Ні, не є антиконституційним! Але я не сприймаю діяльність таких інституцій у площині конституційної демократії. Чому? Тут є два пласти проблем.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Перший — це слабка інституційна спроможність держави. Ознакою цієї слабкості є надмірний дирижизм. Це виявляється у досить деталізованому втручанні в економічні свободи, що, за Рональдом Коузом, породжує надмірні трансакційні видатки. Як вони компенсуються для економічної діяльності? Та доволі банально — для цього існує такий соціальний інститут, як корупція. Отже, збалансоване правове регулювання та якісні адміністративні послуги можуть знизити поріг корупціогенності.
Другий — брак верховенства права. Належна правова процедура та незалежність суддів дозволяють задовільно захищати інтереси учасників ринку, адже суди покликані забезпечувати стабільність контрактів та справедливість розподілу між контрагентами тягаря відповідальності по зобов'язаннях. Якщо постійно здійснюються нападки на суд і суддям не гарантовано незалежність, вони будуть компенсувати ці негаразди певним чином.
Для посилення інституційної спроможності держави наші міжнародні партнери в особі СБ, МВФ та інституцій ЄС наполягли на необхідності запровадження відповідного інституційного дизайну. Він тепер розглядається як каскад: НАЗК — НАБУ — САП — ВАКС. Абревіатури просто зачаровують, і воно досить дивно виглядає з огляду на державний суверенітет. Але всі вони конституційні, як би парадоксально це не звучало. Чому ж так?
1. Конституція не є детальною інструкцією зі складання модельок літачків чи паровозиків. Вона лише встановлює рамки публічного урядування, маючи на меті, насамперед, обмеження влади та захист прав людини.
Заснування суду чим може посягати на права людини? Якраз природна функція, inherent power суду — захищати права людини. Забезпечення єдності судової практики, касаційний чи апеляційний перегляд судових рішень — це лише інструменти такого захисту. Тобто створення системи антикорупційних органів є результатом суспільно-політичних дебатів, а тепер законодавство не можна довільно змінювати — тут діють засади юридичної визначеності та легітимності очікувань.
Як пише Анне Петерс, корупція атакує сутність людських прав (на прикладі права на освіту та медичне забезпечення — правда, як нам це знайоме?), упосліджуючи людську гідність. Корупція втручається у процес дистрибуції суспільних благ, значним чином викривляючи структуру національного ринку. На це певним чином слід реагувати. Найкращим інструментом є суд, який може безсторонньо і незалежно вирішити питання про припинення корупційних діянь.
2. Існує стандарт, згідно з яким особливі й надзвичайні суди у конституційній демократії неприпустимі. ВАКС не підпадає під ці ознаки. Адже процедура розгляду справ у ВАКС звичайна, згідно з правилами, які встановлені Кримінальним процесуальним кодексом. За ст. 125.1 і 127.4 Конституції, у нас можуть діяти спеціалізовані суди, а до їх суддів можуть встановлюватися інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності. Наприклад, якщо за результатами дебатів у парламенті вирішать створити аудиторські суди, припускаю, що суддями у них можуть бути навіть не юристи, а економісти за освітою, які мають досвід діяльності в якості аудиторів і мають високу професійну репутацію. Тому це і не надзвичайний суд чи органи влади.
3. Інша проблема, що тепер спостерігається інтенсивна атака на незалежні державні агентства на кшталт Фонду гарантування вкладів чи незалежних національних комісій. Так само не сприймається ідея самостійності органів забезпечення правопорядку, які прямо не передбачені Конституцією. Однак Конституція не може передбачити всі інститути влади. Вона передбачає парламент, уряд як політичні інституції, які вже наділені повно важеннями, відповідно, ухвалювати закони та на основі закону формувати інші спеціалізовані органи влади. Це дає підставу для здійснення функцій контролю над цими органами влади, які не можуть підпорядковуватися уряду. Їм має бути забезпечена незалежність для належного виконання функцій з охорони правопорядку.
Хочу нагадати, що наша Верховна Рада є майже безпорадною при здійсненні парламентського контролю. Тут майже повна летаргія. Зате звертатися з абсурдними поданнями до Конституційного Суду депутати мастаки. Хоча ефективнішими тут були би парламентські розслідування, слухання високопосадовців і зміщення їх з посад у рамках парламентських контрольних процедур. А так — лише ілюзія бурхливої діяльності. Парламентським контролем нехай займаються, бімбови, а не сублімацією!