Що має зробити Україна, щоб стати повноправним учасником ЄС? Чи є ефективним українське правосуддя зараз? Чи звертають увагу в інших гілках влади на судові проблеми та чи потрібні нам військові суди? Поговорили про це з очільником Верховного Суду Станіславом Кравченком.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «На початку повномасштабного вторгнення найважче було організувати роботу і забезпечити максимальну безпеку людей».
— Ви очолили Верховний Суд після гучного корупційного скандалу. Чи були страхи або сумніви? Чому все ж таки вирішили взяти участь у виборах очільника Суду? Це було ваше особисте рішення?
— Судді Верховного Суду та вся правова спільнота України були приголомшені травневими подіями. Ця історія заплямувала репутацію, підірвала довіру до найвищого суду в системі судоустрою України. У нас не було часу, щоб оговтатися від шоку — судді ВС мали діяти. І діяти швидко.
Першим нашим спільним рішенням стала заява Пленуму Верховного Суду, в якій ми задекларували самоочищення як ключовий принцип нашої подальшої діяльності. Другим спільним рішенням стало обрання нового керівника Суду.
На зборах колектив Касаційного кримінального суду у складі ВС запропонував мені очолити Верховний Суд, а потім висунув мою кандидатуру на Пленумі ВС. Цю пропозицію підтримали більшість суддів Верховного Суду.
Страху чи сумнівів не було. Виконання адміністративних обов’язків у великому колективі суддів не є для мене чимось новим. Але було чітке усвідомлення абсолютної відповідальності за долю Верховного Суду. Ця відповідальність лежить на кожному судді ВС, але на керівникові — найбільше.
— Увага до вашої роботи буде неабиякою. Ви готові до цього?
— Верховний Суд ніколи не був обділений увагою суспільства. Кожна дія судді ВС, кожне наше судове рішення ретельно аналізується та досліджується, а кожна помилка зазнає нещадної, проте справедливої критики. І це природно, так має бути, адже саме Верховний Суд повинен відігравати ключову роль у розвиткові судової практики, а його представники — задавати найвищі етичні й доброчесні стандарти поведінки у професійному та особистому житті.
Тому так, я готовий до значної уваги. Зрештою, ми самі її прагнемо. Зараз ця підвищена увага є нашим головним інструментом для повернення суспільної довіри до інституції, адже судді ВС продовжують працювати, ухвалювати справедливі рішення, робити все від нас залежне для захисту і відновлення порушених праву складні, але, безперечно, історичні для нашої країни часи. Верховний Суд демонструє абсолютну відкритість і прозорість: ми запрошуємо представників ЗМІ на заходи, організовуємо для них брифінги, активно комунікуємо із суддями місцевих, апеляційних судів і міжнародними партнерами, про що оперативно повідомляємо на наших інформаційних ресурсах.
— Ситуація із ексголовою ВС Всеволодом Князєвим, підозра голові ДСА України. Що ви думаєте про всі ці події? У контексті роботи над помилками: чому важко подолати корупцію та ми весь час тупцюємо на граблях?
— Я думаю, що ці події — це темні плями на сторінках історії судової системи України. Якщо вони знайдуть своє підтвердження за результатами ретельного і справедливого розслідування — кожен винний має отримати справедливе покарання. Саме це символізуватиме успішність процесу боротьби з корупцією.
Зрештою, якби антикорупційна система в Україні була лише декларативною, ми з вами сьогодні навіть не мали б змоги розмірковувати про ці події. Розкриття будь-яких ганебних фактів негідної поведінки суддів — це незворотний шлях до викорінення такої поведінки.
На жаль, корупція, як злоякісна пухлина, пронизала всі суспільні відносини — гілки державної влади, місцеве самоврядування, приватний сектор, осівши на побутовому рівні. Саме тому її так важко викорінити, адже процес лікування залежить від нульової толерантності кожного члена суспільства до будь-яких корупційних проявів. Кожного.
