Навішування ярликів, замовчування фактів, фальшиві трактування, поєднання правди з брехнею та й просто цинічна брехня, підміна понять тощо. В інформаційній війні проти України російська пропагандистська машина продовжує використовувати повний арсенал маніпулятивних технологій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Насправді все це розпочалося задовго до повномасштабного вторгнення, яке президент рф назвав «спеціальною воєнною операцією». Хоча ані подібне вигадане визначення, ані заперечення офіційними особами російської федерації війни як такої жодним чином не впливають на кваліфікації міжнародного збройного конфлікту (відповідно до Женевських конвенцій) та агресії (згідно з Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН).
Активне впровадження російських пропагандистських наративів розпочалося значно раніше 24.02.2022. Згадайте путінську статтю про «адін народ». Вона вийшла торік під назвою «Об историческом единстве русских и украинцев» на офіційному сайті кремля. Волонтерська ініціатива «По той бік путінської брехні», яка складається з фактчекерів, аналітиків, активістів, розібрала статтю «на камінчики», знайшовши понад 100 маніпуляцій та близько 60 відвертих фейків.
Детальне роз’яснення, до яких саме викривлень з точки зору історії, культури, права вдавався в тій статті путін, – читайте тут. Його ж нещодавній виступ на московській конференції з міжнародної безпеки є прикладом тотальної підміни понять: росія, за його словами, «будує демократію», а «Захід проєктом «антиросія» провокує конфлікти в світі, щоб відвернути увагу від власних внутрішніх проблем».
Штучна новомова антиукраїнської російської пропаганди постійно поповнюється – і велика війна це доводить. Збройні Сили України вони йменують «формуваннями київського режиму», об’єкти української цивільної інфраструктури – «штабами/складами націоналістів», вибухи на своїх складах – «детонацією кількох боєприпасів», свій відступ – «жестом доброї волі». Ну і воює рф, з огляду на повідомлення росЗМІ, не з Україною, а з усім НАТО.
Похідною від цього маніпулятивною думкою, котра активно ретранслюється з кремля на країни Заходу, є та, що «воєнна допомога Україні затягує війну», призводить до «ескалації конфлікту аж до Третьої світової». Насправді, з міжнародно-правової точки зору, надання Україні західної матеріально-технічної допомоги не робить державу-донора стороною в міжнародному збройному конфлікті. Це станеться виключно тоді, коли інша країна направить на територію України свої регулярні збройні сили для їхнього застосування проти російських військ.
Навіть білорусь, з території якої в бік України регулярно здійснюються запуски ракет й звідки у лютому відбувався наступ на Київщину та на північні області України, станом на зараз безумовно є агресором, утім, поки що – не стороною російсько-українського збройного конфлікту.
Центр протидії дезінформації проаналізував головні поточні дезінформаційні наративи, які просуваються москвою у центральноєвропейські держави. Це: «Захід примусив росію до нападу», «Україна програє», «Польща анексує Україну». Метою кампанії є нівелювання фактів свого вторгнення в Україну та зменшення її партнерської підтримки.
У країнах Африки російська пропаганда тисне на болючу тему продовольства: «у голоді винна Україна». Почасти тому такою важливою була відповідь світу у вигляді гуманітарних продовольчих морських конвоїв. ООН навіть зафрахтувала судно для транспортування українського зерна до Ефіопії, яка потерпає від тривалих посухи та громадянської війни. «Brave Commander» вирушив із порту «Південний», що на Одещині, 16 серпня.
Чимало кремлівських наративів і підходів свідомо (чи не свідомо?) використовують у своїй риториці міжнародні організації. Той же Міжнародний комітет Червоного Хреста з його «конфліктом в Україні» замість «міжнародного збройного конфлікту». Або Amnesty International, котра у підготовці скандальної доповіді використовувала свідчення людей, які перебували у фільтраційних таборах і в’язницях на тимчасово окупованих територіях. Окупанти примусово вивезли з України щонайменше 1,2 мільйона осіб, яких змусили пройти фільтраційні табори, – стосовно них росія навмисно використовує поняття «добровільні біженці» замість «насильницька депортація».
Центр протидії дезінформації звертає увагу, що доповідь Amnesty International із звинуваченням України в «порушенні законів і звичаїв війни» через нібито розміщення військових баз у житлових районах, школах і лікарнях рф використала в своїх цілях. Росія заявила, що нарешті «Захід почав об’єктивно писати про війну в Україні та визнав воєнні злочини України».
Голова аналітично-адвокаційної організації Центр спільних дій Олег Рибачук вважає, що після перемоги України постане проблема перезавантаження всіх міжнародних організацій. «Кризова ситуація показала: за що б не брались міжнародні організації, вони стають бездіяльні. Чи то організації охорони здоров'я, чи правоохоронні, чи з ядерної безпеки. Всі вони виявились неспроможними діяти. Мають великі бюджети та утримують чималий персонал, але не справляються зі своїми основними функціями», – додав він у коментарі телеканалу «Еспресо».
Заступник міністра закордонних справ України у 2009–2010 роках та посол України у США в 2015–2019 роках Валерій Чалий зауважує, що паралельно з нагальним завданням отримати від міжнародних партнерів зброю Україні слід думати про перспективу. «Безпекова система, яка будувалася десятиліттями, зруйнована на наших очах», – каже він. На його думку, Україні необхідно вдаватися до радикальних кроків у припиненні діяльності тих організацій, в яких рф є членом. Наприклад, Організації Чорноморського економічного співробітництва. «Перезавантаження – це один варіант, інший – організація має закінчити існування», – висловився дипломат.
Стосовно Організації Об’єднаних Націй, яка пересічним громадянам уявляється «надорганізацією, що керує світом», постійний представник України в ООН в 1997–2001 та 2015–2018 рр. Володимир Єльченко зазначає, що «крім морального авторитету пана Гутерріша, інших важелів (на перший погляд) у неї немає». «Всі повноваження Генсека ООН надає Генасамблея, але її рішення не мають обов’язкової сили, радше моральну. Коли говоримо про виключення росії з Радбезу ООН, це залежить не лише від традиційних союзників, але від БРІКС. Тут важливі регіональні лідери, на яких орієнтуються сусідні країни того регіону», – зазначає експосол Ельченко.