Малолітню пацієнтку планово госпіталізують до Кіровоградської дитячої обласної лікарні в хірургічне відділення з діагнозом вроджена аномалія розвитку шлунково-кишкового тракту (хвороба Гіршпрунга).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З метою підготовки дитини до операції лікар (серед іншого) призначає їй: очисні процедури кишківника, проведення процедури іригографії. Після очисних процедур стан здоров`я дитини різко погіршується, дитина впадає в кому та помирає.
На жаль, це не вигаданий кейс, це реальна історія, що мала місце в далекому 2011 році. Батьки дитини, маючи незмірний біль від втрати, були 12 років в очікуванні вироку щодо лікаря, якого вони вважали винним в смерті маленької пацієнтки.
Що в підсумку? Суд звільняє лікаря від реального відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності; батьки та брат дівчинки отримують відшкодування моральної шкоди (ці гроші стягуються не з лікаря, а із закладу охорони здоров`я, де лікар працює). Під час нового розгляду справи апеляційний суд скасовує вирок та залишає цивільні позови батьків та брата без розгляду.
Намагання родичів померлої дитини впродовж багатьох років досягти справедливості в суді очевидно не дали ніякого результату, адже сім`я, зрештою, навіть не отримала відшкодування. Ця справа є досить показовою, оскільки наочно демонструє те, що довести вину лікаря (в кримінальному провадженні) або довести факт заподіяння шкоди пацієнту внаслідок дій лікаря (в цивільному процесі) майже неможливо. Такі справи тривають роками й у більшості випадків завершується нічим. Чому так сталось і чи можуть пацієнти (законні представники пацієнтів) ефективно захистити порушені права в наявній системі? Про це далі в нашому огляді.
Яка роль правосуддя в розвитку системи охорони здоров`я та захисті прав конкретного пацієнта?
За ідеальних умов система правосуддя виступає як платформа для вирішення конфліктів між пацієнтами та медичними працівниками та/або установами. Тобто суди мають допомагати вирішувати суперечки щодо неетичної поведінки лікаря, неправильно призначеного лікування та інших порушень прав пацієнта. Такі справи мають вирішуватись оперативно та сприяти ефективному захисту права (до прикладу, повне відшкодування збитків на повторне хірургічне втручання, яке пацієнт змушений робити після невдалої операції; відшкодування моральної шкоди) або відновленню права (наприклад, повторне або корегувальне лікування, що сприятиме цілковитому одужанню пацієнта).
Тобто за наявності для того підстав суди мають сприяти або моральній сатисфакції пацієнта та/або задоволенню матеріального інтересу пацієнта. Якщо ми говоримо про систему охорони здоров`я в цілому, суди виступають стимулюючим інструментом: медичні заклади прагнуть до підтримання високого рівня якості послуг, оскільки будь-які порушення можуть мати негативні юридичні, фінансові, репутаційні наслідки для них. На жаль, на практиці така роль правосуддя в більшості випадків не виконується. Про це йтиметься далі.
Яка ситуація із судовим захистом прав пацієнта на сьогодні?
Аналіз кримінальних справ щодо лікарів, що були передані до суду, показує, що за період з 01.01.2021 по 31.05.2024 судами було постановлено 25 вироків за неналежне надання медичної допомоги медичним працівником. У 16 з 18 обвинувальних вироків лікаря було звільнено від реального відбування покарання (у 50% справ у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності).
Чому так відбувається? Річ у тім, що в Україні відсутня методика розслідування злочинів в медичній сфері. Досудове розслідування кримінальних проваджень у сфері медичної діяльності з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань до направлення обвинувального акта до суду є досить тривалим в часі (середня тривалість строку досудового розслідування злочинів щодо порушення прав пацієнтів становить орієнтовно 1–2 роки). З урахуванням того, що судовий розгляд кримінальних проваджень щодо порушень прав пацієнтів є так само досить тривалим у часі, є загроза звільнення від кримінальної відповідальності лікаря, що є дійсно винним у заподіянні шкоди пацієнтові, у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України).
Одна з причин затягування розслідування — тривалі строки проведення судово-медичної експертизи (висновки судово-медичної експертизи (надалі — СМЕ) виступають основним доказом для доведення вини лікаря в таких справах). За правилами проведення СМЕ не повинно перевищувати одного місяця від дня отримання відповідних матеріалів від слідства, однак на практиці ці строки не дотримуються. І ще однією проблемою є те, що в Україні до сьогодні не існує незалежної судово-медичної експертизи (ця система повністю підпорядковується МОЗ України та фінансується із державного бюджету).