Боротьба з корупцією завжди була на порядку денному першочергових завдань незалежної України. На мою думку, в нашій країні створені ефективні механізми для боротьби з цим негативним явищем. Ці механізми діють, і вони діятимуть ще ефективніше, щойно Україна не буде змушена боротися ще й із зовнішнім ворогом (як це відбувається вже понад дев’ять років), а зможе зосередитися лише на ворогах внутрішніх.
— Ці події вкотре підривають довіру до судової гілки влади? Як подолати кризу довіри та відновити авторитет?
— Авжеж, підривають. Репутація Верховного Суду, яка ретельно і з такими зусиллями вибудовувалася впродовж п’яти років, в один момент була підірвана зсередини. Та ще й людиною, якій колектив Суду довірив роль керівника. Зараз ми можемо лише вітати те, що корупційні факти в судовій системі (якщо слідство і суди це підтвердять) викриті. Саме викриття є першим, хоч і болісним, етапом на шляху до відновлення як довіри до суду, так і його авторитету. А другий етап — здійснювати справедливе правосуддя. Зрештою, це найважливіше завдання Верховного Суду.
Кожен суддя усіх рівнів і спеціалізацій усвідомлює свою відповідальність перед суспільством за свої дії та рішення. А ті, хто не усвідомлюють свої обов’язки чи нехтують ними для особистої вигоди, мають залишати судову систему — інакше їх буде вигнано із судової системи з ганьбою і назавжди.
Судді мають усвідомити, що часи закритості та корпоративності судової системи давно минули. Сьогодні Україна виборює не лише свою незалежність, територіальну цілісність, а й цінності. І саме в ціннісній, високоморальній і етичній системі координат має діяти суддя України, відправляючи правосуддя та взаємодіючи з колегами.
А на все інше треба лише час. Щойно суспільство побачить процес самоочищення судової системи в дії, щойно дізнається про справедливі вироки не лише корупціонерам, а й тим, хто нині посягають на основи національної безпеки України, і воєнним злочинцям — довіра повернеться. І ці процеси тривалі, але вони незворотні.
— Продовження судової реформи — одна з головних вимог, яку Україна повинна виконати для того, щоб стати членом ЄС. Як ви вважаєте, чого нам бракує, щоб в Україні дійсно відбулися якісна судова реформа та становлення верховенства права?
— Ми на рівні Основного Закону підтвердили європейську ідентичність українського народу й задекларували незворотність європейського курсу. Щоб стати повноправним учасником ЄС, Україна має не просто продовжити судову реформу, а завершити її. Вимоги ЄС зводилися до необхідності вдосконалити процедуру добору суддів Конституційного Суду України та завершити формування Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У кожному з цих напрямів Україна досягла вагомих результатів. Зокрема, наприкінці липня 2023 року ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення положень про конкурсний відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України», який днями вже підписав Президент України. Також, як відомо, робота органів суддівського врядування відновлена, багато кадрових процесів запущені, ми з нетерпінням очікуємо на поповнення системи новими суддями.
Не думаю, що чергові зміни (навіть якщо ми назвемо їх «найякісніша судова реформа») стануть панацеєю від усіх системних проблем судової системи. Треба наповнити суди всіх рівнів і спеціалізацій суддями, зупинити відтік кадрів з апаратів судів, запропонувати працівникам апаратів судів гідні умови праці, розглядати справи швидше (а цього неможливо досягти при тій кадровій ситуації, яка склалася зараз), прагнути до єдності судової практики. І для всіх цих «треба» в нас достатньо правових механізмів. Крім того, потрібно відновити дисциплінарну функцію ВРП, що є одним із елементів самоочищення системи.
Що стосується останньої частини вашого запитання, то відповім так. Правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права. Тому вважаю, що процес саме становлення верховенства права в Україні завершився. Інша річ, що навряд чи будь-яка правова або судова система досягне абсолюту в застосуванні цього фундаментального принципу, адже суспільні відносини й наративи, законодавство, світ змінюються і розвиваються. А суди мають забезпечувати право кожного на справедливий суд відповідно до цих змін та з урахуванням найкращих європейських стандартів і практик.
— Ви вже майже три місяці перебуваєте на керівній посаді. З якими основними проблемами стикнулися за цей час? Що було найскладнішим?
