Відповідно до ст. 427 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами - з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014, співробітництво у галузі охорони здоров’я передбачає попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз, підвищення готовності до ризику спалахів високо патогенних хвороб та імплементацію Міжнародних медико-санітарних правил (п. b). У Міжнародних медико-санітарних правилах (далі - Правила) під карантином розуміється обмеження діяльності та/або відділення від інших підозрілих на зараження осіб, які не хворі, або підозрілих на зараження багажу, контейнерів, перевізних коштів або товарів таким чином, щоб запобігти можливому поширення інфекції або контамінації.
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У ст. 30 Правил зазначено, що особа, яка здійснює поїздку, з підозрою на зараження після прибуття поміщена під медичний нагляд, може продовжити свою міжнародну поїздку, якщо, на думку держави-учасниці, дана особа не становить неминучого ризику для здоров’я населення. У ст. 31 Правил також передбачено, що при наявності даних про неминучий ризик для здоров’я населення держава-учасниця, відповідно до національного законодавства і в тій мірі, в якій це необхідно для встановлення контролю над таким ризиком, може змусити особу, що здійснює поїздку, піддатися або рекомендувати їй зазнати додаткових медико-санітарних заходів, які дозволяють запобігти або встановити контроль над поширенням хвороби, включаючи ізоляцію, карантин або поміщення особи, що здійснює поїздку, під медичний нагляд. Слід врахувати, що, відповідно до ст. 23 Правил, медичне обстеження, вакцинація, профілактика або будь-який медико-санітарний захід можуть здійснюватися на підставі цих Правил стосовно осіб, які здійснюють поїздку, тільки за умови їхньої чітко вираженої попередньої інформованої згоди або згоди їхніх батьків або опікунів. Аналогічні положення відображені у Правилах санітарної охорони території України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 №893.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Регламент встановлення карантину передбачений у ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 40 Закону України «Про санітарне та епідемічне благополуччя».
Карантин встановлюється і відміняється КМУ за зверненням МОЗ України за поданням головного державного санітарного лікаря України. У рішенні про встановлення карантину мають бути вказаны: 1) обставини, що призвели до цього; 2) визначаються межі території карантину; 3) затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення; 4) встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них.
Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Покидати територію, на якій встановлено карантин до його відміни, зможуть лише особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину. Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно впродовж інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторії під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторії з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.
У разі виникнення пандемії може бути введений надзвичайний стан згідно зі ст. 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». В умовах надзвичайного стану можуть бути встановлені обмежування окремих прав людини, що закріплено у ст. 64 Конституції України, зокрема, може бути обмежено конституційне право, гарантоване у ст. 33 Основного Закону держави, а саме свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану головний державний санітарний лікар України вносить МОЗ України обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до КМУ з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв’язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов’язки, що покладаються на них.
Слід підкреслити, що в такому випадку йтиметься про баланс інтересів індивідуального та громадського здоров’я. Індивідуальне здоров’я є приватноправовою категорією, проте в частині здійснення заходів з охорони громадського здоров’я роль фізичної особи, пов’язана зі здійсненням особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я, має вплив на забезпечення громадського здоров’я, яке, превалюючи, є публічно-правовою категорією.
Часом права фізичної особи можуть зазнати законних обмежень, що зумовлено потребою охорони громадського здоров’я. Баланс інтересів індивідуального і громадського здоров’я відображений в практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні у справі «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine) (2012) (п. 36). ЄСПЛ зазначив, що порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров’я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання в області.
Варто наголосити, що в Україні розроблено стандарт надання медичної допомоги «Коронавірусна інфекція 2019 (COVID 2019)», затверджений наказом МОЗ України від 25.02.2020 №552. Привертає увагу, приміром, додаток 4 до стандарту, в якому закріплено рекомендації та застереження з розміщення та догляду за пацієнтом з COVID 2019 в домашніх умовах. Хоча в ст. 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Детальніше зі стандартом МОЗ України можна ознайомитися за посиланням.