19.10.2016 р. набрав чинності Закон України «Про фінансову реструктуризацію» (далі – Закон), який впродовж наступних 3-х років надаватиме можливість українським боржникам провести позасудову та добровільну процедуру фінансової реструктуризації своїх боргів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коли Закон запрацює на повну силу, будь-який український боржник (окрім казенних підприємств та фінансових установ) за певних умов, передбачених Законом, матиме змогу ініціювати процедуру реструктуризації без звернення до суду та без початку провадження у банкрутстві. Зокрема, боржник матиме право розпочати процедуру, якщо він перебуває у критичному фінансовому стані, його господарська діяльність визнається перспективною та серед його кредиторів, які надають згоду на реструктуризацію, є одна або декілька не пов’язаних з ним фінансових установ, що тримають щонайменше 50% загальної суми боргу перед фінансовими установами.
На відміну від більшості законодавчих актів України, цей Закон відносить до фінансових установ як українські фінансові установи, так і міжнародні фінансові організації та іноземні фінансові установи, які надали боржнику кредити, зареєстровані Національним банком України. Крім того, Закон передбачає, що процедура реструктуризації може застосовуватися до господарської діяльності та активів боржника, що розміщені за межами України, а також до грошових зобов'язань боржника, що виникають на підставі договорів за іноземним правом. Таким чином, Закон дозволяє об’єднати в одній процедурі реструктуризації всі борги українського боржника (українські та іноземні).
При цьому транскордонна реструктуризація, як і транскордонна неплатоспроможність та банкрутство, завжди була складною та комплексною сферою. Одного лише згадування в Законі про іноземні активи й зобов’язання навряд чи буде достатньо для підвищення шансів на успіх та прискорення транскордонної реструктуризації. Успішна фінансова реструктуризація іноземних боргів все одно вимагатиме залучення і вирішення юридичних та організаційних питань за іноземним правом. Отже, на практиці повністю об’єднати такі борги в рамках саме української процедури реструктуризації навряд чи вдасться (навіть за наявності повної згоди іноземних кредиторів).
В багатьох юрисдикціях світу є свої спеціальні закони та правила проведення реструктуризації боргів, іноді у вигляді окремих законів і процедур, а іноді як складова законодавства про неплатоспроможність та банкрутство. У більшості випадків такі правила та норми в різних юрисдикціях будуть різними, часто вони будуть суперечити аналогічним правилам в іншій юрисдикції. Це може призвести до виникнення складнощів і затримок у процесі реструктуризації, в тому числі до необхідності розпочинати процедури реструктуризації за правилами кількох юрисдикцій та вести їх паралельно.
Зазвичай колізії в нормах реструктуризації між залученими юрисдикціями є аналогічними до тих, що виникають у справах транскордонного банкрутства, коли майже в кожній юрисдикції, де боржник веде діяльність або має активи, потрібно відкривати окреме провадження з банкрутства. В результаті таких множинних проваджень виникають суперечності у питаннях черговості погашення вимог у кожній юрисдикції, межах відповідальності засновників та посадових осіб, визнанні рішень іноземних судів тощо. Багато юрисдикцій, в тому числі й Україна, містять певні спеціальні норми щодо вирішення питань множинності проваджень з банкрутства (наприклад, яке провадження матиме пріоритет, як визнаються рішення іноземних судів та ін.). За умови, що такі норми якісно виписані та збігаються в різних юрисдикціях або хоча б не суперечать одна одній, деякі складності можна ефективно вирішити.
На відміну від транскордонного банкрутства, питання добровільної реструктуризації, зокрема колізій норм, що регулюють процеси реструктуризації в різних країнах, як правило, залишаються поза рамками регулювання. З одного боку, це є цілком логічним, адже мова йде про добровільний процес, що здійснюється за наявності згоди та співробітництва всіх основних сторін. З іншого боку, це може призвести до ще більшої невизначеності, коли навіть згодні кредитори та боржник зіштовхуються з різними (часто протилежними) нормами права різних країн, всі з яких необхідно виконати.
Наприклад, на проведення добровільної фінансової реструктуризації в Україні у боржника та кредиторів буде лише 90 днів (або з усіма можливими продовженнями 180 днів), тоді як в іншій юрисдикції реструктуризація боргу, що регулюється її законодавством, може вимагати більше часу. Відповідно, виникає ризик того, що строки Закону щодо реструктуризації не будуть дотримані, а процес реструктуризації в Україні припиниться безрезультатно і без можливості його поновлення найближчим часом. Крім того, згідно із Законом, погодження абсолютно всіх кредиторів, у тому числі міноритарних, не вимагається для затвердження плану реструктуризації. Однак за правилами іншої країни згода таких кредиторів може бути обов’язковою. Всі такі неузгодженості та практичні питання потребують додаткових зусиль і часу для їх врегулювання, адже єдиних для всіх норм та правил не існує.
Незважаючи на вказані складнощі, добровільна фінансова реструктуризація, на відміну від транскордонного банкрутства, все одно часто залишається більш вигідним і сприятливим рішенням для боржника та кредиторів. Через свою добровільність вона надає більшої гнучкості сторонам і не є настільки зарегулюваною сферою, як провадження з банкрутства в багатьох юрисдикціях. Потенційно це дає більшу кількість можливих та вигідних всім сторонам варіантів для вирішення проблем прострочених боргів і покращення фінансового становища боржника, зокрема можливість зміни черговості погашення боргів, можливість отримання додаткового фінансування, обмеження або зміна порядку звернення стягнення на активи боржника тощо.
Отже, Закон хоча і не створює якісно нового підходу до транскордонної реструктуризації українських боржників, але все ж таки визнає можливість об’єднання іноземних та українських боргів українського боржника в рамках однієї процедури реструктуризації, що є кроком уперед. За умови співробітництва всіх сторін та якісного юридичного підходу до реструктуризації в основних юрисдикціях, де вона здійснюється, є всі шанси на проведення успішної реструктуризації боргів українського боржника. Однак ефективність Закону і можливість проведення реструктуризації (в тому числі транскордонної) нам ще доведеться перевірити та оцінити на практиці. Саме майбутня практика застосування Закону, включаючи вчасне прийняття необхідних підзаконних нормативних актів, створення передбачених Законом органів для реструктуризації, об’єктивне та справедливе втілення норм Закону в життя, буде тим індикатором, який свідчитиме про те, запрацює фінансова реструктуризація чи можливості Закону так і залишаться на папері.