— Якщо говорити ширше, то керівні посади я обіймаю ще з 2014 року. До 2017-го я був заступником голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у 2017 році став суддею оновленого Верховного Суду, а в грудні 2017-го обраний на посаду голови Касаційного кримінального суду у складі ВС. Тому, як я вже сказав, адміністративні обов’язки керівника суду не є для мене новими.
Я очолив Верховний Суд у найкризовіший період його діяльності. Структура ВС побудована так, що кожен касаційний суд і Велика Палата ВС мають свого очільника. Тому моє головне завдання полягає в координації комунікації між усіма структурними підрозділами Верховного Суду та представництві Суду у відносинах з органами державної влади, міжнародними організаціями.
Одним із перших ініційованих мною кадрових рішень було призначення керівника апарату і першого заступника керівника апарату. Ці посади зайняли надійні люди, які опікуються нашим головним ресурсом — апаратом ВС. На мою думку, з цими призначеннями, а також з обранням нового голови ККС ВС, усі невизначеності в адмініструванні діяльності Суду подолані. Також я сподіваюся, що найбільший кризовий період залишився в минулому, а далі — тільки рух уперед.
За ці майже три місяці виконано великий обсяг роботи з міжнародними партнерами. Під час кожної такої зустрічі ми доводимо, що ситуація у ВС перебуває під контролем, інституція повністю усвідомлює відповідальність, а правосуддя продовжує здійснюватися, адже це є одним із ключових факторів для країни, яка перебуває в умовах відкритої війни.
Нам важливо, щоб співпраця ВС із міжнародними партнерами і проєктами не постраждала після травневих подій, адже ця спільна діяльність спрямована на підвищення ефективності багатьох процесів. Зокрема, за сприяння партнерів судді України кримінальної юрисдикції всіх ланок підвищують кваліфікацію, відточують знання і навички щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного кримінального права. Це важливо для розгляду десятків тисяч кримінальних проваджень, пов’язаних із війною, які ляжуть на плечі національних судів.
— Чи є ефективним українське правосуддя зараз? Які пріоритетні напрями в роботі Суду?
— Потрібно усвідомлювати те, що сьогодні суди України здійснюють правосуддя у складних умовах воєнного часу. Водночас упродовж 2022 року в судах України було розглянуто майже 2,9 млн справ, понад 70 000 розглянув Верховний Суд, під час війни в усіх юрисдикціях з’являються нові категорії справ та проваджень — і все це з урахуванням величезних безпекових ризиків, блекаутів, серйозного кадрового дефіциту. Безумовно, ці цифри менші за довоєнні показники, але, на мою думку, українське правосуддя є ефективним настільки, наскільки це взагалі можливо в цих умовах.
Основне наше тактичне завдання — розгляд судових справ із дотриманням процесуальних строків. А стратегічним завданням є забезпечення сталості та єдності судової практики. Усі наші пріоритети передбачені законодавством. Ми діємо в цих межах.
Також ми підтримуємо вжиття невідкладних заходів, які сприятимуть відновленню рівня довіри до системи правосуддя. Водночас необхідно наголосити, що будь-які законодавчі ініціативи мають здійснюватися в умовах дотримання принципу незалежності суддів.
— Багато суддів ВС йдуть із посади. Чому? Як можна розв’язати проблему відтоку кадрів, звільнень або відставок суддів, фінансування, зокрема, апаратів судів? Усе залежить від завершення війни чи вже щось можна робити зараз? Який ви бачите вихід із ситуації?
— Питання виходу у відставку чи звільнення з посади за власним бажанням — це особиста справа кожного судді. У кожного на те є свої причини. Мотиви ухвалення таких рішень відомі тільки самим суддям. Право на відставку має кожен суддя, який присвятив роботі на цій посаді не менше 20 років. Також цього року деякі судді пішли у відставку у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на цій посаді, тобто 65 років.
Безперечно, зменшення кадрового складу зумовлює збільшення обсягу навантаження на працюючих суддів. Однак нині навіть за таких умов Суд продовжує повноцінно функціонувати.