Так, згідно з ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судові експертизи» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Відповідно тут діє принцип manus manam lavat (рука руку миє), що дозволяє всім гравцям системи охорони здоров'я мати монополію на формування доказів. Як наслідок, шанс отримати незаангажований висновок та довести вину лікаря є мінімальним.
Також складним є питання формування доказової бази у кримінальному провадженні відносно лікаря. Майже вся медична документація у випадку заподіяння шкоди здоров’ю (смерті) пацієнту переписується (подекуди товсті прошиті та пронумеровані журнали приймального відділення переписуються за 2 дні до моменту поки слідчий отримає тимчасовий доступ до речей і документів ст.ст. 159–166 КПК і вилучить всю медичну документацію щодо постраждалого пацієнта.
Як наслідок, неефективне розслідування призводить до того, що пацієнтські справи закриваються на етапі досудового розслідування навіть, не потрапивши до суду. Це підтверджується офіційною статистикою, що міститься на сайті Офісу Генерального прокурора.
Якщо ми візьмемо ст. 140 Кримінального кодексу України (неналежне надання допомоги медичним / фармацевтичним працівником), то у 2023 році кількість облікованих правопорушень за цією статтею становила — 436. Водночас справ, в яких обвинувальний акт був переданий до суду, всього 2, а закритих кримінальних проваджень в зазначеному періоді — 192. Схожу ситуацію можемо побачити за період січень-травень 2024 року: кількість облікованих правопорушень за цією статтею становила — 202; справ, в яких обвинувальний акт був переданий до суду — 0; закритих кримінальних проваджень у зазначеному періоді — 37.
У тому разі, якщо пацієнт (родичі пацієнта) зацікавлені в отриманні фінансової сатисфакції (наприклад, відшкодування збитків на додаткове лікування, хірургічне втручання та ін. або відшкодування моральної шкоди), то вони можуть звернутись до суду із позовом про відшкодування матеріальної / моральної шкоди. Відповідачем у таких справах виступає не лікар, а заклад охорони здоров`я, в якому лікар працює. Вказане свідчить про незалучення лікаря до відповідальності у разі заподіяння шкоди пацієнту. По суті така безкарність породжує у недобросовісних лікарів недбале ставлення до роботи.
Аналіз рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень показує, що за період з 2021 по 2024 рр. суди розглянули близько 28 справ щодо порушення пацієнтських прав лікарями. Здебільшого підставою для подання позову була неякісна медична допомога, внаслідок порушення протоколів лікування або недостатнього обстеження. Якщо ми візьмемо тільки 2024 рік, то заявлені пацієнтами суми відшкодувань становили від 260 000 до 500 000 тис. грн моральної шкоди та від 16 000 до 250 000 грн майнової шкоди.
Однак у 95% випадків було часткове задоволення позову, тобто реальні суми стягнень були орієнтовно в 4–5 разів менші від заявлених. Для порівняння в США середня сума компенсації пацієнту становила 329 565 доларів США за період з 2009 по 2014 рік, а у Польщі — лише у 2017 році матеріальну компенсацію за шкоду отримала 81 особа на загальну суму 3,170 млн євро (у 2014 році — менш як 1,904 млн євро). Також У 2017 році суди у Польщі зобов’язали приватні лікарні виплатити 13 160 євро відшкодування збитків і понад 164 500 євро компенсації. Як бачимо, різниця досить відчутна…
Замість висновків…
Судові механізми захисту прав пацієнтів (попри наявні недоліки) використовувалися, використовуються та, ймовірно, будуть використовуватися пацієнтами. Водночас має бути політична воля для вжиття системних і послідовних кроків для змін, аби права українських пацієнтів швидко, а головне ефективно, відновлювались. Одним із таких кроків має бути запровадження професійної відповідальності лікаря, що стимулюватиме останнього добросовісно виконувати свої обов’язки; створення системи лікарського самоврядування (та запровадження в ній дійсно незалежного органу, який би займався, серед іншого, розглядом скарг пацієнтів та міг би призупиняти або позбавляти право лікаря практикувати за моделлю того, як це наразі робить КДКА щодо адвокатів). Це сприяло б оперативному та ефективному захисту пацієнтських прав.