Як дитячі мрії, що не збулись, можуть привести до справи всього життя та навчити руху вперед, прагненню до розвитку, вмінню весь час пробувати щось нове та не стояти на місці? Керівник юридичного департаменту PepsiCo в Україні Вікторія Огриза розповіла свою історію: про мрії та роздуми, помилки та досягнення, баланс між роботою та «домом», а також про джерела натхнення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Вікторіє, розкажіть, як розпочиналась та складалась Ваша кар’єра? Чи мріяли Ви в дитинстві досягти того, чого досягли нині?
— Мої мрії про кар’єру юриста розпочалися з Перрі Мейсона, адвоката з кримінального права, що працює у Лос-Анжелесі та є головним героєм роману Ерл Стенлі Гарнера. Це абсолютний антипод мене сьогоднішньої, але в романтичні 14 років я мріяла бути саме такою: розумна, нахабна та витягую своїх клієнтів з безнадійних справ методами, про які краще не знати. Пити віскі з льодом та мати Форд, як у Перрі, не обов’язково — у славнозвісному місті кораблів Миколаєві з цим були проблеми.
Мої мрії щодо кар’єри трансформувались від дитячого бажання бути космонавтом (так, я теж цю стадію пройшла) до американського адвоката або слідчого райвідділу, а далі — до партнера власної юридичної фірми. На щастя для себе, я стала корпоративним юристом. Вже 20 років я незмінно працюю в юридичній сфері, з них останні 10 років — у «Пепсіко Україна». До цього працювала у банках та на суднобудівному заводі.
У банках я навчилась швидкому аналізу вхідних даних та відкрила в собі талант бути одночасно на кількох засіданнях у різних судах. Одного дня, маючи у розкладі 15 судових засідань, я вирішила, що це точно не робота моєї мрії. Далі були випробування професійності у суднобудуванні. Мене навчили, що поставлене завдання має бути виконане, і відповідь «не змогла» не приймається. Отримати рішення німецького суду про банкрутство, не знаючи мови та законодавства Німеччини? Будь ласка! Сказати юридичним радникам з топ-10, що їх висновок про норвезький арбітраж ні про що? Можливо! Не знати, що таке запит АМК, та не паритись з цього приводу, тому що в мене є мозок і закон я прочитаю? І таке бувало.
Проте справжню себе я створила у «Пепсіко» — компанії яка постійно мотивує бути кращою версією себе. Тут я вчуся мислити стратегічно з позицій бізнес-менеджера та бути готовою до будь-яких змін. Вже 4 роки я — керівник юридичного департаменту, входжу в юридичний напрямок Європейського сектору «Пепсіко», у мене є команда з 9 юристів, у компанії 3 виробничі заводи, 13 відділів продажу по всій країні та 3,2 тис. співробітників. Я кайфую від своєї роботи. Мій персональний слоган: я можу все і навіть більше.
— Яка Ви керівниця?
— Я — керівник, котрий постійно генерує ідеї, як роботу юриста можна зробити цікавою, амбітною та сучасною. Я не люблю рутину і постійно намагаюсь її позбутися. Мої юристи знають, що мають відповісти мені на три питання: чим їм подобається займатися, що вони хочуть змінити та що повинні перестати робити. У цьому напрямі я не дозволяю розслаблятися, але впевнена, що моя команда такий підхід цінує, адже це дає їм час на цікаві проєкти, на досвід, що підсилює їх амбіції, а не просто заповнює їх робочий час. Я — керівник, котрий постійно визнає досягнення юристів, їх персональні таланти. Для мене це важливо, адже мотивовані співробітники підтримують високий рівень ефективності, і я можу планувати стратегію розвитку своєї команди, спираючись на їх потенціал.
Визнаю, що управління людьми потребує енергії та довіри, а співробітники мають право на територію та час. Іноді я про це забуваю і переходжу на мікроменеджмент, ставлю запитання у відпустці через месенджери будь-де і будь-коли й потребую відповіді негайно. Я над цим працюю, ми разом домовляємось про таймінг та правила гри, щоб усім було ментально комфортно. У минулому році під час внутрішнього опитування компанії у Європейському регіоні саме наш юридичний департамент показав майже 100% індекс задоволення від своєї роботи.
— Якби не стали юристкою, то стали б…
— Якщо не юрист, то юрист. Це перше, що хочеться відповісти, адже ця професія унікальна. Тут я можу бути психологом, ейчаром, маркетологом, інженером, будь-ким, стикаючись з різним бізнесом та людьми. Для мене важливі дві речі: мета та пристрасть у тому, чим я займаюсь. Іноді хочеться спробувати дещо інше, зануритись в іншу діяльність. Мої близькі знають мій улюблений вираз, що коли я стану кішкою, тобто у своєму іншому житті буду «врачевателем душ». Це може бути психологія, релакс-терапія чи напрям, який я навіть не уявляю. Мені подобається слухати людей, спостерігати, відмічати їх емоції, заспокоювати та давати їм упевненість. Я прагну бути корисною.
— Найбільше Ваше професійне досягнення за останній рік.
— Цей рік виявився цікавим на події. Беззаперечно, коронавірус вплинув на те, чим я займаюсь. Я задоволена, що швидко та без паніки адаптувалась до нових реалій. Разом з іншими функціями в період жорсткого карантину ми перевели роботу в онлайн, налагодили критичні процеси, юристи постійно консультували комерційні функції щодо можливих ризиків, наступних подій та законодавчих ініціатив. Під час карантину саме юристи ініціювали проєкт щодо електронного документообігу. Хто працює у великих корпораціях, знає, наскільки це складний процес у плані погоджень та реалізації.
Кризи є відмінним маркером для самооцінки. Це як ідеальний шторм, де ти знаєш, що відбувається, тобі страшно, але це неймовірний адреналін, і ти ринеш у це разом з тими, хто тебе підтримує. Тому моє головне досягнення на сьогодні — це моя команда. Завдання керівника — надихати.
У 2019 р. ми отримали визнання за версією «Юридичної практики» як кращий юридичний департамент підприємств харчової промисловості. У 2020 та минулому році я разом з іншими жінками-професіоналами визнана успішною жінкою-корпоративним юристом. Для мене це визнання людей, з яким я маю честь працювати. Я дякую їм за мої успіхи у професійному розвитку.
— Чи були або є люди, які надихають Вас? Ви дивитесь на них і кажете собі: «Я теж так хочу».
— Я дивлюся на людей, за якими мені цікаво спостерігати, і кажу собі, що вони класні, інші, успішні або відомі, але я не хочу бути такою, як вони. Не створи собі кумира — це принцип, за яким я живу. Мене надихають не люди, а їх досягнення та нетиповість. Мені подобається те, що робить Ілон Маск. Не він сам, а його завзятість, неординарне мислення та фантастичні ідеї. Я спостерігаю за Дональдом Трампом — це особистість, яка ламає усталені патерни американської системи цінностей та повністю відповідає моєму улюбленому мему: «А що, так можна було?» Мені подобається Крістін Лагард як перша жінка-голова МВФ — для неї це був персональний челендж визнання у світі, де керують чоловіки.
А більше всього я в захваті від людей, які пишуть книжки. Книжки — це магія, а ці люди — маги найвищого рівня. Не вірите? Спробуйте написати і видати власну книгу. Я рада, що принаймні знайома з трьома непрофесійними письменниками, які видали свої власні книжки в Україні. Браво!
— У кожній правдивій історії успіху мають бути свої фейли. Поділіться своїми.
— Nobody’s perfect, і я також. Головне — вміти визнавати та виправляти свої фейли. У мене є історія, що сталася на моїй першій роботі, я пам’ятаю її досі, це свого роду противірусне щеплення.
Я займалася збільшенням статутного капіталу та зміною статуту. Для абсолютного «чайника» це було перше серйозне завдання, яке я успішно виконала, всі статути прошила білою ниткою, як мене навчили, вистояла у черзі до реєстратора та зареєструвала зміни до статуту. Згодом виявилось, що цифри капіталу в статуті не відповідають балансу. Фінансисти намагалися з’ясувати причину, а я всіх запевняла, що все зробила правильно, я ж юрист. Потім я зрозуміла, що зробила помилку в розрахунках, і ми маємо скликати ще одні загальні збори учасників. Після цього випадку я знаю, що цифри повинні рахувати фінансисти, всі важливі документи з цифрами мають бути перевірені ще одним юристом або фінансистом. Деякий час страх зробити помилку в розрахунках добряче псував мені настрій.
— Що робите, коли в роботі щось іде не за планом чи виникають якісь проблеми?
— З цього приводу у мене є дві опції, набуті з досвідом. Коли нервую, що щось іде поза моїм планом, я зупиняюсь і прибираю на робочому столі. Будучи людиною творчою, я працюю в деякому хаосі, і мені так комфортно. У час Х починаю розкладати речі по місцях і рефлексую. Далі або мій план дій змінюється під нові вхідні дані, або шукаю можливість вирішити проблеми, що вплинули на мої плани.
Друга опція, яку я відкрила для себе рік тому — це щоденна медитація. 20 хвилин зранку, 20 увечері — і деякі проблеми вже сприймаються, як нормальна рутина. Слід мати здорове сприйняття життя як певного ланцюга подій, що постійно змінюється, тому сталих планів не існує. Зрозумієш це — і життя стає зовсім іншим. Але цього дзену я ще не досягла.
— Якби писали лист з 10-річного минулого нинішній собі, про що б він був?
— Це був би дуже короткий лист: «Віка, вір у себе. Люди бувають різні, життя цікаве — не пропусти його. І так, президентом України ти не станеш, як хотів твій дід».
— Чи існує вдалий баланс між роботою і сім’єю? Чи, можливо, у певні періоди часу якась зі сторін «перемагає»? Яким є Ваш work-life balance?
