювання. Це може бути фатальною помилкою», – таке попередження пролунало з вуст Генерального директора ВООЗ Тедроса Гебреесуса на брифінгу 27.02.2020.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Які протиепідемічні заходи можуть запровадити, якщо коронавірус дістанеться України? Як це вплине на наші права та обов'язки?
МЕДИКО-САНІТАРНІ ТА АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАХОДИ
З метою біологічного захисту населення законодавство передбачає запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину (ст. 37 Кодексу цивільного захисту України). Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає обмежувальні протиепідемічні заходи як медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню.
Щодо обсервації, то законодавець не наводить дефініції цього поняття. У словниках під обсервацією розуміється ізоляція людей, які прибули з місць, де спостерігаються випадки інфекційних захворювань, для спостереження та профілактики. Тривалість обсервації визначається інкубаційним періодом захворювання, з приводу якого її призначено (Словник української мови у 20 томах. [Електронний ресурс]. – Режим доступу тут.
Поміщення українських та іноземних громадян, евакуйованих літаком з м. Ухань, на 14 днів під медичний нагляд у санаторії національної гвардії МВС України в м. Нові Санжари, цілком відповідає розумінню обсервації.
Найбільш суворим заходом у плані обмежень, яких зазнають громадяни, підприємства, установи та організації, вважається карантин. Карантин визначається як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Варто звернути увагу, що днями COVID-19 офіційно було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб (Наказ МОЗ України від 25.02.2020 р. №521). У разі потреби це дозволить застосовувати на відповідній території правовий режим карантину.
КАРАНТИН
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що карантин на відповідній території встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму здійснюють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:
- залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
- залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, з наступним повним відшкодуванням витрат у встановленому законом порядку;
- встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі потреби – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;
- запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;
- створювати на в'їздах і виїздах з території карантину контрольно-пропускні пункти тощо та ін.
На території карантину органи місцевого самоврядування створюють спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим протиепідемічним режимом – спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.
Особи, хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи із симптомами таких хвороб підлягають обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні, а хто особи, які мали достовірно встановлені контакти з хворим, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Важливо, що до скасування карантину його територію можуть залишити тільки особи, які пред'явили довідку, що надає право на виїзд за межі території карантину. Для отримання такої довідки охочим залишити територію карантину необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом. Довідка видається після закінчення терміну перебування в обсерваторі, враховуючи результати медичного нагляду та обстежень.
ПОВНОВАЖЕННЯ
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України (ст. 29 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»). Таким центральним органом є Міністерство охорони здоров'я України.
Кабінет Міністрів України відновив посаду головного державного санітарного лікаря України, яка з моменту реорганізації/ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби України існувала лише у рядках вказаного вище закону. За повідомленнями з офіційних джерел (текст розпорядження КМУ автору цього коментаря знайти не вдалося), на посаду головного державного санітарного лікаря України було призначено заступника Міністра охорони здоров'я України В.К. Ляшка.
В ситуації, що склалася навколо коронавірусу та інших інфекційних хвороб, таке рішення є більш ніж слушним. Водночас, з юридичної позиції, воно є небезспірним. Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, який за посадою є головним державним санітарним лікарем України.
Після реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби України реалізація державної політики у сфері захисту населення від інфекційних хвороб та епідеміологічного нагляду (спостереження), реагування на небезпеки для здоров’я та надзвичайні стани у сфері охорони здоров’я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення належить до повноважень Міністерства охорони здоров'я України (п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затверджене постановою КМУ від 25.03.2015 р. №267 в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 р. №90). Таким чином, головним державним санітарним лікарем України ex officio мав би бути керівник МОЗ – Міністр охорони здоров'я України.
Однак, вірогідно, через відсутність у Міністерки охорони здоров'я України профільної медичної освіти, головним державним санітарним лікарем України було призначено її заступника – лікаря за освітою та фахівця у сфері громадського здоров'я (зокрема, інфекційного контролю). Попри доцільність цього призначення, є підстави для виникнення питань навколо його легітимності та легітимності рішень, які прийматиме головний державний санітарний лікар України.
Зазначене вкотре ілюструє важливість забезпечення інституційної спроможності та якості законодавства у сфері охорони здоров'я. Існує нагальна потреба у внесенні змін, зокрема, до Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб», які усунули б колізії та прогалини, а також дозволили б ефективно відповідати на виклики сьогодення.