Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями (ст. 3 Конституції України). Держава дбає про розвиток фізичної культури та спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (ч. 4 ст. 49 Конституції України).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Наказом МОЗ України від 25.02.2020 р. №521 COVID-19 (скорочена назва хвороби, яку спричиняє коронавірус SARS-CoV-2) було віднесено до списку особливо небезпечних інфекційних хвороб. Тобто таких, що характеризуються важкими або стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням серед населення (ст. 1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Віднесення коронавірусу до особливо небезпечних інфекційних хвороб створило передумови для введення карантину.
Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 постановою КМУ №211 від 11.03.2020 р. було прийнято рішення про встановлення карантину з 12.03.2020 р. до 03.04.2020 р. на всій території України. Постановою КМУ «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» №239 від 25.03.2020 р. строк дії карантину було продовжено до 24.04.2020 р.
Також протягом березня окремими розпорядженнями КМУ був введений режим надзвичайної ситуації в деяких містах та областях України. Згодом, згідно з розпорядження КМУ «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту в режим надзвичайної» №338-р від 25.03.2020 р., був встановлений режим надзвичайної ситуації до 24.04.2020 р. на всій території України.
Хоча режим надзвичайної ситуації не має на меті обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини й громадянина, а є скоординованими діями з реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації її наслідків, він може мати наслідком вжиття заходів, достатніх для того, щоб впоратися із загрозою.
Окрім того, згідно з даними мережі Інтернет, одночасно з продовженням строку дії карантину та введенням надзвичайної ситуації КМУ нібито прийняв постанову, відповідно до якої за рішенням Головного санітарного лікаря поліція забезпечить примусову госпіталізацію людини з діагнозом коронавірус, публікація якої відсутня. При цьому постановою КМУ №239 від 25.03.2020 р. такі зміни до актів КМУ не вносилися.
Таким чином, питання пропорційності та законності втручання держави у права та свободи людини під час вжиття заходів із примусової госпіталізації хворих на COVID-19 задля виконання державою обов'язку зі збереження життя нації у спробах подолати пандемію в умовах надзвичайної ситуації все ще залишається актуальним.
З огляду на зазначене, постають певні логічні питання. Які передумови можуть слугувати підставою для здійснення примусової госпіталізації? Чи можлива наразі примусова госпіталізація хворих на COVID-19? Якими нормативними актами регламентований порядок примусової госпіталізації таких осіб?
Ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що особи, які хворіють на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, є носіями збудників цих хвороб або перебували в контакті з такими хворими чи бактеріоносіями, а також хворі на інші інфекційні хвороби, в тому випадку, якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягають лікуванню, медичному нагляду та обстеженням у стаціонарах відповідних закладів охорони здоров'я чи наукових установ.
При цьому, згідно з п. 2 Порядку госпіталізації пацієнтів бригадами швидкої медичної допомоги у лікувально-профілактичні установи, затвердженого наказом МОЗ України №370 від 01.06.2009 р., рішення про екстрену госпіталізацію приймає керівник бригади. Після огляду та надання медичної допомоги керівник бригади у разі наявності показань повинен отримати згоду пацієнта (його родичів або законних представників) на госпіталізацію.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. ст. 28 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, у разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов'язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку.
Саме словосполучення «примусова госпіталізація» вказує застосування такого заходу щодо хворого проти його волі та превалювання прав і свобод суспільства над правами окремої людини. Зі сталої практики застосування норм права, для того щоб заходи, які застосовуються, не створили передумов необґрунтованої дискримінації та були пропорційними меті втручання, вони повинні відповідати тим мінімальним критеріям, які унеможливили б зловживання з боку держави та безпідставний відступ від зобов'язань держави із забезпечення прав та свобод окремого індивіда.
Отже, по-перше, примусовій госпіталізації має передувати встановлення факту хвороби особи COVID-19 та наявність відмови такої особи від госпіталізації. По-друге, має бути чітко та детально регламентована процедура примусової госпіталізації особи, хворої на COVID-19.
Ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що порядок госпіталізації, лікування та медичного нагляду за хворими на інфекційні хвороби, контактними особами та бактеріоносіями, умови їх перебування у відповідних закладах охорони здоров'я та наукових установах встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (тобто МОЗ України).
Відповідно до наказу «Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)» МОЗ України №722 від 28.03.2020 р., було затверджено Стандарти екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» та Стандарти медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)». Однак визначені стандарти не передбачають примусової госпіталізації хворих COVID-19, а навпаки встановлено, що госпіталізувати мають намір коронавірусних хворих лише у стані середньої тяжкості та тяжкому стані.
Тобто наразі відсутні нормативно-правові акти, якими був би регламентований порядок примусової госпіталізації хворих COVID-19 (як наприклад такої, що передбачена, зокрема, Цивільним-процесуальним кодексом України щодо примусової госпіталізації осіб, хворих на туберкульоз, до протитуберкульозного закладу). Отже, станом на сьогодні, у зв’язку з відсутністю чітко регламентованого порядку примусової госпіталізації хворих COVID-19, примусова госпіталізація є незаконною.
Також варто зауважити, що як на міжнародному (ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так і на національному (ст. 29 Конституції України) рівнях задекларовано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність і нікого не може бути позбавлено свободи, окрім таких випадків та відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Таким чином, навіть якщо розглядати можливість примусової госпіталізації на підставі рішення Головного санітарного лікаря, реалізація задуму буде достатньо сумнівною (не дивлячись на можливість відступу держави від зобов'язань на час надзвичайної ситуації в порядку, визначеному чинними міжнародними нормативними актами) та становитиме непропорційне втручання у права та свободи людини за відсутності судового контролю, що може призвести до зловживань такими правами з боку окремих осіб та нівелювання мети таких заходів. Як наслідок, громадяни, захищаючи свої права, звертатимуться до правоохоронних органів з повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, зокрема, передбаченого ст. 371 КК України (незаконне затримання), ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу) та призведе до збільшення напруги в суспільстві.
Тому важливо зазначити, що відсутність механізму примусової госпіталізації хворих COVID-19 не означає відсутність механізмів стримування осіб від порушення правил карантину. За порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм ст. 44-3 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу на громадян 17000-34000 грн, на посадових осіб 34000-170000 грн.
Також законодавець встановив кримінальну відповідальність (ст. 325 КК України) у вигляді штрафу 17000-51000 грн або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження/позбавлення волі на строк до 3 років – за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань; позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, якщо вказані вище дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Отже, незважаючи на відсутність механізму примусової госпіталізації, необхідно дотримуватися правил карантину, до того ж не лише під загрозою застосування санкції адміністративного чи кримінально-правового характеру у разі поширення захворювання. Станом на сьогодні достатньо важливим є усвідомлення суспільством значення та наслідків власних дій. Самоізоляція – це не просто вибір, а показник готовності кожного з нас взяти відповідальність не лише за своє життя, але й за життя інших людей.