11 лютого 2020, 13:15

Банківський «зомбіленд». Проблемні питання повернення виведених з ринку банків

Опубліковано в №3 (709)

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР» керуючий партнер, адвокат, к.е.н., заслужений юрист України, член правління ААУ

У 2014–2016 рр. близько сотні банків України було виведено з ринку, тобто визнано неплатоспроможними. Згодом значна кількість банків звернулася до адмінсуду з позовами про визнання незаконними дій НБУ та ФГВФО. Суди різних інстанцій задовольнили переважну кількість позовів. Велика частина позовів була задоволена ВАСУ і застрягла у ВСУ. Однак щодо двох банків, ПАТ «АКБ Капітал» і ПАТ «Златобанк», вже є остаточні рішення. В першому випадку рішення прийняла Велика палата нового Верховного Суду, в другому — ВС у складі колегії суддів Касаційного Адміністративного Суду.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Розуміючи, що кількість рішень судів різних інстанцій у цих справах постійно зростає, НБУ та ФГВФО перевели бій у галузь голого популізму, називаючи «зомбі» банки, що домоглися перемоги в судах. Хоча «зомбі», насамперед, став НБУ, адже системно порушував і порушує законодавство України, не виконуючи рішення судів. Також досі ніхто з чиновників НБУ не поніс відповідальності за незаконні рішення, незаконність яких була встановлена судом. Держава, акціонери, вкладники банків зазнали величезних збитків.

З огляду на практику ЄСПЛ, Україні загрожують величезні виплати за збитками, нанесеним чиновниками НБУ. Однак спираючись виключно на миттєву підтримку з боку МВФ, вони продовжують дискредитувати державу, демонстративно заявляючи про небажання виконувати рішення, що набрали чинності. Щоправда, іноді чиновники змінюють риторику і говорять про відсутність технічної можливості їх виконати, тобто про відсутність в Законі механізму повернення банків на ринок. Як такий пункт Закону уявляють в НБУ: «У разі незаконної ліквідації банку повернення ліцензії та приєднання до СЕП НБУ відбувається так‑то і так‑то...»?.

Коли НБУ спекулює у пресі з приводу тих чи інших злочинів, до яких нібито був причетний банк, чиновники забувають про те, що переважна частина злочинів була вчинена клієнтами банку, а не банком. До того ж іноді доходить до абсурду. В певний період з метою уникнення непродуктивного відтоку валюти (як писасав НБУ) НБУ перебрав на себе право вирішувати долю заявок клієнтів на придбання валюти. Згодом, приходячи на перевірку в комерційний банк, чиновники НБУ вже бачили порушення в покупці, на яку раніше вони дали дозвіл. Однак замість щиросердного зізнання, співробітники НБУ в акті примудрялися описати провину банку та ліквідувати його у зв'язку з порушенням у сфері фінансового моніторингу. Якщо надалі рішення НБУ оскаржується, а щодо дій співробітників НБУ проводяться слідчі дії, Центробанк час від часу займається спекуляціями, намагаючись звести все до політичних сварок та особистої помсти. Трясучи документами клієнтів з виявленими ознаками підробки, НБУ забуває, що саме він, а не комерційний банк, надав дозвіл на придбання валюти під ці документи.

В інших випадках, коли роль НБУ мінімальна, його співробітники поводяться ще більш агресивно, щиро звинувачуючи банк у тому, що він не бачив порушень законодавства з боку клієнта, забуваючи, що на той момент таких порушень з боку клієнта не бачила Податкова, СБУ, МВС і Прокуратура. Забуваючи про те, що клієнт був зареєстрований відповідно до чинного законодавства, а Податкова підтвердила для нього можливість відкриття розрахункового рахунку. «Зомбі» дослівно перекладається як живий труп. Називати таким словом акціонерів банку, які відновили свої порушені права в суді — вже злочин. Це більше про НБУ, який забув про своє пряме призначення та обслуговує інтереси іноземних фінансових організацій, можна говорити як про «псевдоживу» конструкцію. Однак зроблене вже не повернеш, а отже, потрібно якось виходити з ситуації, що склалася, та зробити все, щоб таке не могло повторитися в майбутньому.

Для того щоб зрозуміти, як працює система, пропоную згадати 2007 р., коли в США панувала іпотечна криза. Тривале економічне зростання призвело до того, що до 2004 р. більшість іпотечних позичальників у США була впевнена у тривалому і постійному зростанні цін на нерухомість. Саме це призвело до того, що позичальники почали брати на себе важкоздійснювані зобов'язання, сподіваючись у разі виникнення проблем перепродати нерухомість і заробити на вторинному ринку, покривши борг перед кредитором та заробивши комісію.

Зростання процентних ставок у 2006‑2007 рр. зробило таку операцію менш вигідною, що призвело до помірного падіння цін на нерухомість. Однак вже це призвело до того, що перша хвиля позичальників не змогла виконати свої зобов'язання перед банками, а до вересня 2007 р. четверта частина всіх застав за іпотечними кредитами в США коштувала значно менше, ніж видані кредити. Масове відчуження власності за борги, що настало незабаром, остаточно обвалило ринок нерухомості, знецінивши величезний ринок цінних паперів і похідних від них деривативів.

У США вирішили рятувати свої банки й фінансову систему. Наприклад, American International Group (до речі, активно працює у сфері страхування в Україні), набита іпотечними паперами під зав'язку, отримала від ФРС рефінансування 123 млрд доларів. ФРС і Держказначейство США врятували іпотечних брокерів Fannie Mae і Freddie Mac. Загалом, уряд США міркував правильно, що саме він винен у цій проблемі, тому замість своїх свіжонадрукованих грошей отримає свою ж американську нерухомість. США як держава може почекати, перепродуючи її через певний час з вигодою для себе, а банки та брокери — ні, вони потребували миттєвої ліквідності.

