Ресторани та кафе є повсюди. Важко знайти людину, яка жодного разу не відвідала б такий заклад. Інколи в житті трапляються випадки, коли зайти до ресторану можна, але замовляти нічого не потрібно, окрім чашки кави чи чаю, адже в сумці є узятий з дому бутерброд. І тут постає питання: можна цей бутерброд з’їсти в закладі громадського харчування чи ні?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. №219 (далі – Правила), ресторанне господарство – це вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності щодо надання послуг для задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля або без нього.
Як виявилося, існує різниця між тим, зробив попереднє замовлення відвідувач чи ні. Згідно з п. 3.8. Правил, суб'єкти господарської діяльності, приймаючи попереднє замовлення на обслуговування, зобов'язані гарантувати його виконання в узгоджені із замовником строки. У разі відмови замовника від обслуговування в день проведення заходу він зобов'язаний викупити замовлену продукцію, яка не може бути продана іншим споживачам. Якщо суб'єкт господарської діяльності не може виконати замовлення споживача, він зобов'язаний повідомити про це замовника не пізніше ніж за 5 днів. Замовнику забороняється приносити до закладу (підприємства) ресторанного господарства продовольчу сировину, харчові продукти, у тому числі алкогольні та безалкогольні напої, а також залучати сторонніх осіб до приготування страв.
Таким чином, законодавцем чітко прописана заборона приносити свої продукти для виготовлення страв. Навіть якщо банкет організовує сам його замовник. Зі змісту Правил вбачається, що мова йде виключно про попередню організацію банкету, а замовником може виступати будь-яка особа. Зупинюсь ще на одній цікавій нормі. У п. 3.9. Правил прописана пряма заборона на встановлення мінімуму вартості замовлення та пропонування споживачу обов'язкового асортименту продукції. І мова йде як про банкет, так і про звичайне замовлення.
Отже, Правила не встановлюють прямої заборони на споживання власної їжі, якщо це не попередньо замовлена продукція на банкет. Однак немає і чіткого дозволу на те, щоб споживати власну їжу, яку було принесено до закладу громадського харчування. Також відсутня вимога мінімального замовлення.
Враховуючи, що основне завдання ресторанного господарства – це задоволення потреб споживачів у харчуванні, а потім вже організація дозвілля, логічним буде припускати, що приходити до кафе чи ресторану та не споживати їхньої продукції є нецільовим використанням приміщення такого закладу. На перший погляд, все дуже просто, якщо відвідувач прийшов до закладу харчування, то він прийшов харчуватися. Проте варто звернути увагу на Методичні рекомендації для лікарів загальної практики – сімейної медицини з приводу консультування пацієнтів щодо основних засад здорового харчування, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я від 14.01.2013 р. №16. В цих рекомендаціях зазначено, що харчування – це вживання харчових продуктів відповідно до фізіологічних (дієтичних) потреб організму. Таким чином, якщо заклад харчування не може задовольнити дієтичні потреби певної особи, то така особа може задовольнити власні потреби заздалегідь придбаною в іншому місці їжею. Однак таке логічне припущення може не задовольнити менеджера закладу. До того ж важко довести, що ця продукція є саме тією, яка може задовольнити виключно ваші фізіологічні потреби.
Тепер звернемося до Закону України «Про захист прав споживачів». У ст. 15 цього закону зазначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого й компетентного вибору. Цю інформацію мають надати споживачеві (в нашому випадку відвідувачу закладу громадського споживання) до придбання ним товару. Інформація повинна містити: дані про основні властивості продукції, а щодо харчових продуктів – про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів.
Якщо ви запитаєте у офіціанта про наявність тих чи інших компонентів, то зможете з упевненістю обрати потрібну вам страву, а у разі відсутності такої – дістати власну їжу. Якщо ж офіціант заборонить вам вчиняти такі дії та покличе адміністратора, залякуючи викликом поліції, не потрібно боятися. По-перше, якщо ви нічого не порушили, вас не можна притягти до відповідальності. По-друге, законодавчо відсутня пряма заборона вживати власну їжу в закладах громадського харчування. Відповідно до принципу свободи – все, що не заборонено законом, дозволено.
З іншого боку, така ситуація виглядає інакше очима власника закладу харчування. Адже особа займає місце, яке міг би зайняти відвідувач із замовленням. Крім того, особа може насмітити після себе, але витрати на прибирання не будуть покладені на неї. Таким чином, власник може порекомендувати відвідати інший заклад, який би відповідав потребам відвідувача. Проте на захист власника законодавець нічого не прописав.
Отже, можна зробити такий висновок: відвідувач має право вживати власну їжу в закладах громадського харчування у зв’язку з тим, що відсутня пряма заборона на такі дії, окрім випадків, коли він здійснює попереднє замовлення для банкету, тощо. Також відвідувач не може бути вигнаний із закладу громадського харчування безпідставно.