03.08.2016 р. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» №3224 (далі – Закон). Закон набирає чинності з 1.10.2016 р. та передбачається повна імплементація його положень до 1.01.2020 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проаналізувавши положення ухваленого Закону, пропонуємо зупинитися на деяких нововведеннях, що викликають найбільше питань щодо доцільності й розумності їх запровадження та стосуються повсякденного життя громадян.
По-перше, Законом запроваджено норму, згідно з якою змінено вік громадянина України, який зобов`язаний отримати паспорт. Нагадаємо, що п. 2 Положення про паспорт громадянина передбачається видача паспорта громадянина України після досягнення особою 16-річного віку. З моменту набуття Законом чинності кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, буде зобов’язаний отримати паспорт. Такі зміни є досить логічними, оскільки саме з 14-річного віку настає часткова дієздатність особи. Так, відповідно до норм чинного законодавства України з досягненням 14 років особа набуває право здійснювати дрібні побутові правочини, такі як вибір місця проживання, самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, банківським вкладом тощо.
Варто зазначити, що у разі втрати паспорта особою, що не досягла 16-річного віку, чи його викрадення обов’язок повідомити уповноважений орган, який здійснив видачу документа, та органи Національної поліції покладається на батьків особи, яка не досягла 16-річного віку, або інших її законних представників.
По-друге, скасовано норму, згідно з якою передбачалось проставлення відмітки про реєстрацію та розірвання шлюбу в паспортах громадянина України.
На нашу думку, зазначена норма ставить під питання можливість здійснення багатьох правочинів, для виконання яких необхідна згода другого з подружжя.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Зазначені норми законодавства свідчать про те, що при отриманні кредиту фізичною особою будь-яка фінансова установа вимагає від другого з подружжя відповідної згоди на укладення такого правочину, дізнаючись інформацію про сімейний стан особи з паспорта.
У разі відсутності такої інформації в паспорті фінансова установа буде змушена якимось чином встановлювати сімейний стан позичальника. У зв’язку з цим виникає необхідність робити відповідний запит до компетентних органів, що значно ускладнить процедуру одержання кредиту, призведе до бюрократичних затримок, або фінансова установа буде змушена якимось чином отримувати доступ до Єдиного державного демографічного реєстру. При чому лише до тієї частини, що стосується інформації про сімейний стан, інакше постане питання законності надання такого доступу в розрізі додержання норм Закону України «Про захист персональних даних».
По-третє, положення ухваленого закону передбачають можливість ідентифікації особи за відбитками пальців, що вносяться до паспортного документа нового зразка.
При цьому особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб’єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія. Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється.
Зазначена норма порушує питання доцільності введення положення про безконтактний електронний носій у паспорті нового зразка, оскільки буде відсутня можливість ідентифікувати кожного громадянина.
Крім того, враховуючи низький рівень довіри населення до працівників державного апарату, багато громадян будуть побоюватися незаконного використання своїх відбитків пальців, що суттєво збільшить кількість відмов від відцифрування відбитків пальців рук.
По-четверте, однією з основних претензій до прийнятого Закону залишається запропонована система оплати.
Передбачено, що перший паспорт громадянина України оформлюється строком на 4 роки та видається безоплатно. Після досягнення особою 18-річного віку паспорт видаватиметься строком на 10 років. За оформлення паспорта після досягнення особою 18-річного передбачено стягнення адміністративного збору.
На нашу думку, Законом легалізовано непрозорість оплати паспортних послуг, оскільки для отримання паспорта необхідно сплатити декілька окремих платежів. Згідно з Законом України «Про адміністративні послуги», за оформлення паспорта особа мала б сплачувати один платіж, яким покривалися б усі витрати. Натомість закон передбачає окрему сплату за адміністративну послугу, за бланк (ціну визначає інше ДП – монополіст ПК «Україна») та за персоналізацію.
Недолік кількох платежів – це непрозорість та можливість нав’язувати додаткові платні послуги (наприклад, додаткову плату за консультацію, який-небудь страховий платіж тощо), оскільки громадянин не знає, які платежі є обов’язковими, а які ні.
Аналіз норм Закону дає підстави зробити висновок, що ухвалений Закон безумовно спрямований на лібералізацію безвізового режиму з ЄС, а прийняття таких нормативно-правових актів є об’єктивною необхідністю для нашої держави. Однак, на нашу думку, Закон потребує додаткових доопрацювань та внесення змін, пов’язаних з точним регламентуванням процедур, у тому числі описаних у цій статті.