Істотною соціальною проблемою сучасного світу є проблема ігрової залежності (лудоманії), яка Всесвітньою організацією охорони здоров’я офіційно визнана психічним розладом. Така залежність може мати серйозні негативні наслідки як для залежної особи, так і для членів її сім’ї. Крім проблем психологічного та соціального характеру, лудоманія може призводити до катастрофічних фінансових проблем, зокрема до програшу великих сум грошей, збільшення боргових зобов’язань (досить часто — внаслідок використання кредитних коштів для внесення ставок) і, як наслідок, до неплатоспроможності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З огляду на це законодавство передбачає можливості обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, якщо вона зловживає азартними іграми та ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст.ст. 36, 37 ЦК, ст.ст. 295–299 ЦПК), обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх (ст.ст. 300-1 – 300-5 ЦПК), вжиття інших заходів, що спрямовані на запобігання та боротьбу з негативними наслідками ігрової залежності (ст. 16 Закону України від 14 липня 2020 року №768-IX «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»). Серед цих заходів, у контексті теми статті, слід виокремити: 1) заборону укладати договір про споживчий кредит з особами, включеними до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх (якщо у зазначеному Реєстрі міститься інформація про використання такими особами кредитних коштів для внесення ставок); 2) зобов’язання кредитодавця до укладення договору про споживчий кредит перевірити наявність зазначеної інформації у Реєстрі осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, шляхом звернення до Бюро кредитних історій; 3) безоплатність надання Бюро кредитних історій кредитодавцям відомостей про наявність у Реєстрі осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, інформації про використання споживачем кредитних коштів для внесення ставок (ст. 10 Закону України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування»).
Водночас окремими суб’єктами здійснюється обхід зазначених та інших положень законодавства, що також супроводжується відсутністю у них ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг. Центральний банк держави на офіційному сайті попереджає громадян про ризики користування фінансовими послугами або послугами, що мають ознаки фінансових, які надаються певними установами поза правовим полем. Передусім йдеться про установи, які здійснюють кредитування громадян без дотримання вимог чинного законодавства та уникаючи відповідного нагляду НБУ, зокрема шляхом маскування послуг з надання кредитів під нібито інші правочини (не випадково, що перелік таких установ наразі містить лише іноземних юридичних осіб). Водночас аналіз договорів, на підставі яких вони передають у борг грошові кошти, також свідчить про недотримання вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.
Такі операції становлять значну загрозу фінансовій безпеці споживачів фінансових послуг, особливо для осіб, які страждають ігровою залежністю, оскільки, як правило, укладені договори передбачають нарахування кабальних процентів за користування кредитними коштами й штрафних санкцій за їх неповернення у встановлений строк.
У такій ситуації з метою захисту позичальників в описаних правовідносинах закономірно постають питання про недійсність таких договорів та їхніх наслідків, застосування до спірних правовідносин законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, що може супроводжуватися певними складнощами.
Як відомо, багатоаспектність категорії «кредит» у праві, відсутність єдиного розуміння й тлумачення змісту цієї категорії права породжують проблему співвідношення кредитних і позикових зобов’язань, що пов’язано з їхньою однаковою економічною природою та схожим правовим режимом (хоча вони мають досить багато відмінностей). У контексті теми цієї статті це полягає в тому, що суб’єкти, які фактично маскують кредитні договори під договори позики, заперечують, що останні є кредитними. Зазначаючи, що це звичайні договори займу, вони тим самим заперечують можливість застосування законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг до таких договорів позики, що у протилежному випадку означає їх недійсність (нікчемність).
Однак проти такої позиції установ, що фактично здійснюють діяльність із надання коштів у кредит, можуть свідчити, серед іншого, такі обставини: 1) наявність у договорах, що оспорюються, положень про надання позичальнику коштів (їх еквівалента в USDT) на поворотній основі на визначений строк зі сплатою процентів і комісій від вартості позики (зокрема комісії за отримання позики); 2) систематичність надання на вебсайтах відповідних сервісів послуг кредитування необмеженому колу осіб, що свідчить про надання їх на постійній основі за плату з метою отримання прибутку; 3) передування оформленню договорів позики реклами певного фінансового сервісу про надання в позику коштів у гривні, інформація про яку розміщена в інтернеті, а також у рекламних СМС-повідомленнях, які надсилаються потенційним позичальникам; 4) розміщення на певному фінансовому сервісі інформації про необхідність надання згоди потенційного позичальника — користувача фінансового сервісу на отримання зазначеним сервісом, зокрема на підставі партнерських угод чи договору доручення, інформації про кредитну історію такого потенційного позичальника в Бюро кредитних історій з метою отримання послуг фінансового сервісу; 5) наявність застосунків фінансового сервісу в GooglePlay та/або в AppStore; 6) вчинення інших дій, притаманних діям фінансових установ, що здійснюють діяльність з надання коштів у кредит. Саме такі критерії використовуються НБУ при визнанні належності послуги чи операції до фінансової та виявленні здійснення безліцензійної діяльності на ринку небанківських фінансових послуг.
Звісно, при доказуванні недійсності відповідних договорів багато питань щодо їхньої недійсності може бути знято при наявності рішення Правління НБУ про визнання у правочинах, що укладаються певним суб’єктом, наявності ознак фінансової послуги з надання коштів у кредит, та заборони надавати такі послуги (як, наприклад, у випадку з окремими правочинами, що укладаються на сервісі BitCapital, та забороною надавати споживачам на цьому сервісі послуги, які містять ознаки фінансової послуги з надання коштів у кредит). Водночас відсутність такого рішення в інших ситуаціях не перешкоджає заінтересованим особам, зокрема особам, які страждають від ігрової залежності, доводити недійсність договорів та їхніх наслідків у судах у спорах з кредиторами (про сплату процентів, комісій, штрафів тощо).