20 травня 2024, 16:12

Зобов’язання суду мотивувати свої рішення належним чином, або війна цитатами ЄСПЛ

Семен Ханін
Семен Ханін «АМБЕР, ЮК» керуючий партнер, адвокат, к.е.н.

1. Преамбула


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Згідно з п. 1 ст. 370 КПК України «Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим».

2. Хто з правників не залишався на самоті з повним текстом ухвали суду, з якого мотиви прийнятого рішення незрозумілі? І, як не дивно, на користь цієї ганебної практики начебто свідчить практика ЄСПЛ. Наведу одну з улюблених цитат суду:

«У рішенні у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) (заява 49684.99 від 27.09.2001) (п. 30), ЄСПЛ відзначив, що: «…Незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції прав людини зобов’язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає ДЕТАЛЬНОЇ відповіді на кожний аргумент…».

Між іншим, відсутність детальної відповіді не дорівнює взагалі відсутності відповіді.

3. Звернімося саме до згаданого рішення ЄСПЛ «Hirvisaari v. Finland».

У пункті 30 цього рішення зазначено:

«30. Суд повторює, що відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип, пов’язаний із належним відправленням правосуддя, рішення судів і трибуналів повинні належним чином викладати причини, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов’язку надавати аргументи може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися у світлі обставин справи. Хоча стаття 6 § 1 зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, її не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент. Таким чином, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто підтвердити мотиви рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» від 21 січня 1999 року, Звіти про рішення та рішення 1999-I, § 26; і рішення у справі Хелле проти Фінляндії від 19 грудня 1997 р., звіти 1997-VIII, §§ 59 і 60). Суд або орган нижчої інстанції, у свою чергу, повинні надати такі аргументи, які дозволять сторонам ефективно використати будь-яке існуюче право на оскарження».

3.1. На жаль, юристи, хто бездумно повторює посилку на це рішення, забуває звернути увагу, що саме в цьому рішенні ЄСПЛ у п. 33 було визнано, що: «…схвалення такого неадекватного аргументування … судом як апеляційним органом не виконали одну з вимог справедливий суд. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції»!!!! Тобто у рішенні у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ЄСПЛ якраз визнає відсутність належного обґрунтування рішенням судом та порушення Конвенції, що не заважає українським судам посилатися на вказане рішення, обґрунтовуючи відсутність жодних аргументів щодо позиції сторони.

4. Також доцільним у цьому разі звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява 22750/02.

«42. Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії» (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 9 грудня 1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (cf., «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France), no 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; «Донадзе проти Грузії» (Donadze c. Geogie), no 74644/01, пп. 32 et 35, від 7 березня 2006)».

5. Але, звичайно, хотілось би добратися до того рішення, звідки ця дискусія почалась. Так, рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява 22750/02 посилається на рішення ЄСПЛ «Руїз Торійа проти Іспанії» (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 9 грудня 1994, де зазначено наступне:

«29. Суд повторює, що п. 6 ст. 1 (ст. 6-1) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не можуть бути зрозумілі як вимагаючи детальної відповіді на кожен аргумент (див. Van de Hurk v Рішення Нідерландів від 19 квітня 1994 р., серія A №. 288, стор. 20, абз. 61). Ступінь застосування цього обов’язку надавати причини може змінюватися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно враховувати, серед іншого, різноманіття матеріалів, які сторона може надати суди та розбіжності, що існують у Договірних Державах щодо до законодавчих положень, звичаєвих правил, юридичного висновку та презентації та складання судових рішень. тому питання, чи має суд не виконав зобов'язання повідомити причини, що випливає зі ст. 6 (ст. 6) Конвенції, може бути визначено лише у світлі обставин справи».

6. Йдемо далі. CASE OF VAN DE HURK v. THE NETHERLANDS (Application no. 16034/90) 19 квітня 1994 р.:

«61. Нарешті, заявник подав низку скарг, які можна підсумувати як скаргу на те, що у своєму рішенні промисловий Апеляційний трибунал не розглянув або недостатньо розглянув різні аргументи висунутий ним. Стаття 6 п. 1 (ст. 6-1) зобов'язує суди мотивувати їх рішення, але не можна розуміти як потребу детальної відповіді на кожний аргумент. Європейський Суд також не покликаний перевіряти, чи аргументи обґрунтовані належним чином…».

Тобто ми вже дійшли й до того, що ЄСПЛ взагалі не покликаний перевіряти мотивування рішень, незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції прав людини зобов’язує суди мотивувати свої рішення.

7. Справа «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04), 10 лютого 2010 року:

«58. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, хоча пункт 1 статті 6 конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

7.1. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)».

8. Ну, то як же не звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (42310/04):

«280. При розгляді питання про справедливість провадження в цивільній справі суд визнавав, що ігноруючи конкретний, доречний і важливий аргумент заявника, національні суди не виконують своїх зобов'язань за пунктом 1 статті 6 конвенції (див. рішення у справі "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), n 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року). Таке ж питання, на думку суду, має місце й у справі, що розглядається, де зазначеної вимоги дотримано не було, незважаючи на те, що в контексті кримінального провадження вона є суворішою».

9. Справа «Проніна проти України» (Заява N 63566/00):

«25. …Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 конвенції».

10. Сумний, чесний та зрозумілий висновок.

У війни з цитатами ЄСПЛ переможця немає. Цитати як і зміст певних рішень ЄСПЛ суперечать одна одній, та практично дозволяють обґрунтувати будь-яку думку. Є два протилежних випадки.

Перший, коли сторона зазначає безліч несуттєвих аргументів, виключно цитує норми Закону не пов’язані зі справою, тобто фактично відверто несе нісенітницю. Зрозуміло, що недоцільно покладати на суд обов’язок відповідати на кожний такий аргумент.

Другий, коли суд не має чим обґрунтувати свою позицію, яка суперечить позиції сторони (в розпорядженні якої є переконлива аргументація). Але суд все ж таки приймаючі незаконне необґрунтоване рішення ховає його незаконність та необґрунтованість за тим, що взагалі не надає відповіді на аргументи сторони посилаючись на практику ЄСПЛ.

Ніколи ЄСПЛ тут не зможе допомогти. Якщо чесно, я не бачу розумного виходу з цієї прірви.

10.1. Єдиний приклад з практики.

У певній справі ми звертаємо увагу, що слідчий суддя дослідив головний доказ обвинувачення, який був у вмісті томів обвинувачення, але фактично сторона обвинувачення його не поклала. Апеляційний суд буд здивований такою обставиною, та казав у засіданні, що це є неприпустимо. Сторона обвинувачення заперечувала, та казала, що зміст відсутнього доказу можливо було уявити собі зі змісту інших доказів, таких як відповіді на запити детективів певними організаціями. в решті решт апеляційний суд залишив ухвалу слідчого судді в силі, в повному тексті навіть не згадавши аргументу сторони захисту щодо дослідження головного доказу слідчим суддею за його відсутності. Зрозуміло — апеляційний суд послався на практику ЄСПЛ!

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати