Одним з інструментів в адмініструванні податків залишається проведення фактичних перевірок — за місцем провадження господарської діяльності платника податків. Цей метод ДПС використовує навіть в умовах воєнного стану. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Підстави для проведення фактичної перевірки Для визнання таких перевірок законними ДПС повинно дотриматися щонайменше 2 ключових умов: мати підставу для фактичної перевірки; ухвалити наказ про проведення фактичної перевірки відповідно до вимог Податкового кодексу України. Відтак незаконно проведена перевірка не може породжувати правових наслідків. Верховний Суд неодноразово наголошував: якщо наказ на проведення перевірки є протиправним, то податкове повідомлення-рішення, прийняте за її результатами, також є незаконним. У такому випадку суди не зобов’язані перевіряти, чи дійсно платник податків порушив податкове законодавство та чи є підстава для нарахування суми грошового зобов`язання. У цій статті проаналізуємо головні зміни у висновках Верховного Суду в податкових спорах щодо оскарження результатів фактичних перевірок У судовій практиці важливо розрізняти два види підстави для проведення перевірки: юридичну підставу (наведення в наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки); фактичну підставу (сукупність конкретних фактів та обставин, існування яких вказує на наявність юридичної підстави). До березня 2024 року судова практика із цього питання була сталою. Верховний Суд у своїх постановах зазначав: у наказі повинні бути зазначені як юридична підстава (посилання на норму ПКУ), так і фактична підстава (відомості про хоча й можливі, проте конкретні порушення податкового законодавства). Якщо в наказі була відсутня фактична підстава, це слугувало основою для визнання наказу, а відповідно, і податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатами перевірки на підставі такого наказу, протиправним. Така позиція була викладена, до прикладу, у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 08.04.2021 у справі № 640/21528/19 та від 12.10.2021 у справі № 120/5229/20-а. Я абсолютно погоджуюсь із такою позицією, оскільки вона відповідає нормам чинного законодавства України. Нова постанова Верховного Суду: що змінилось у судовій практиці Проте 26 березня 2024 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі № 420/9909/23, що стала підґрунтям для переосмислення підходу. На неї почали посилатися контролюючі органи та суди, відмовляючи в задоволенні позовів про скасування наказу на призначення перевірки через відсутність зазначення в цьому наказі фактичної підстави для проведення перевірки. Однак, якщо проаналізувати цю постанову, можна дійти дещо іншого висновку. Ми виявили, що фактично ДПС і суди, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог через відсутність зазначення фактичної підстави перевірки, керуються висновками означеної постанови, які по суті вирвані із загального контексту. ДПС і суди, трактують постанову як таку, що дозволяє обмежитися зазначенням лише юридичної підстави: «….якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення в наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним….» Ключова роль фактичної підстави: як суд встановлює її наявність Утім, ця постанова містить і низку важливих висновків на користь платника податків. Зокрема, Верховний Суд звертає увагу, що в кожній конкретній справі під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно оцінювати достатність змісту наказу в контексті чіткого визначення в ньому юридичної підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення (п. 57 Постанови). Тож якщо платник податків оскаржує до суду результати перевірки, у наказі якої відсутнє зазначення фактичної підстави, суд не позбавлений можливості перевірити, а чи була насправді в ДПС інформація про ймовірні порушення з боку платника податків, що і є фактичною підставою для призначення перевірки (пункти 51–53 Постанови). «Істотні» чи «неістотні» порушення: як це впливає на результат справи Крім того, Верховний Суд зазначає, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Для підтвердження наявності в ДПС фактичної підстави для проведення перевірки, навіть у разі її невказання в наказі на призначення перевірки, суд має встановити: яку саме інформацію про порушення платником податків ДПС використала для винесення Наказу про проведення фактичної перевірки; чи є така інформація належним та допустимим доказом у справі. Якщо ДПС не надасть цих даних і не підтвердить належність і допустимість інформації для призначення перевірки, суд може встановити факт відсутності в ДПС законних підстав для призначення перевірки. Це буде вважатися істотним порушенням норм податкового законодавства з боку ДПС і самостійною підставою для задоволення позовних вимог про скасування наказу про призначення перевірки та відповідних рішень, прийнятих за її результатами. Водночас процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними, за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють (п. 56 Постанови). Принцип законності дій ДПС у проведенні фактичних перевірок Отже, висновки Верховного Суду в постанові в справі № 420/9909/23 підтверджують раніше встановлений підхід: проведення фактично перевірки може мати місце виключно за наявності фактичної підстави, яка є тією рушійною силою, що породжує перевірку. Ці висновки узгоджуються з принципом законності діяльності державних органів. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади діють лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, передбачений законом. Податкові правовідносини регулюються Податковим кодексом України. ПКУ чітко визначає, що: контролюючі органи мають право проводити перевірки згідно із законодавством (пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20); фактична перевірка — це перевірка за місцем провадження діяльності щодо дотримання норм обігу готівки, розрахункових операцій, ліцензій, оформлення трудових відносин тощо (пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75); наказ на проведення перевірки має містити дату, дані платника, вид і мету перевірки, її підставу, строк проведення, період діяльності, що перевірятиметься, та бути підписаним уповноваженою особою (абз. 3 п. 81.1 ст. 81). Крім того, згідно з Методичними рекомендаціями щодо порядку взаємодії між підрозділами органів ДПС при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДПС України від 04.09.2020 року, № 470, зразок оформлення наказу на проведення перевірки (додаток № 1) передбачає, окрім посилання на відповідний підпункт, пункт, статтю ПКУ, наведення підстави для проведення перевірки. Отже, попри окремі трактування нової практики Верховного Суду з боку ДПС і судів, загальна логіка правозастосування залишається незмінною: перевірка має ґрунтуватися на наявній, обґрунтованій і зафіксованій інформації про ймовірне порушення з боку платника податків, яке відповідає конкретній нормі податкового законодавства. Відтак у наказі на призначення перевірки має бути зазначена і юридична, і фактична підстава для її призначення. В іншому випадку — у платників податків є всі підстави для визнання такої перевірки незаконною та оскарження її результатів.
Попередня позиція Верховного Суду
06 червня 2025, 15:36