Шановні колеги, у цій колонці впродовж минулого року ми коментували перебіг судової реформи. Зараз можна підвести перші її підсумки. Отже, за рік головною подією реформи стало прийняття Закону «Про забезпечення права на справедливий суд».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Крім того, був підготовлений законопроект про внесення змін до Конституції щодо правосуддя. Цей законопроект (та зміни до нього) був «охрещений» Конституційним Судом наприкінці січня 2016 р.
Зараз на порядку денному – остаточне прийняття цих змін до Конституції та активізація роботи з проектами нових процесуальних кодексів.
Для надання оцінки першим результатам реформи необхідно пригадати з чого вона починалась. А починалась вона з виступу на з’їзді суддів Президента Порошенка восени 2014 р., який заявив про «важливість реалізації принципу незалежності суддів».
Саме цього (незалежності суддів) і прагнули правники. Адже основне невдоволення викликали два відомих явища: тотальна залежність суддів від двох інших гілок влади та хабарництво. Ці фактори й створювали основний негативний зовнішній вплив на позиції суддів у справах або призводили до неефективності судочинства в цілому.
Чи були за рік закладені основи для подолання цих явищ? На наш погляд, зовсім ні або здебільшого ні. До того ж, як випливає з політичних анонсів, подальша реформа буде зводитись до реформування судового процесу та адвокатури. Однак недоліки законодавства у цих сферах лише незначною мірою були відповідальні за стан судочинства.
Чи був завданий удар хабарництву? Сумніваємось. Нове антикорупційне законодавство не дозволяє прийняття подарунків суддями (у т.ч. у вигляді знижок, безоплатних послуг). Проте суддя може законно приймати дорогі подарунки від близьких осіб. Тобто цей канал легалізації хабарів повністю відкритий. Також відсутні обмеження на отримання грошей з певних дозволених джерел (наприклад, дивіденди, від творчої, наукової діяльності). Отже, викрити суддю, який живе не за статками, не вдасться.
Закон про справедливий суд ввів тотальне кваліфікаційне оцінювання суддів. Це достатньо масштабний захід, який значною мірою стосується перевірки знань суддів. Втім, питання знань не сильно турбувало суспільство. Адже сумнівні рішення ухвалювались дуже професійними суддями. З іншого боку, «дірки» в антикорупційному законодавстві можуть звести нанівець оцінку питання, яке саме турбує, – законності походження доходів.
Чи підсилюється внаслідок реформи незалежність суддів від інших гілок влади? Ні, вона збільшується. Достатньо почитати окремі думки суддів Конституційного Суду з приводу пропонованих змін до Конституції.
Наприклад, стосовно звуження суддівського імунітету:
- Окрема думка судді Саса С.В.: «…запропонована редакція передбачає звуження гарантій суддівської недоторканності.…»;
- Окрема думка судді Литвинова О.М.: «…іншими словами, …пропонується значно розширити перелік випадків, коли суддю може бути затримано без згоди Вищої ради правосуддя чи Конституційного Суду України…»;
- Окрема думка судді Мельника М.І.: «…посилити залежність суддів, а відтак опосередковано обмежити можливість реалізації права на судовий захист, може імплементація низки інших пропонованих новел, зокрема тих, у яких передбачаються нові підстави та порядок притягнення судді до юридичної відповідальності».
Наша скромна думка полягає в тому, що пропоновані зміни до Конституції різко посягають на імунітет судді саме за прийняте ним рішення. Зокрема, пропонується така норма: «суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку». Ця фраза фактично схвалює безмежну ревізію судових рішень з боку правоохоронних органів та, відповідно, тотальний контроль над судовою владою. Тобто те, що раніше містилось у ст. 375 Кримінального кодексу («завідома неправосудне рішення»), зараз піднімається на рівень Конституції.
У цьому контексті нагадаємо, що доктрина суддівського імунітету є в центрі ідеї розподілу влади. Адже ревізія судового рішення іншими гілками влади є посяганням на виключну компетенцію суду. Верховний Суд США висловив такі міркування у головному прецеденті з цього приводу («Стамп проти Спаркмана» (STUMP v. SPARKMAN, 435 U.S. 349 (1978)): «Незгода з діями судді не позбавляє його імунітету. Не зважаючи на несправедливість до сторін спору, що іноді трапляється, доктрина суддівського імунітету існує в інтересах належного відправлення правосуддя, оскільки вона дозволяє судді, при реалізації покладеної на нього влади, вільно діяти за своїм переконанням, без остраху персональних наслідків для нього».
Суттєвого підсилення незалежності суддів не передбачається і по лінії створення Вищої Ради Правосуддя (ВРП). За проектом змін до Конституції (Проект), 11 членів ВРП є суддями та суддями у відставці, 10 інших членів залишаються представниками різних інституцій. Тобто доля суддівської влади значною мірою продовжить перебувати у руках не суддів, а тих, хто контролює членів ВРП.
При цьому не гарантується незалежність самих членів ВРП. Тобто їхній статус, який має бути навіть трохи вище суддівського, залишається відкритим питанням.
Реальна незалежність суддівської влади також глибоко пов'язана з виконанням судових рішень та, взагалі, наявністю механізму примусу. Адже реальну владу має не той, хто наказує, а той, чиї накази виконуються.
За рік, що минув, не видно особливих реформаторських ініціатив в частині виконавчої служби. Перспектива створення приватної виконавчої служби – це лише квазі реформа. Реальні зміни можна очікувати лише тоді, коли виконавча служба перейде під контроль судів та отримає повноцінні засоби примусу.
Певні надії покладаємо на фразу у проекті змін до Конституції «суди контролюють виконання судових рішень». Теоретично, це має передбачати перехід від державного до судового виконання рішень.
Ганебним залишається стан охорони суддів та конвойної служби. Хоча ці структури – «фізична незалежність» і «руки» суддів. Вони продовжують залишатись під повним контролем МВС. Існують приклади того, що охоронці судів у відповідь на суддівські накази висловлюються таким чином: «А хто мені суддя? У мене є начальство». За рік жодних зрушень або перспектив змін у цій сфері поки не спостерігається. Ми вважаємо, що ці служби мають переходити під контроль суддівського самоврядування.
Фінансування заробітних плат судів є також істотним елементом незалежності. Реальною конституційною гарантією могла бути фраза, аналогічна Конституції США, що розмір заробітної плати судді не може зменшуватися протягом повноважень. Втім, питання заробітної плати залишається на рівні закону, а отже, може бути предметом маніпуляцій.
Таким чином, на наш погляд, за рік реформи не відбулось кардинальних змін правил гри у сфері судочинства. На жаль, виглядає так, що і в майбутньому ці зміни нам «не загрожують». Адже де-факто реформа закінчується, а всі подальші анонсовані зміни стосуватимуться лише судового процесу та адвокатури. Це також важливі речі, але вони лише сприяють незалежному судочинству, а не створюють його.
Будемо слідкувати за подальшим перебігом реформи. Далі буде…