Набагато гостріше проблема нестачі суддівських кадрів постала перед судами першої та апеляційної інстанцій: згідно з даними ДСА України, їм бракує понад 2000 суддів. Довгоочікуване відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відкриває можливість заповнення наявних вакансій, але передбачена законом процедура добору суддів є доволі тривалою. Шлях від оголошення конкурсу і до складення новопризначеними суддями присяги може зайняти близько двох років.
Виходом із цієї ситуації могло б стати принаймні тимчасове спрощення процедури добору, зокрема шляхом скорочення строку її проведення. Наприклад, за рахунок зменшення тривалості спецпідготовки в Національній школі суддів України.
До того ж вплинути на розв’язання питання кадрового та фінансового забезпечення судів потенційно може й реалізація ідеї щодо оптимізації структури судів шляхом укрупнення. До цього спонукає і суттєва зміна демографічної ситуації в Україні. Від початку повномасштабної війни мільйони українців були змушені змінити своє місце проживання, що не могло не позначитися на динаміці та обсягах надходження справ до тих чи інших судів.
Отже, завдяки оптимізації можна досягти належного забезпечення громадянам доступу до правосуддя та економії видатків на утримання судів, а також підвищити заробітну плату працівникам апаратів судів.
— Чи звертають увагу в інших гілках влади на судові проблеми?
— Верховна Рада України максимально оперативно зреагувала на виклики, що постали у зв’язку з повномасштабним вторгненням та окупацією російськими загарбниками низки українських населених пунктів, та почала адаптувати законодавство до нових реалій. Вже в березні 2022 року парламент ухвалив законодавчі зміни, які значно спростили роботу органів системи правосуддя в умовах воєнного стану й були справді необхідними для забезпечення безперебійного здійснення правосуддя.
Ці зміни торкнулися як процесуальних, так і організаційних аспектів діяльності судів. Зокрема, парламент тимчасово наділив голову Верховного Суду повноваженням вирішувати питання щодо зміни територіальної підсудності справ судів і тимчасового переведення суддів замість Вищої ради правосуддя, яка на той момент не працювала через відсутність повноважного складу. Це дало змогу розв’язати одразу кілька проблем: забезпечити громадянам доступ до правосуддя та убезпечити суддів і працівників апаратів судів.
Верховний Суд також реагує на законодавчі ініціативи та висловлює свою позицію щодо них. Так, на останньому засіданні Пленуму ВС ми вирішили звернутися до Верховної Ради України з висновками щодо внесених на розгляд парламенту законопроєктів, які безпосередньо стосуються судової влади. Автори цих законопроєктів пропонують посилити кримінальну відповідальність за корупційні злочини у сфері правосуддя і передбачити застосування до суддів поліграфа. Ми висловили свої застереження щодо цих ідей та обґрунтували ризики, які вони несуть. Сподіваємося, що парламент дослухається до нас, адже інакше дотримання принципу незалежності судової влади опиниться під загрозою.
— Що потрібно змінити наразі в українському законодавстві, щоб полегшити роботу судів?
— Стабільне нормативно-правове регулювання — це запорука формування усталеної судової практики. Тому постійні зміни законодавства лише ускладнюють роботу судів.
Водночас є доволі прогресивні ідеї, які справді пішли б на користь. Наприклад, ще за часів пандемії коронавірусу правнича спільнота активно обговорювала необхідність диджиталізації правосуддя. А з початком повномасштабної війни аргументів на користь цієї позиції стало в рази більше, адже можливість здійснювати судочинство в дистанційному режимі — це питання насамперед безпеки, а ще доступності правосуддя і дотримання розумних строків розгляду справ.
Що стосується кримінальної юрисдикції, то тут є певні застереження, оскільки діє принцип безпосередності. Суддя та прокурор мають перебувати в залі судових засідань, захисник — або в залі суду, або поряд із підзахисним (у разі участі в засіданні в режимі відеоконференції). Якщо суддя перебуватиме поза приміщенням суду та ухвалюватиме судове рішення невідомо де й невідомо за яких обставин, то таке рішення буде прийняте не тільки з багатьма процесуальними порушеннями, а й навряд чи сприйметься суспільством як законне та справедливе. Водночас механізм дистанційної участі в засіданнях учасників кримінального провадження можна використовувати тоді, коли забезпечити їхню участь неможливо.
