Як відомо, 14.01.2020 р. Верховна Рада України винесла постанову «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)[1]». Цим законопроектом пропонується скасувати адвокатську монополію на судове представництво, передбачену ст. 131 Конституції України, та фактично залишити обов’язкову участь адвоката лише у разі захисту особи від кримінального обвинувачення. При цьому за часи існування адвокатської монополії кількість адвокатів значно зросла та наразі становить вже більше ніж 53 тис. осіб[2]. Цей показник продовжує зростати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Загалом, адвокат, представляючи інтереси свого клієнта, відіграє значну роль у всіх видах судочинства. Таким чином, можливими є численні порушення їхніх професійних прав як з боку громадян, так і з боку державних органів. Як наслідок, адвокати змушені звертатися до відповідних інституцій з метою захисту та відновлення їхніх порушених прав і гарантій. Водночас, якщо національні механізми оскарження є доступними та загальновідомими, то питання захисту прав адвоката в міжнародних органах (зокрема, Європейському суді з прав людини), серед українських юристів не є актуальним та поширеним. Хоча Європейський Суд має достатньо позитивну практику з цього питання.
Для того, щоб звернутися до ЄСПЛ та отримати схвальне рішення, адвокату необхідно з’ясувати, які права були порушені у процесі здійснення ним професійної діяльності відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Найпоширенішим випадком оскарження незаконних дій держави є порушення ст. 6 Конвенції, тобто права на справедливий суд. Загалом, адвокати звертаються в межах цієї статті у випадку процесуальних порушень в межах судового провадження (наприклад, замовчування судом касаційної інстанції незаконності відмови судами у залученні до доказів у справі висновку експерта[3] чи з підстав невідповідності судового провадження умовам справедливості[4]).
Окрім того, адвокати можуть звертатися до Суду не лише на підставі процесуальних порушень, але й через посягання на їхню адвокатську діяльність чи репутацію. Відповідно до положень першого речення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Межі захисту цієї статті застосовуються не тільки до звичних матеріальних об’єктів, але й до практикуючих юристів та їхніх клієнтів, оскільки вони володіють певними цінностями, які являють собою активи, тобто «власність» у розумінні першого речення ст. 1 Протоколу 1[5].
Європейський Суд у свої практиці визначив, що дія положень ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції може поширюватися на адвокатську практику і нематеріальні активи діяльності адвокатів (включаючи клієнтуру, ділові зв'язки та репутацію), оскільки адвокатська діяльність має характер приватної діяльності й таким чином утворює майнові активи. Враховуючи, що для того щоб заявник мав можливість «використовувати» наявну у нього клієнтуру, він повинен надавати клієнтам повний набір послуг, які надає будь-який адвокат, включаючи юридичне представництво в судах. До того ж Суд постановив, що саме держава має відповідати за рішення органів адвокатського самоуправління, адже вона відповідальна за їх створення та функціонування.[6]
Окрім згаданих положень Конвенції, адвокати також можуть відстоювати гарантоване їм право на повагу до приватного та сімейного життя, що передбачене ст. 8 Конвенції. Приміром, Суд визнав непропорційним заходом проведення обшуку та вилучення документів з офісу адвоката на підставі ордера, що не містив відповідних обмежень. До такого висновку Суд дійшов, зокрема, з огляду на конфіденційність, що притаманна професії адвоката. З огляду на зазначене, відповідно до ст. 8 Конвенції, Суд визначив, що проведення обшуку та виїмки документів з офісу адвоката може завдати шкоду професійній репутації заявника. Водночас, оскільки в межах цієї справи Суд відніс шкоду репутації до компетенції ст. 8 Конвенції, окреме питання не розглядалося окремо за ст. 1 Протоколу 1[7].
Таким чином, Конвенція має достатньо регуляторів для захисту прав адвокатів, їхньої діяльності та репутації. Тому ми рекомендуємо адвокатам не відмовлятися від реалізації такого права, нарікаючи на сувору процедуру подачі заяви та тривалі строки очікування рішення Суду, а доводити свою правоту та відновлювати порушені права.