— Я вірю в те, що вдалий баланс між роботою та іншим нашим життям існує. Це як священний грааль — висока вірогідність, що він є. Для мене поки що це навичка, якої я навчаюся. Цей персональний skill необхідно розвивати так само, як і soft skills.
У моєму житті досить тривалий час перемагала робота, але тому, що я сама цього хотіла. Я свідомо робила вибір, що хочу досягти чогось більшого, хочу мати досвід та визнання, а для цього необхідно працювати. До когось успіх приходить у відповідні робочі години, а мені для цього треба докладати більше зусиль. Коли я прийшла у «Пепсіко», я заново вчила англійську, вчилася менеджменту за програмами компанії, стала адвокатом за покликом Конституції в минулому році. Цього року я вирішила, що давно не вчилася академічно, і приєдналася до програми pre-MBA Business.
Разом з тим, під час карантину я відчула, що мій внутрішній ресурс не безмежний, я маю про це піклуватися. Тим більше, я на власному досвіді знаю, що таке емоційне вигоряння. Ні, я не стала бігати марафони, але зайнялася йогою та проходжу свої 10 тис. кроків. Я намагаюся працювати за розпорядком дня, і в мене вже є прогрес — я його складаю. А ще я принципово не працюю у вихідні.
— Що є головним джерелом натхнення (або мотивуючим чинником) для роботи?
— Робота завжди має бути цікавою. Завжди. Все, чим я займаюсь, чому я вчусь, на що витрачаю час, має бути цікавим. Мені щастить: я не знаю, що таке вставати кожного ранку та йти на роботу, яку ненавидиш. Так, часом бувають періоди, що нагадують фільм «День бабака», але це минає так швидко, що починаєш сумувати за такими днями. «Пепсіко» постійно трансформується, тому кожні 2–3 роки я фактично працюю в новій компанїї, з новими функціями та людьми.
— Чи бувають моменти, коли нічого не хочеться? Якщо так, що з цим робите?
— Якщо мені нічого не хочеться (а таке, звичайно, трапляється), я залягаю на дно, проте роблю це непомітно. Досить одного дня, а іноді кількох годин абсолютної самотності у своїй кімнаті, куди вхід дозволений лише коту, та й то не завжди. Я розмовляю з собою, розмальовую картини за номерами, пропускаю через себе безліч думок і чекаю. Ні, не відповіді на сакральні питання нашого буття, а ідеї, що і як буду робити, хто і що мені потрібні та чи дійсно я маю щось робити. Останнє запитання є ключовим.
Ще кілька років тому такі моменти мене нервували, адже нас, як правило, вчать іти вперед семимильними кроками, прагнути більшого і ніколи не зупинятись. Я намагалась якнайшвидше відновитись із попелу, щоб з головою зануритись у роботу, щоб питання були складними і цікавими. Не сперечаюсь, мені подобається, коли я мчу вперед. Проте зараз у моменти «залипання» намагаюся почути себе, адже щось мене блокує, і можливо, мені просто треба зупинитись на деякий час і відмовитись від того, що не є важливим саме для мене.
— Книга, яка докорінно змінила Ваш світогляд — …
— Люблю читати, це мій спосіб розслабитись і подумати. У моєму житті було та є чимало книг, їх тематика та настрій постійно змінюються залежно від етапів дорослішання. Відзначу 5 книг, що справили на мене певне враження і дали привід замислитись.
Читайте також: «Ukrainian Women in Law 2020».
Перша — це Шерлок Холмс Конан Дойля. Це абсолютний фан дитинства, емоції та мрії бути як Шерлок. Мене захоплювали логіка, кмітливість, причинний зв’язок між подіями та наслідками, тобто все те, що має бути в арсеналі справжнього юриста. Про Пері Мейсона я вже згадувала, він поза конкуренцією. Друга книга — «Походження сім’ї, приватної власності та держави» Фрідріха Енгельса. З нею я почала ставити запитання, як люди взаємодіють між собою, хто встановлює правила гри та межі дозволеного. Далі — «Сто років самотності» Маркеса. Неймовірна книга про сум, яку я не приймала, поки не прочитала про дівчину, яка все життя ткала саван на смерть і жила, поки його не доткала. Знаєте, я зраділа, що моє буденне життя не таке похмуре. Наступна книга — Ерік Берн «Ігри, в які грають люди». Це промило мій мозок щодо моїх мрій, планів на майбутнє, надало розуміння поведінки людей та їх намірів.
А років 5 тому я знайшла відповідь на своє питання «Що робити?» у Барбари Шер «Про що мріяти». З того моменту я зовсім по-іншому сприймаю все, що зі мною відбувається. Це така собі адаптована філософія нашого сьогодення: якщо хочеш — роби, не подобається — не роби, але не зупиняйся — пробуй. Це круто. Головне — не забувати і дозволяти собі так мислити. Твої думки мають бути добрими, а все, що ти робиш — во благо.