— Як оцінюєте роботу Вищої ради правосуддя в новому складі?
— Відновивши діяльність після тривалої перерви, ВРП без зволікань узялася до активної роботи: призначила членів ВККС України, розпочала розгляд заяв суддів про відставку та звільнення за власним бажанням, клопотань про відсторонення від посади й надання згоди на тримання суддів під вартою, а також почала розв’язувати питання щодо зміни територіальної підсудності справ судів. Однак дисциплінарної функції ВРП наразі не здійснює, а скарги тим часом накопичуються.
На новий склад ВРП суспільство покладає дуже великі надії, які ми намагатимемося виправдати. Запит на справедливість є надзвичайно високим, і судова система має всіляко сприяти процесу самоочищення, демонструючи максимальну відкритість.
— Що скажете про початок роботи ВККС? Нарешті перемога?
— Старт роботи нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України — це довгоочікуваний момент, який нарешті розблокував можливість поповнення суддівського корпусу.
ВККС України вже відновила процедуру проведення конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, які були оголошені попереднім складом Комісії ще чотири роки тому. Тож певні зрушення у розв’язанні кадрових проблем у судовій системі вже є.
— Чи потрібні військові суди в Україні? Якщо так, то коли їх можна буде запустити в роботу?
— Навколо питання створення системи військової юстиції останні роки точились дискусії, однак зараз стало очевидним, що потреба у військових судах є нагальною. Проте їх створення потребуватиме доволі багато часу, тому на сьогодні варто було б насамперед розглянути питання щодо запровадження відповідної спеціалізації в загальних судах.
Для цього необхідно проводити навчання для суддів, оскільки військові кримінальні правопорушення — це досить специфічна категорія справ. Суддя, який розглядатиме такі провадження, має бути обізнаним з особливостями військової служби, розумітися на всіх її тонкощах.
З початку повномасштабної російської агресії кількість військовослужбовців в Україні зросла в рази, тому можна спрогнозувати й пропорційне зростання кількості справ, пов’язаних із проходженням військової служби, що надходитимуть на розгляд судів.
Зауважу, що в разі створення системи військових судів вони не розглядатимуть кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, вчинених російськими військовими в Україні. Адже військові суди — для розгляду кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби.
— Які ваші прогнози щодо подальших змін у судовій системі? Чого очікувати від подальшої роботи Верховного Суду цього року?
— Задекларовані нами цілі залишаються незмінними. Це передусім відновлення довіри до Верховного Суду й судової влади загалом. Ми прагнемо, щоб кожне наше рішення було зрозумілим і прогнозованим та сприймалося суспільством як справедливе й законне. Цього в контексті євроатлантичної інтеграції очікують від нас і міжнародні партнери.
Ми хочемо налагодити відвертий і конструктивний діалог із громадськістю, тому приділяємо значну увагу комунікаційній роботі. Крім цього, ми працюємо над посиленням співпраці з міжнародними партнерами. Їхня допомога необхідна нам у контексті організації навчання суддів, вивчення закордонної практики та адаптації практики національних судів до європейських стандартів. Це невіддільний складник процесу євроінтеграції.
Ми також працюємо над удосконаленням усіх внутрішніх процесів у Суді, змінюємо акценти в підходах до організації роботи, щоб діяльність апарату була максимально ефективною та відповідала потребам Суду в поточних умовах.
Одним із наших пріоритетних завдань залишається забезпечення єдності судової практики на національному рівні. Водночас ми зосереджуємося і на її узгодженості з міжнародною практикою. Це стосується, зокрема, кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів та злочинів проти основ національної безпеки України, адже до їх розгляду прикута увага всього світу. І ми хочемо, щоб усі бачили, що судовий процес відбувається з дотриманням високих стандартів правосуддя, на засадах справедливості.