Не пощастило тільки Lemon Brothers. Виключно з політичних амбіцій та особистісних взаємин цьому брокеру влаштували показову «прочуханку», не тільки відмовивши в рефінансуванні, але й заблокувавши залучення коштів на світових ринках. З краху цього брокера почалась так звана світова криза нерухомості, пов'язана зі знеціненням іпотечних паперів, втратою довіри банків один до одного та відсутності можливості залучити ліквідність на ринку. Зокрема, Швейцарський банк UBS у 2008 р. опинився на межі банкрутства з токсичними паперами на 50 млрд доларів. Банк з активами 900 млрд швейцарських франків, власним капіталом 52 млрд швейцарських франків і ринковою вартістю акцій 46 млрд швейцарських франків обнулив свій капітал.

Якби такий банк був в Україні у 2014 р., то він був би негайно виведений з ринку. НБУ та ФГВФЛ за прямої участі МВФ пиляли б 1 трлн активів, перетворюючи їх на пил. Мільйони клієнтів банку по всьому світу залишилися б «з носом», а щодо менеджменту банку було б порушено сотні кримінальних проваджень. Чиновники НБУ товпилися б на телепрограмах, розповідаючи й показуючи, під що саме був виданий той чи інший кредит та яка на сьогодні ринкова вартість застави. Вони знайшли б якогось безхатька з‑поміж позичальників і хором дивувалися б, як його взагалі можна було кредитувати.

Натомість Швейцарія прийняла інше рішення, хоча страх у інвесторів був величезний. Всі пам'ятали банкрутство SwissAir у 2001 р., що виявилося величезним шоком для усього світу. Однак з цього шоку був зроблений правильний висновок. Швейцарія створила фонд, який перейняв у банку всі токсичні активи на 60 млрд доларів. При цьому банк все одно залишився зі збитками близько 30 млрд швейцарських франків, але ці збитки він зміг подужати. По суті, банк списав у нуль прибуток 2005 р. і 2006 р. Як наслідок, банк себе зберіг, ще більше зміцнивши позиції Швейцарії на світовому ринку. Уряд протягом 10 років розпродав всю заставну американську нерухомість, заробивши на цій угоді 1,2 млрд швейцарських франків. Водночас абсолютно підконтрольний МВФ уряд Латвії в абсолютно аналогічних обставинах націоналізував Parex Bank, що згодом призвело фактично до банкрутства банківської системи Латвії та держави загалом.

Взагалі МВФ важко похвалитися своїми успіхами. Повністю контрольована США організація має виключно політико-фінансові інтереси свого власника. У 80‑х роках МВФ заборонив Югославії економічно вирівнювати регіони. Подальше зростання сепаратизму і війна припинили існування держави Югославія. У 1989 р. МВФ надав Руанді позику за умови, що вона не буде надавати підтримку фермерським господарствам. В результаті це спровокувало громадянську війну, в якій загинуло понад 1,5 млн осіб. Також у 80‑ті роки впала економіка Мексики. МВФ рефінансував її за умови приватизації та виплати зовнішніх боргів. Як наслідок, з країни пішло 45 млрд доларів, а безробіття досягло 40%. Потім країну змусили вступити в НАФТА, надавши колосальні пільги американським корпораціям.

Список невдалих спроб «порятунку» можна було б продовжувати, на нього була б потрібна не одна сторінка друкованого тексту. Однак, повертаючись до України, подивимося, яку політику активно проводить МВФ з 2014 р. Дезінтеграція банківської системи, знищення важкої промисловості, вирубка лісів, жорстка податкова політика, перетворення України на аграрну країну… Історія знає тільки один випадок, коли такий план намагалися застосувати. Цей план мав назву «План Моргентау» (запропонував міністр фінансів США Генрі Моргентау у вересні 1944 р. щодо майбутнього післявоєнної Німеччини). Німеччину врятувало тільки те, що волею долі у 1947 р. американський державний секретар Джордж Маршалл висунув свій план. План мав на меті відновлення економіки, усунення торгових бар'єрів, відновлення промисловості. Сьогодні ми бачимо Німеччину провідною державою Європи.

Досвід показав, що рішення НБУ, як і рішення податкових органів, повинні набирати чинності тільки після усієї процедури адміністративного оскарження. Чи накладає штраф НБУ, чи виводить банк з ринку — просимо до суду! Нехай одразу до Верховного, але до суду! За результатом розгляду позову ми отримуємо остаточне рішення, яке негайно набирає чинності. Це вбереже від помилок у майбутньому та усуне хибну практику, коли НБУ має суперечки з банками, прокурором, адвокатом і суддею, створивши фактично державу в державі.

Що ж стосується банків, виведених з ринку незаконно, на мою думку, тут не може бути двох думок. Конституція захищає права кожного однаково та гарантує недоторканність його власності. Держава повинна сісти за стіл переговорів і підписати мирову угоду з кожним потерпілим від незаконних дій. Перед нами сьогодні два шляхи: Швейцарський і Латвійський. Шлях закону, процвітання, незалежності й успіху та шлях колонії, де чиновники за добре слово і грошовий куш знищують свою державу, красуючись у телеефірах. НБУ запитує, чи повинні повернутися «зомбі-банки»? Мабуть, повинні. Хіба що при цьому ми будемо величати їх феніксами, а чиновники «зомбі» НБУ постануть перед справедливим судом.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати