Страхування відповідальності приватного виконавця: дієвий механізм захисту інтересів чи формальна вимога закону?

Наділення приватних виконавців владними повноваженнями щодо реалізації заходів примусового виконання виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень та рішень інших органів, які згідно з Законом України «Про виконавче провадження» є виконавчими документами, покладає на приватних виконавців посилену відповідальність та змушує сумлінно здійснювати свою діяльність у повній відповідності до вимог закону.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

У разі неналежного виконання своїх обов’язків і враховуючи можливі негативні наслідки для учасників виконавчого провадження та інших осіб, залучених в процес виконання — усі зацікавлені сторони повинні бути впевнені, що вони отримають належне відшкодування завданих їм збитків як майнового, так і морального характеру.

За таких умов страхування професійної відповідальності приватного виконавця є не лише необхідною, а й обов’язковою умовою здійснення діяльності.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» в ст. 24 встановлює обов’язок приватного виконавця до початку здійснення діяльності застрахувати свою відповідальність перед третіми особами, а також завчасно, не пізніше як за 10 днів до закінчення дії договору страхування, укласти договір страхування на новий строк.

Водночас мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності приватного виконавця має становити 10% загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року, але не менше 1 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року. Виняток становлять лише перші три роки зайняття діяльністю приватного виконавця, коли мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності приватного виконавця не може бути меншим загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року, але не менше 1 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року.

Приватний виконавець не має права здійснювати виконавчі дії, якщо сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають у нього на виконанні, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності приватного виконавця. У такому разі приватний виконавець зобов’язаний укласти договір страхування на належну страхову суму.

Такі вимоги Закону є досить логічними та обґрунтованими, а от чи насправді вони забезпечують захист інтересів зацікавлених осіб — питання, на яке неможливо надати однозначну відповідь.

Інститут приватних виконавців у 2025 році вже навряд можна назвати молодим, оскільки 8-ми річний період діяльності показав професіоналізм та зрілість спільноти. І хоча порушення вимог закону приватними виконавцями та мають місце, проте такі порушення є поняттям суб’єктивним, які оцінюють через призму недосконалості правового регулювання, дисциплінарної практики та здійснення судового контролю за діяльністю приватних виконавців. Тож можемо дійти висновку, що умисні порушення з боку окремих колег можна віднести до статистичної похибки, яка не впливає на загальну картину здійснення діяльності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Водночас, хоч і «в завтрашній день не всі можуть дивитися, точніше дивитися можуть не тільки лише всі, мало хто може це робити», реалії сьогодення змушують приватних виконавців бути саме тими, хто упереджено ставиться до вчинення тих чи інших виконавчих дій, навіть тих, які мають бути вчинені згідно з вимогами чинного законодавства поза розумним сумнівом.

Це пов’язано з тим, що на виконавця законодавство покладає відповідальність за вжиття окремих заходів, на результат яких приватний виконавець прямо не впливає, зокрема такі випадки як:

- визначення вартості майна суб’єктом оціночної діяльності для подальшої реалізації такого майна здійснюється в порядку оскарження дій приватного виконавця, хоча роль приватного виконавця під час визначення вартості майна обмежується виключно вибором та призначенням суб’єкта оціночної діяльності;

- приватний виконавець, хоча фактично є організатором електронних торгів, законодавством визнається продавцем майна, який у разі скасування результатів електронних торгів в порядку реституції має повернути отримані в результаті торгів кошти боржнику, хоча майже завжди вже немає доступу до таких коштів, оскільки останні у визначений законом строк вже перераховані стягувачу (та боржнику у разі надмірного стягнення);

- водночас судова практика визначає принцип розумної обачності через призму якого виконавець має пропускати абсолютно усі навіть зовсім очевидні та зрозумілі питання, що додає розмаху потенційним випадкам притягнення виконавця до відповідальності

(Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 203/798/20 (провадження № 61-10047св22)).

У цьому контексті, на превеликий жаль, страхування відповідальності приватних виконавців має формальний характер, а положення ст. 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконується колегами виключно через вимогу Закону й для уникнення дисциплінарної відповідальності за відсутність договору страхування, що свідчить, що приватні виконавці фактично позбавлені та не використовують реальний механізм страхування своєї відповідальності.

Опитування колег показало, що 100% респондентам, які брали участь в опитуванні, договір страхування відповідальності не знадобився, а заінтересовані особи до страхової компанії за відшкодуванням збитків навіть не звертаються.

Водночас аналіз реєстру приватних виконавців показує, що колеги укладають страхові договори з компаніями, кількість яких не перевищує 3-х, що свідчить про ненасиченість ринку, а ліміт страхової суми може сягати 30 мільярдів гривень. На перший погляд, сума значна, але якщо брати до уваги повний зміст договорів страхування відповідальності приватних виконавців, субліміт на один випадок рідко перевищує 50 тисяч гривень, що не може вважатись дієвим механізмом компенсації відповідальності, особливо, коли сума електронних торгів може перевищувати мільйони гривень.

Отже, в умовах сьогодення приватним виконавцям варто все більше уваги звертати на доступні механізми перекладання відповідальності на страховика, враховуючи, що за такі послуги вже ж сплачуються чималі суми страхових премій. Використання механізму страхування відповідальності приватного виконавця могло б зменшити фінансове навантаження на виконавця через недоліки законодавства, а також через неузгодженість його положень. Також дієве застосування страхування відповідальності сприяло б мінімізації ризиків реалізації принципу розумної обачності. При цьому варто констатувати, що на сьогодні страхування відповідальності приватного виконавця: — формальна вимога закону, а не дієвий механізм захисту інтересів учасників виконавчого провадження.